справа № 198/241/18
провадження № 4-с/0198/1/18
іменем України
04 червня 2018 року Юр'ївський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Гайдар І.О., за участю секретаря судового засідання Ткаченко Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Юр'ївка Дніпропетровської області скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченка Андрія Сергійовича, заінтересована особа ОСОБА_3,
18 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області із скаргою на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченка А.С. під час виконання судового рішення.
В обґрунтування скарги зазначив, що 26.12.2017 року Апеляційним судом Дніпропетровської області у цивільній справі № 198/165/15- ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, ПАТ «Златобанк», ФГ «Зоря» про визнання недійсною угоди про розірвання кредитного договору, визнання недійсними договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок грошових сум, сплачених замість боржника за кредитним договором, ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати за подання касаційної скарги у сумі 4 384,80 грн.
21.03.2018 року постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченка А.С. відкрито виконавче провадження ВП № 56033273 з примусового виконання вищезазначеного додаткового рішення суду.
На виконання постанови приватного виконавця від 21.03.2018 року ОСОБА_1 здійснено платіж шляхом грошового переказу на банківський рахунок ОСОБА_3, відкритий в АБ «Укргазбанк», що підтверджується квитанцією № 0.0.1000119444.1 від 29.03.2018 року. При цьому, про перерахування вказаної грошової суми скаржник повідомив приватного виконавця листом та надав останньому оригінал платіжної квитанції.
09.04.2018 року ОСОБА_1 отримав від приватного виконавця лист № 778 від 05.04.2018 року, в якому серед іншого зазначено, що грошові кошти в сумі 4 384,80 грн. згідно з заявою ОСОБА_3 на розрахунковому рахунку стягувача відсутні, тому немає підстав для зарахування вказаної суми в рахунок погашення основного боргу.
Окрім того, з вищезазначеного листа скаржник дізнався, що приватним виконавцем 05.04.2018 року винесено постанову про арешт майна боржника ВП 56033273.
Однак, ОСОБА_1 вважає неправомірною бездіяльність приватного виконавця Куземченка А.С., що полягає у незакінченні виконавчого провадження з огляду на сплату боржником боргу в повному обсязі.
На підставі викладеного, ОСОБА_1 змушений звернутись до суду та просить визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченка А.С., що полягає у незакінченні виконавчого провадження ВП № 56033273, відкритого на підставі виконавчого листа № 198/165/15-ц, виданого Апеляційним судом Дніпропетровської області 06.03.2018 року, а також зобов'язати приватного виконавця Куземченка А.С. закінчити вказане виконавче провадження та зняти арешт з майна.
Ухвалою судді Маренич С.О. від 18.04.2018 року у цивільній справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду.
27.04.2018 року від ОСОБА_3 надійшла заява про відвід судді Маренич С.О., яку в той же день ухвалою суду задоволено.
02.05.2018 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена та передана для розгляду судді Гайдар І.О.
Ухвалою від 02.05.2018 року справа прийнята до провадження судді Гайдар І.О.
21.05.2018 року судове засідання відкладено в зв'язку з неявкою учасників справи в суд.
Представник заявника в судове засідання не з'явився, надав заяву про слухання справи за його відсутності, викладені у скарзі вимоги підтримав.
Приватний виконавць виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченко А.С. в судове засідання не з'явився, надав суду заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності. При цьому подав суду заперечення на скаргу, в яких зазначив, що ним здійснені всі необхідні дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», щодо примусового виконання судового рішення. Однак, в порушення законних вимог приватного виконавця ОСОБА_1 сплатив суму боргу не на депозитний рахунок, вказаний в постанові про відкриття виконавчого провадження, а на свій розсуд перерахував кошти на банківський рахунок ОСОБА_3, відкритий в ПАТ АБ «Укргазбанк».З метою перевірки фактичного виконання судового рішення Куземченко А.С. 19.04.2018 року направив на адресу стягувача та ПАТ АБ «Укргазбанк» запити стосовно надання підтвердження про фактичне зарахування на рахунок стягувача сплаченої заявником суми. Проте, банк відмовив у наданні такої інформації, а стягувач повідомив, що на його рахунок кошти від боржника не надходили. На підставі викладеного, Куземченко А.С. стверджує, що у нього відсутні законні підстави для закінчення виконавчого провадження та зняття арешту з майна, та просить у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовити.
Заінтересована особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, у суду відсутні відомості про вручення йому судової повістки.
Дослідивши матеріали справи, та доводи, викладені в письмових заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 21.03.2018 року ОСОБА_3 звернувся до приватного виконавця Куземченка А.С. з заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 198/165/15-ц, виданого Апеляційним судом Дніпропетровської області 06.03.2018 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судових витрат за подання касаційної скарги в сумі 4 384,80 грн., вказавши в заяві банківські реквізити стягувача для перерахування коштів - рахунок НОМЕР_2 в ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» (а.с. 97).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченка А.С. від 21.03.2018 року відкрито виконавче провадження ВП № 56033273 з примусового виконання вказаного виконавчого листа. Цією ж постановою Куземченко А.С. зобов'язав боржника ОСОБА_1 подати декларацію про доходи та майно, а також сплатити на депозитний рахунок приватного виконавця № НОМЕР_3, відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк», МФО 305299, код за РНОКПП НОМЕР_1, суму стягнення за виконавчим документом з урахуванням витрат виконавчого провадження та основної винагороди приватного виконавця в розмірі 4 974,28 грн. (а.с. 5, 98).
Також, 21 березня 2018 року приватний виконавець направив заявнику вимогу, в якій аналогічно зазначив про необхідність сплатити суму боргу на вищевказаний депозитний рахунок (а.с. 99).
30 березня 2018 року ОСОБА_1 рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення направив приватному виконавцю повідомлення, в якому зазначив, що 29.03.2018 року сплатив суму боргу у розмірі 4 384,80 грн. на рахунок стягувача, відкритий в ПАТ АБ «Укргазбанк», а також сплатив винагороду приватного виконавця у сумі 438,80 грн. на депозитний рахунок приватного виконавця, при цьому додав до повідомлення оригінали відповідних платіжних квитанцій (а.с. 6-7, 100).
Як виходить з копій платіжних квитанцій № 30949839 та № 0.0.1000119444.1 від 29.03.2018 року, ОСОБА_1 сплатив грошові кошти в сумі 4 384,80 грн. на розрахунковий рахунок ОСОБА_3 № НОМЕР_4, відкритий в ПАТ «АБ «Укргазбанк», вказавши в квитанції у графі призначення платежу «судові витрати згідно виконавчого листа № 198/165/15-ц від 06.03.2018 року», та грошові кошти у сумі 438,48 грн. на депозитний рахунок приватного виконавця № НОМЕР_3, відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк», зазначивши в квитанції у графі призначення «на користь Куземченка А.С. стягнення за ВП 56033273». (а.с. 8).
Листом від 03 квітня 2018 року ОСОБА_3 повідомив приватного виконавця про те, що грошові кошти від боржника на рахунок, вказаний у заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження, не надходили (а.с. 101).
В той же час, 05 квітня 2018 року Куземченко А.С. направив боржнику лист № 01-29/778, в якому повідомив останнього про те, що 03 квітня 2018 року на адресу приватного виконавця надійшла заява від ОСОБА_3 про відсутність коштів на розрахунковому рахунку, який він указав у заяві про відкриття виконавчого провадження. Враховуючи викладене, оскільки боржник сплатив суму боргу на реквізити стягувача, які йому не надавались, у приватного виконавця відсутні підстави для зарахування суми в рахунок погашення основного боргу за виконавчим документом (а.с. 9, 102).
Окрім того, постановою від 05 квітня 2018 року ВП № 56033273 Куземченко А.С. наклав арешт на все рухоме майно боржника, здійснивши відповідний запис у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна № 16810078 (а.с. 11, 12, 105).
В свою чергу, 11 квітня 2018 року ОСОБА_1 направив приватному виконавцю заяву про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», тобто у зв'язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом, в якій також просив зняти арешт з майна боржника (а.с. 106-107).
19 квітня 2018 року Куземченко А.С. направив до ПАТ «АБ «Укргазбанк» та стягувача запити про надання інформації щодо надходження 29 березня 2018 року на розрахунковий рахунок ОСОБА_3 № НОМЕР_4 грошових коштів у розмірі 4 384,80 грн. (а.с. 108, 109).
У відповідь на вказані запити представник стягувача адвокат ОСОБА_6 надав приватному виконавцю заяву від 26 квітня 2018 року, в якій повідомив, що грошові кошти від боржника на рахунок, вказаний у заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження, не надходили, а рахунок, відкритий в ПАТ АБ «Укргазбанк», заблоковано (а.с. 110). Натомість, банк взагалі відмовив Куземченку А.С. у наданні запитуваної інформації, пославшись на відповідні вимоги закону щодо охорони банківської таємниці та порядку її розкриття (а.с. 118).
Надаючи правову оцінку викладеним вище обставинам, суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 06.06.2016 року (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одними з головних засад здійснення виконавчого провадження є справедливість, неупередженість та об'єктивність (ст. 2 Закону № 1404-VIII»).
За частинами 1 та 2 статті 18 вказаного Закону № 1404-VIIIвиконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Як виходить з положень частини 5 статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
В ході здійснення виконавчого провадження за правилами ч. 4 ст. 19 цього Закону сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником.
Дотримуючись порядку повідомлення приватного виконавця про самостійне виконання зобов'язання, ОСОБА_1 30 березня 2018 року направив Куземченку А.С. відповідний документ, в якому зазначив, що 29.03.2018 року сплатив суму боргу у розмірі 4 384,80 грн. на рахунок стягувача, відкритий в ПАТ АБ «Укргазбанк», а також винагороду приватного виконавця у сумі 438,48 грн. на депозитний рахунок приватного виконавця, при цьому додав до повідомлення оригінали відповідних платіжних квитанцій.
Отже, боржник сплатив кошти у розмірі 4 384,80 грн. на рахунок, відмінний від запропонованих для зарахування стягувачем та приватним виконавцем.
Відповідно до п. 9 ч. 1, ч. 2 статті 39 Закону № 1404-VIIIвиконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.
Тобто, виконавець у разі фактичного виконання боржником в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, має винести постанову про закінчення виконавчого провадження. При цьому, поняття «самостійне виконання рішення боржником», що вживається у ст. 19 Закону, та «фактичне виконання рішення», вжите законодавцем у ст. 39 Закону, на думку суду не є тотожними. Підставою для закінчення виконавчого провадження є саме інформація про фактичне виконання боржником рішення (іншими словами - отримання стягувачем належного до стягнення), а не повідомлення про самостійне виконання боржником рішення.
Не оспорюючи право особи в будь-який момент добровільно сплатити належні до примусового стягнення кошти, суд відмічає, що в такому випадку в першу чергу на боржника покладається тягар доказування факту належного виконання обов'язку, особливо якщо оплата здійснена не в порядку, встановленому виконавчою службою або не на рахунки, вказані стягувачем в межах процедури примусового виконання.
Разом з тим, статтею 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
За нормами статті 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Виходячи з викладених норм права, виконавець для досягнення найбільш ефективного результату виконавчого провадження має в повному обсязі використовувати надані йому законом права, зберігаючи при цьому об'єктивність, неупередженість та використовуючи достовірну інформацію про реальне отримання стягувачем належного до виконання. Адже дії виконавця повинні бути спрямовані на дотримання прав та врахування інтересів кожної сторони виконавчого провадження, а не тільки боржника.
Так, з метою перевірки фактичного зарахування суми боргу, сплаченої ОСОБА_1 за виконавчим листом № 198/165/15-ц від 06.03.2018 року в сумі 4 384,80 грн. на розрахунковий рахунок ОСОБА_3 № НОМЕР_4, приватний виконавець направив відповідні запити в ПАТ АБ «Укргазбанк» та стягувачу.
Як виходить з листа ПАТ АБ «Укргазбанк», наданого у відповідь на запит щодо зарахування 29 березня 2018 року на розрахунковий рахунок ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 4 384,80 грн., вказана інформація являється банківською таємницею, тому не підлягає розкриттю.
При цьому банк послався на положення статті 18 Закону № 1404-VIII та пункту 6 частину 1 статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з якими інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками приватним виконавцям на їхню письмову вимогу з питань виконання рішень судів та рішень, що підлягають примусовому виконанню відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", стосовно наявності та/або стану рахунків боржника, руху коштів та операцій на рахунках боржника за конкретний проміжок часу, а також про інформацію щодо договорів боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банк.
Отже, зазначені нормативно-правові акти не дають приватному виконавцю права на отримання банківської інформації про стягувача, зокрема, про відкриті на його ім'я рахунки, рух коштів за такими рахунками, тощо.
З урахуванням викладеного, слід дійти висновку, що Куземченко А.С. здійснив всі необхідні дії в межах своїх повноважень з перевірки фактичного зарахування коштів, сплачених боржником на рахунок стягувача. Однак, встановлення таких обставин приватним виконавцем з використанням механізму, передбаченого Законом України «Про виконавче провадження» та Законом України «Про банки і банківську діяльність», з огляду на законодавчі обмеження виявилось неможливим.
Водночас, за відсутності у матеріалах справи належних та допустимих доказів зарахування грошових коштів у сумі 4 384,80 грн. на рахунок ОСОБА_3 та відповідних клопотань сторін про витребування таких доказів, суд також позбавлений можливості встановити, чи відбулось фактичне виконання ОСОБА_1 судового рішення.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Одними з основних засад цивільного судочинства являються принципи змагальності та диспозитивності, які забезпечують реалізацію права кожної особи на справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд справи у суді (стаття 2 ЦПК України).
Зміст принципу змагальності судового процесу розкрито у статті 12 ЦПК України, за положеннями якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
В той же час, згідно з принципом диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (стаття 13 ЦПК України).
З огляду на вищенаведені норми права основною передумовою для реалізації особою права на судовий захист є наявність порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи інтересу та відповідних доказів на підтвердження таких обставин. При цьому, звертаючись до суду, заявник зобов'язаний довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
В порушення вказаних норм права заявник на підтвердження виконання рішення надав лише квитанції про сплату відповідних сум, при цьому не надав доказів щодо зарахування таких коштів на рахунок стягувача та не заявив клопотання про витребування таких документів.
Отже, заявником не доведено фактичного виконання ОСОБА_1 судового рішення на підставі виданого 06.03.2018 року виконавчого листа № 198/165/15ц. Тому, вимоги заявника визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця щодо незакінчення виконавчого провадження з підстав фактичного виконання рішення та зобов'язати Куземченка А.С. закінчити виконавче провадження задоволенню не підлягають.
Щодо вимог про зняття арешту рухомого майна ОСОБА_1, накладеного приватним виконавцем, суд звертає увагу на таке.
Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII одним із заходів примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
Статтею 48 цього Закону врегульований порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, за якою звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника (ст. 56 Закону № 1404-VIII).
Наслідки закінчення виконавчого провадження визначені ст. 40 Закону № 1404-VIII. Так, у разі закінчення виконавчого провадження арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Оскільки законні підстави для закінчення виконавчого провадження у приватного виконавця в даний момент відсутні, вимоги заявника про зняття арешту, накладеного на майно боржника постановою виконавця від 05.04.2018 року, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає, що у задоволенні скарги ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 260, 261, 447 ЦПК України суд
Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченка Андрія Сергійовича, заінтересована особа ОСОБА_3.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення або підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Юр'ївський районний суд Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення або складення ухвали. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала складена та підписана 04 червня 2018 року.
Суддя І. О. Гайдар