вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"07" червня 2018 р. Справа№ 910/15137/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Станіка С.Р.
Гончарова С.А.
секретар судового засідання Даниленко Т.О.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 07.06.2018.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 30.10.2017 (повний текст рішення складено 30.10.2018)
у справі № 910/15137/17 (суддя Пукшин Л.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа"
до 1) Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Мондіаль"
про визнання права вимоги
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мондіаль" про визнання права вимоги.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 18.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" (надалі - позивач) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк (надалі - відповідач-1) був укладений договір поруки №4М14408И/П (надалі - Договір), відповідно до умов якого позивач поручився за виконання зобов'язань за кредитними договорами ТОВ "Мондіаль" (надалі - відповідач-2) № 4М14408И та № 4М14409И від 24.12.2014. За доводами позивача, останнім було сплачено кошти в розмірі 455 994 004,89 грн. на користь відповідача-1 по заборгованості відповідача-2, а тому позивач звернувся до суду з вимогою про визнання права вимагати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Мондіаль" суми боргу у розмірі 455 994 004,89 грн. та визнати відсутнім у відповідача-1 права вимагати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Мондіаль" суми боргу у розмірі 455 994 004,89 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2017 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.20.2017 у справі №910//15137/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.01.2018 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів: Яковлєва М.Л., Гончарова С.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2017 у справі №910/15137/17 залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2018 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/15137/17, розгляд справи призначено на 12.04.2018.
12.04.2018 розгляд справи не відбувся у зв'язку із перебуванням головуючого судді Куксова В.В. у відпустці.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2018 розгляд справи № 910/15137/17 призначено на 03.05.2018.
У відповідності до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 02.05.2018 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Куксов В.В., суддів: Станік С.Р., Гончаров С.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.05.2018 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" до розгляду у визначеному складі, розгляд справи призначено на 07.06.2018.
В судове засідання 07.06.2018 позивач, відповідач-2 свого представника не направили, про розгляд справи були повідомлені належним чином.
В судовому засіданні 07.06.2018 представник відповідача-1 заперечив проти доводів на апеляційну скаргу з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2017 у справі № 910/15137/17 залишити без змін
Відповідно до ч. ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.
При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.
Дослідивши матеріали справи, з метою дотримання розумних процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представника позивача, відповідача-2 за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача-1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
18.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" (надалі - позивач, поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк (надалі - відповідач-1, кредитор) був укладений договір поруки №4М14408И/П (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1 договору поруки його предметом є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Мондіаль" (надалі - відповідач-2, боржник) своїх зобов'язань за:
- кредитним договором від 24.12.2014 № 4М14408И (далі - кредитний договір 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-1;
- кредитним договором від 24.12.2014 № 4М14409И (далі - кредитний договір 2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-2;
Надалі за текстом: кредитний договір 1, 2 - кредитний договір/кредитні договори.
Відповідно до п. 2 договору поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору.
За змістом п. 4 Договору у випадку невиконання боржником зобов'язань за Кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.
Спір виник внаслідок того, що позивач як поручитель виконав обов'язок боржника за кредитними договорами, а саме погасив борг в загальному розмірі 455 994 004,89 грн., тому у відповідності до ст.ст. 512, 514 Цивільного кодексу України став новим кредитором за кредитними договорами, проте, як зазначає позивач відповідачі не визнають факт погашення заборгованості та факт переходу прав кредитора.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами ч. ч. 1,2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 8 договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором переходять усі права кредитора за кредитним договором і договору (ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.
Колегією суддів встановлено, що згідно платіжних доручень №1563 та №1562 від 21.11.2016 позивачем перераховано відповідачу-1 кошти в загальному розмірі 455 994 004,89 грн. з призначенням платежу: "Виконання зобов'язань по кредитному договору №4М14409И від 24.12.2014 згідно договору поруки №4М14408И/П від 18.11.2016" та "Виконання зобов'язань по кредитному договору №4М14408 від 24.12.2014 згідно договору поруки №4М14408И/П від 18.11.2016" відповідно.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.
Стаття 469 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане майно цій особі.
Відповідачем-1 не заперечується факт отримання коштів від позивача в сумі 455 994 004,89 грн. та не подано доказів повернення цих коштів як помилково перерахованих, у зв'язку з відсутністю укладеного з ним договору поруки № 4М14408И/П від 18.11.2016.
Направлення позивачем на адресу відповідача-2 Угоди №04/2211-16У від 22.11.2016 про заміну сторони в зобов'язанні, в якій передбачено строки виконання зобов'язань перед поручителем, умови по вчиненню дій із забезпечення зобов'язань, умови звернення стягнення на майбутній предмет застави, та залишення її без підписання відповідачем-2, не свідчить про невизнання останнім прав позивача як нового кредитора.
Як вбачається з матеріалів справи у листі відповіді відповідача-2 до позивача зазначено, що ТОВ «Мондіаль» підтверджує отримання проекту Угоди №04/2211-16У від 22.11.2016, але оскільки в дату зазначену в Угоді ТОВ «Мондіаль» не мало можливості її підписати, відповідач-2 просив позивача повторно надіслати підписану зі сторони позивача Угоду з поточною датою. Також відповідач-2 зазначив про необхідність надіслання документів, що підтверджують виконання позивачем зобов'язань відповідача-2 за кредитними договорами.
Посилання позивача на те, що відповідач-2 не визнає факт погашення та факт переходу до позивача прав кредитора жодними належними та допустимими доказами не підтверджується.
Відповідно до ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу юридичні особи та фізичні особи - підприємці ,фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивач. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.
Що стосується обґрунтувань щодо заявлених позовних вимог по відношенню до відповідача-1, то позивачем не надано пояснень, якими саме діями чи бездіяльністю ПАТ "КБ "Приватбанк" порушує його права та інтереси.
Згідно ч.1 ст. 76 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є право-охоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Колегія суддів зазначає, що на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем не доведено суду, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку визначених ним відповідачів.
Згідно зі ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).
Відповідно до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
Отже, перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язані після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.
Одним із способів захисту прав та охоронюваних інтересів згідно зі ст. 20 Господарського кодексу України є визнання наявності або відсутності прав.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.
Колегія суддів вважає, що заявлені позивачем вимоги про визнання права вимоги у позивача та визнання відсутнім права вимоги у відповідача-1 можуть бути предметом дослідження та доказування в разі виникнення спору між кредитором та боржником про стягнення заборгованості за кредитними договорами.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2017 у справі №910/15137/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" на рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2017 у справі №910/15137/17 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2017 у справі №910/15137/17 - без змін.
Матеріали справи №910/15137/17 повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено 08.06.2018.
Головуючий суддя В.В. Куксов
Судді С.Р. Станік
С.А. Гончаров