Іменем України
06 червня 2018 року м. Чернігів
Господарським судом Чернігівської області у складі судді Книш Н.Ю.
за участю секретаря судового засідання Солончева О.П.
розглянуто у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу 927/256/18
за позовом: Публічного акціонерного товариства «Чернігівобленерго»
вул. Горького, 40, м. Чернігів, 14000
до відповідача: Приватного підприємства «ОСББ-Сервіс «Фаворит»
вул. Козацька, буд. 13, кв. 83, м. Чернігів, 14037
про стягнення 356 514грн 95коп.
За участю представників учасників справи:
від позивача: Сиводід О.П. начальник відділу правового забезпечення, довіреність №41/7982 від 19.12.2017
від відповідача: Руденко В.М. юрист, довіреність №18 від 22.05.2018
Публічним акціонерним товариством «Чернігівобленерго» подано позов до Приватного підприємства «ОСББ-Сервіс «Фаворит» про стягнення 356 514,95 грн боргу за договором про постачання електричної енергії №5060 від 20.10.2017, а саме: 308 666,56 грн боргу, 3 251,83 грн 3% річних, 11 823,95 грн інфляційних нарахувань, 32 772,61 грн пені.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про постачання електричної енергії №5060 від 20.10.2017.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 03.04.2018 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 02.05.2018.
Уповноважений представник відповідача у призначене підготовче засідання 02.05.2018 не прибув.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 02.05.2018 підготовче засідання було відкладено на 23.05.2018. Ухвала суду від 02.05.2018 була направлена сторонам рекомендованою кореспонденцією.
17.05.2018 позивачем через відділ документального забезпечення суду (канцелярія) подані пояснення від 17.05.2018 №138, в яких позивач зазначає, що у позовній заяві допущено описку у сумі, вказаній у попередньому розрахунку суми судових витрат, та просить вважати правильною суму судових витрат - 5347,73 грн, які було сплачено в якості судового збору при подачі позову. Крім того, в поданих поясненнях позивачем наведені визначення строків початку прострочки оплати відповідачем рахунків. Позивач, посилаючись на приписи Правил користування електричною енергією навидить порядок зарахування позивачем часткової оплати, здійсненої відповідачем в рахунок погашення боргу.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 23.05.2018 за клопотаннями позивача та відповідача підготовче засідання було відкладено на 06.06.2018. Крім того, даною ухвалою, за клопотанням відповідача, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 04.07.2018.
31.05.2018 від позивача надійшла заява від 31.05.2018 №41/3040 про зменшення розміру позовних вимог. В поданій заяві позивач у зв'язку з тим, що сторони дійшли згоди щодо стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3% річних у позасудовому порядку, просить зменшити суму позовних вимог на суму заявлених нарахувань пені, інфляційних та 3% річних та стягнути з відповідача 308 666,56 грн боргу за активну електроенергію та 5 347,73 грн судового збору.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Приймаючи до уваги процесуальне право позивача на збільшення, зменшення розміру позовних вимог на стадії підготовчого судового засідання, дослідивши подану заяву, приймаючи до уваги, що зменшення позовних вимог в частині стягнення пені на суму 32 772,61грн, інфляційних нарахувань на суму 11 823,95грн та 3% річних на суму 3 251,83грн не порушує нічиї права та охоронювані законом інтереси, копія заяви направлена відповідачу, суд приймає до розгляду подану позивачем заяву від 31.05.2018 №41/3040. За таких обставин, ціна позову становить 308 666,56 грн і подальший розгляд справи відбувається з урахуванням прийнятої судом заяви позивача про зменшення позовних вимог, про що вказано у протоколі судового засідання від 06.06.2018.
05.06.2018 від позивача надійшло клопотання від 05.06.2018 №201 про приєднання до матеріалів справи додаткових документів, зокрема копію платіжного доручення від 29.05.2018 №50 про часткову оплату відповідачем заборгованості за активну електроенергію на сум 20 000,00 грн. Суд подане клопотання задовольнив, документ до матеріалів справи долучив.
05.06.2018 позивачем подана заява від « 05.05.2018» (мовою документу) №200 про часткове повернення судового збору. В поданій заяві позивач просить повернути ПАТ «Чернігівобленерго» з державного бюджету 50 відсотків судового збору у зв'язку з тим, що відповідач визнає позов. Суд долучив подану заяву до матеріалів справи.
Представник позивача у судовому засіданні пояснив про допущену технічну описку в даті заяви та в номері справи, зазначених у заяві за №200, а саме « 05.05.2018» та «по справі №927/294/18», вірною потрібно вважати дату заяви 05.06.2018 по справі №927/256/18. Судом прийнято до уваги наведене представником позивача усне пояснення про технічну описку в даті заяви та номері справи зазначені у заяві про часткове повернення судового збору та вважає за вірну дату заяви 05.06.2018 по справі №927/256/18.
06.06.2018 в підготовчому засіданні відповідачем подано клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів, яке задоволено судом, документи долучено до матеріалів справи.
Частиною 1 ст.191 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнання позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення (ч.2 ст.191 Господарського процесуального кодексу України).
06.06.2018 в підготовчому засіданні за підписом представника відповідача Руденко В.М. подана заява від 06.06.2018 про визнання позову у справі №927/256/18. В поданій заяві відповідач визнає позов на суму 258 666,56 грн з урахуванням поданих платіжних доручень про оплату боргу. Подана заява долучена судом до матеріалів справи та прийнята до розгляду.
Відповідно до ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Дослідивши подану заяву відповідача про визнання позову від 06.06.2018, роз'яснивши сторонам наслідки визнання відповідачем позову, перевіривши повноваження представника відповідача Руденко В.М. щодо права визнання повністю або частково позову та підписання, подання до суду такої заяви, суд дійшов висновку, що Руденко В.М. відповідно до довіреності №18 від 22.05.2018 надано право визнання повністю позову та право підписувати вказану заяву, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, і відповідно відсутні підстави для постановлення ухвали про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову.
За приписами ч.3 ст.185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.
Згідно з ч.4 ст.185 Господарського процесуального кодексу України ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 191 та 192 цього Кодексу.
У судовому засіданні 06.06.2018 представником позивача подано заяву від 06.06.2018 про повернення судового збору в сумі 750,00 грн у зв'язку з закриттям провадження у справі, та про повернення судового збору в сумі 717,73 грн у зв'язку зі зменшенням позивачем суми позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, вислухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, господарський суд встановив:
Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 275 Господарського кодексу України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Статтею 276 Господарського кодексу України визначено, що загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. Строки постачання енергії встановлюються сторонами у договорі виходячи, як правило, з необхідності забезпечення її ритмічного та безперебійного надходження абоненту. Особливості визначення кількості (обсягів), якості, строків, ціни та порядку розрахунків за договором постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України «Про ринок електричної енергії».
Згідно статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір на постання електричної енергії споживачу.
20.10.2017 між Публічним акціонерним товариством «Чернігівобленерго» (позивач, постачальник) та Приватним підприємством «ОСББ-СЕРВІС «ФАВОРИТ» (відповідач, споживач) укладено договір про постачання електричної енергії №5060 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з дозволеною потужністю 136,998 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Точка продажу електричної енергії: встановлюється згідно Додатків №2/1-2/7 «Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін» до цього договору. Приєднана потужність у точці підключення становить кВА 136,998 кВт (розділ 1 договору).
У відповідності до пункту 9.4 договору він набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31 грудня 2017 року. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
Як свідчать матеріали справи, позивачем та відповідачем не заявлено про припинення дії договору №5060 від 20.10.2017. За таких обставин відповідно до п.9.4 договору суд доходить висновку, що договір №5060 від 20.10.2017 вважається продовженим на наступний календарний рік.
Відповідно п. 2.1. договору, під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України та правилами користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ).
Виходячи з умов додатку № 4 до договору, сторони погодили, що фактичні обсяги електричної енергії, спожитої протягом розрахункового періоду фіксуються споживачем за показами розрахункових засобів обліку 25 числа кожного місяця та заносяться в «Акт-звіт про зняття показань розрахункових приладів обліку електроенергії», який не пізніше наступного дня за підписом уповноваженої (відповідальної) посадової особи та печатки споживача надається постачальнику, після чого споживач отримує від постачальника рахунки на оплату спожитої електроенергії, інших платежів за розрахунковий період та акт про використану (спожиту) електричну енергію протягом розрахункового періоду.
Постачальник має право самостійно, у вищевказаний термін, проводити зняття показів розрахункових приладів обліку, заносити в «Акт - звіт про зняття показань розрахункових приладів обліку електроенергії» та надавати на погодження відповідальній посадовій особі споживача. Споживач не пізніше наступного дня отримує від постачальника рахунки на оплату спожитої електроенергії, інших платежів за розрахунковий період та Акт про використану (спожиту) електричну енергію протягом розрахункового періоду, який підписується споживачем та повертається постачальнику протягом 3 робочих днів від дня його отримання.
Додатком №4 до договору визначено перелік об'єктів і точок комерційного обліку споживача.
Відповідно до п. 2.2.2 договору постачальник зобов'язується постачати споживачу електроенергію, як різновид товару: в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього договору (додаток №5 «Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу»); згідно з категорією струмоприймачів споживача відповідно до правил улаштування електроустановок та гарантованого рівня надійності електропостачання схем електропостачання, визначених додатками №2/1-2/7 до цього договору «Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін».
Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов договору поставив за розрахунковий період з 21.10.2017 по 25.12.2017 відповідачеві 200281 кВтгод електроенергії, що підтверджується підписаними та скріпленими відтисками печаток сторін актами про використану електричну енергію від 31.10.2017 (170098кВтгод) на суму 285764,64 грн, від 30.11.2017 (15796кВтгод) на суму 26537,28 грн, від 29.12.2017 (14387кВтгод) на суму 24170,16 грн, а всього 336472,08грн. Крім того, за розрахунковий період з 26.12.2017 по 25.01.2018 позивач на виконання умов договору поставив відповідачу 13211 кВтгод електроенергії, що підтверджується актом про використану електричну енергію від 31.01.2018 на суму 22194,48 грн складеного позивачем, графіком перевірки та зняття показань розрахункових приладів обліку і не заперечується відповідачем.
У відповідності зі ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Частинами 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України визначено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору.
Відповідно до п. 2.2.4. договору, позивач (постачальник) зобов'язується надавати відповідачу (споживачу) рахунки на оплату спожитої електроенергії та інших платежів за розрахунковий період у терміни визначені в Додатку № 3 до цього Договору «Порядок розрахунків».
На виконання умов договору відповідачу виставлено позивачем рахунки за спожиту активну електроенергію на суму 358666,56 грн, а саме: №5060_10-2017 від 31.10.2017 на суму 285764,64 грн, який отриманий відповідачем 08.11.2017, №5060_11-2017 від 30.11.2017 на суму 26537,28 грн, який отриманий відповідачем 07.12.2017, №5060_12-2017 від 29.12.2017 на суму 24170,16 грн, який відправлено 22.01.2018 поштою вих. 12/212 та отриманий відповідачем 24.01.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №1401304188497, №5060_01-2018 від 31.01.2018 на суму 22194,48 грн, який відправлено 22.02.2018 поштою вих. 12/492, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №1400038488009 та відстеженням поштового відправлення з офіційного сайту «Укрпошта» (а.с.60-71, 97-99).
У судовому засіданні представник відповідача не заперечував щодо одержання рахунків за спожиту активну електроенергію.
Згідно з п.п. 2.3.3 договору, споживач зобов'язується: оплачувати постачальнику вартість спожитої електричної енергії за діючими у цей період тарифами по класах напруги, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період згідно з умовами Додатку № 3 до цього договору «Порядок розрахунків», Додатку №4 до цього договору «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії» та діючого законодавства.
Додатком № 3 «Порядок розрахунків» до договору, сторони встановили, що відповідач (споживач) здійснює оплату електричної енергії, спожитої протягом розрахункового періоду, який встановлюється з 26 числа попереднього місяця по 25 число наступного місяця включно, шляхом здійснення платежу один раз за фактичними показами засобів обліку електричної енергії, у терміни проведення остаточного розрахунку. Остаточний розрахунок здійснюється не пізніше 3-х операційних днів з дня отримання рахунка.
В порушення умов договору відповідач за вартість спожитої активної електроенергії розрахувався частково на загальну суму 50 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №3 від 29.01.2018 на суму 10 000,00 грн, №5 від 31.01.2018 на суму 5 000,00 грн, №6 від 05.02.2018 на суму 15 000,00 грн, №437 від 13.02.2018 на суму 20 000,00 грн (а.с.72-75).
Як свідчать матеріали справи, позивач при зверненні до суду у позовній заяві просить стягнути з відповідача заборгованість за спожиту активну електроенергію у сумі 308 666,56грн.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 28.03.2018, в день підготовки позивачем позовної заяви та направлення її відповідачеві сплачено 30 000,00 грн платіжним дорученням №33 від 28.03.2018 з призначенням платежу: «за активну електроенергію згідно рах. №5060-01-2018 від 31.01.2018», а також після порушення провадження у справі відповідачем сплачено 20 000,00 грн платіжним дорученням № 50 від 29.05.2018 з призначенням платежу: «за активну електроенергію згідно рах. №5060_12-2017 від 29.12.2017».
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі якщо відсутній предмет спору.
З огляду на вище наведене суд доходить висновку, що на час розгляду справи відповідачем самостійно сплачено 50 000,00грн боргу і спір в цій частині між сторонами врегульований, провадження в частині стягнення з відповідача 50 000,00 грн боргу підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору в цій частині.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч.3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України).
Суд встановив, що у зв'язку з закриттям провадження у справі в частині стягнення заборгованості на суму 50 000,00 грн, та у зв'язку зі зменшенням позивачем позовних вимог в частині стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3% річних, сума заборгованості відповідача складає 258 666,56 грн.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Відповідно до ч. 1, 3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписам ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На час розгляду справи відсутні докази повного виконання відповідачем перед позивачем зобов'язання по оплаті активної електроенергії згідно договору на постачання електричної енергії від 20.10.2017 №5060.
За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за спожиту активну електроенергію у сумі 258 666грн56коп. є правомірними, визнані відповідачем у повному обсязі згідно заяви від 06.06.2018 та підлягають задоволенню.
06.06.2018 позивачем подано заяву, в якій він просить повернути 750,00 грн судового збору у зв'язку з частковою оплатою заборгованості після порушення провадження у справі на суму 50 000,00 грн та закриттям провадження у цій частині. Крім того, позивач просить повернути 717,73 грн судового збору у зв'язку зі зменшенням суми позовних вимог.
Відповідно до частини 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Закон України «Про судовий збір» визначає правові засади справляння судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, зокрема, у статті 7 передбачений порядок повернення судового збору.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом
Як вбачається з платіжного доручення від 29.03.2018 №5916, позивачем, при подачі позову було сплачено 5347,73 грн судового збору.
Відповідно до ч. 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з п.п. 1 п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, враховуючи зменшення позивачем розміру позовних вимог і прийняття судом такого зменшення, ціна позову становить 308666,56 грн, судовий збір повинен становити 4630,00 грн (1,5 відсотка ціни позову).
З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що сплачена сума судового збору у розмірі 717,73 грн підлягає поверненню позивачу з державного бюджету в разі зменшення розміру позовних вимог, а клопотання позивача в цій частині задоволенню.
Згідно з ч.4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю (ч.2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»).
Враховуючи, що провадження у справі в частині стягнення 50 000,00 грн боргу закрито у зв'язку з відсутністю предмету спору, суд вважає за можливе задовольнити клопотання позивача в цій частині та повернути позивачу з Державного бюджету України, судовий збір у розмірі 750,00 грн.
За приписами ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Частиною 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у даній справі, у зв'язку з визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, підлягає поверненню позивачу з державного бюджету у розмірі 50 відсотків судового збору, з урахуванням зменшення розміру позовних вимог та закриття провадження у справі, а відповідна заява позивача від 05.06.2018 №200 підлягає задоволенню.
Отже, підлягає поверненню з державного бюджету позивачу судовий збір у загальному розмірі 3407грн73коп., що був сплачений згідно з платіжним дорученням №5916 від 29.03.2018, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи Господарського суду Чернігівської області №927/256/18 (а.с. 8), а саме: судовий збір в сумі 717грн73коп. на підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», судовий збір у сумі 750грн00коп. на підставі п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», 50% судового збору, що складає 1940грн00коп. на підставі ч.3 ст.7 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до ст. 129, 130 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням викладеного та задоволення позову, судовий збір у сумі 1940,00грн (50 % від сплаченого позивачем судового збору з урахуванням остаточної суми позовних вимог), підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.
З урахуванням викладеного, клопотання позивача про стягнення з відповідача 5347,73 грн судового збору викладене в заяві від 31.05.2018 №41/3040 підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. 42, 46, 73-80, 86, 129, 130, 185, 191, п.2 ч.1 ст. 231, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, п.1 та п. 5 ч.1, ч.3 ст.7 Закону України «Про судовий збір», суд
1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Чернігівобленерго» до Приватного підприємства «ОСББ-Сервіс «Фаворит» про стягнення 308 666грн56коп. боргу за активну електроенергію задовольнити частково.
2. Закрити провадження у справі №927/256/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Чернігівобленерго» (вул. Горького, буд. 40, м. Чернігів, 14000, ідентифікаційний код 22815333) до Приватного підприємства «ОСББ-Сервіс «Фаворит» (вул. Козацька, буд. 13, кв. 83, м. Чернігів, 14037, ідентифікаційний код 40320866) про стягнення 50 000грн00коп. боргу за активну електроенергію.
3. Стягнути з Приватного підприємства «ОСББ-Сервіс «Фаворит» (вул. Козацька, буд. 13, кв. 83, м. Чернігів, 14037, ідентифікаційний код 40320866) на користь Публічного акціонерного товариства «Чернігівобленерго» (вул. Горького, 40, м. Чернігів, 14000, п/р №26032301102791 в філії - Чернігівське обласне управління АТ «Ощадбанк», МФО 353553, ідентифікаційний код 2281533) 258 666грн56коп. боргу за активну електроенергію.
4. Стягнути з Приватного підприємства «ОСББ-Сервіс «Фаворит» (вул. Козацька, буд. 13, кв. 83, м. Чернігів, 14037, ідентифікаційний код 40320866) на користь Публічного акціонерного товариства «Чернігівобленерго» (вул. Горького, 40, м. Чернігів, 14000, п/р №26009301102791 в філії - Чернігівське обласне управління АТ «Ощадбанк», МФО 353553, ідентифікаційний код 2281533) 1940грн00коп. судового збору.
5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
6. Повернути Публічному акціонерному товариству «Чернігівобленерго» (вул. Горького, 40, м. Чернігів, 14000, п/р №26009301102791 в філії - Чернігівське обласне управління АТ «Ощадбанк», МФО 353553, ідентифікаційний код 2281533) з Державного бюджету України (рахунок №31217206783002, банк одержувача - ГУДКСУ у Чернігівській області м. Чернігів, одержувач - УК у м. Чернігові/м.Чернігів/22030101, код банку 853592, код ЄДРПОУ 38054398) судовий збір в сумі 717грн73коп. на підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», судовий збір у сумі 750грн00коп. на підставі п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», 50% судового збору, що складає 1940грн00коп. на підставі ч.3 ст.7 Закону України «Про судовий збір», а всього 3407грн73коп., що був сплачений згідно з платіжним дорученням №5916 від 29.03.2018, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи Господарського суду Чернігівської області №927/256/18.
7. Це рішення є підставою для повернення судового збору у сумі 3407грн73коп. з Державного бюджету України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається у порядку визначеному ст. 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних Положень Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складений та підписаний 11.06.2018.
Суддя Н.Ю.Книш