Справа № 396/1463/17
Провадження № 2/396/29/18
Іменем України
05.06.2018 року Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області у складі:
головуючого судді: Гарбуз Ольга Анатоліївна
за участю секретаря судового засідання: Пономаренко Р.В.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Новоукраїнка Кіровоградської області цивільну справу №396/1463/17 за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_5, ОСОБА_6, Рівнянська сільська рада Новоукраїнського району Кіровоградської області про зняття з реєстрації постійного місця проживання та виселення з житлового будинку,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про зобов'язання знятися з реєстрації постійного місця проживання та виселення з житлового будинку, посилаючись на те, що відповідно до рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області № 396/1127/17 від 04.08.2017 року визнано за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок по вул. Маяковського,11, в с.Рівне Новоукраїнського району Кіровоградської області, після смерті її баби ОСОБА_7, яка померла 26 жовтня 2000 року. В належному їй будинку зареєстровані також брат - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, племінник - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 та колишня дружина брата ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4. ОСОБА_4 створює позивачу перешкоди в користуванні житловим будинком, перешкоджає їй в доступі до нього та користуванні ним. ОСОБА_1 пропонувала відповідачці добровільно звільнити будинок і дати змогу проживати їй в ньому. З приводу порушення відповідачкою права власності ОСОБА_1 зверталась з відповідними заявами до поліції та сільської ради, але відповідачка не припинила порушувати її право власності, у зв'язку з чим позивач звернулась до суду з даним позовом.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, додавши, що власницею будинку позивачка стала на підставі рішенння Новоукраїнського районного суду від 04.07.2018 року, яке залишено без змін на підставі ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від від 08.02.2018 року до будинку навіть представники сільської ради не можуть потрапити та здійснити огляд, відповідачка руйнує будинок, ніяких ремонтів не здійснює, з 2011 року, додавши фотознімки домоволодіння.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив та просив відмовити в їх задоволенні. Зазначив, що ОСОБА_4 з дозволу власника почала проживати та зареєструвала місце проживання у спірному будинку, як дружина ОСОБА_5, але шлюб припинено, відповідачка іншого житла не має та вважає, що позивачем та її представником невірно обрано спосіб захисту, позовні вимоги носять зобов'язальний характер, будь-яких претензій остання не отримувала, позивачем не доведено обгрунтованість позовних вимог.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8, в судовому засіданні пояснила, що сім'ю ОСОБА_5 вона знає з 1970 років, оскільки проживає поруч. Раніше в даному будинку по вул.Маяковського, 11 в с.Рівне жила ОСОБА_9, бабуся ОСОБА_5, вона померла в 2000 році. Після її смерті в будинку проживав ОСОБА_5 разом з дуружиною ОСОБА_4, приблизно через 4 роки ОСОБА_5 поїхав, а його дружина залишилась проживати в будинку. На даний час ОСОБА_4 так і проживає в будинку. Біля будинку нічого не робить, забор і літня кухня руйнуються. Наталія до будинку нікого не пускає, навіть поліцію. Зі слів позивачки ОСОБА_9 їй відомо, що в будинку все зачинено на замки. На кому зареєстровані документи на будинок не знає. Їй відомо, що ОСОБА_4 залишилась у спадок хата після смерті баби, але вона не вступила в спадок.
Свідок ОСОБА_10 в судовому засідання пояснила, що позивачка по справі ОСОБА_1 доводиться їй племінницею. ОСОБА_6 у спадок після смерті бабусі залишився будинок по вул.Маяковського, 11 в с. Рівне, на даний час в будинку проживає колишня дружина її брата ОСОБА_1 - ОСОБА_4, до будинку нікого не пускає, навіть на подвір'я. Даний будинок побудували баба і дід позивачки. Мати позивачки ОСОБА_1 займає частину городу біля даного будинку, але до городу проходить в обхід з іншої сторони, оскільки ОСОБА_4 не впускає пройти навіть через подвір'я. Біля будинку все руйнується: вікна, дах, паркан, підвал осипається. Наталія до будинку навіть поліцію не пускає, лише своїх друзів. Їй відомо, що в ОСОБА_4 є батьки, які мають великий будинок.
Представник третьої особи Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без його участі.
Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без його участі.
Третя особа ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без його участі.
Відповідно до Закону України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII Цивільно - процесуальний Кодекс викладено у новій редакції, який набрав чинності з 15.12.2017р.
Згідно п. 9 ч.1 Перехідних Положень (розділ ХІІ) справи, провадження яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши пояснення сторін, їх представників, оцінивши показання допитаних в судовому засіданні свідків, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити з наступних обставин.
Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України).
Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст.13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову це матеріально-правова вимога позивача, стосовно якої він просить ухвалити рішення, у матеріальному розумінні це певна річ (обєкт), щодо якої виник спір.
Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За правилом ч. 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області № 396/1127/17 від 04.08.2017 року визнано за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок по вул. Маяковського,11, в с.Рівне Новоукраїнського району Кіровоградської області, після смерті її баби ОСОБА_7, яка померла 26 жовтня 2000 року( а.с. 8-9), яке набуло чинності 08.02.2018 року.
Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 08.02.2018 року, апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, а рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 04 серпня 2017 року зелишено без змін (а.с. 153-154).
З приводу порушення відповідачкою права власності ОСОБА_1 зверталася 30.08.2017 року з відповідними заявами до Новоукраїнського ВП ГУНП в Кіровоградській області та Рівнянської сільської ради (а.с. 11-12).
Згідно відповіді начальника Новоукраїнського ВП ГУНП в Кіровоградській області підполковника поліції ОСОБА_11 звернення ОСОБА_1 від 30.08.2017 року розглянуто керівництвом Новоукраїнського відділу поліції та зареєстровано до журналу єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Новоукраїнським віділом поліції за № 3123.
З урахуванням того, що у даному випадку не виявлено ознак вчинення кримінального правопорушення, даний факт не внесено до єдиного реєстру досудових розслідувань. Працівниками Новоукраїнського відділу поліції перевірку проведено на підставі положень Закону України «Про звернення громадян», за результатом якої складено відповідний висновок. З даного приводу ОСОБА_1 має право в приватному порядку звернутися до суду.
У разі незгоди з прийнятим рішенням ОСОБА_1 роз'яснено право оскаржити на підставі статей 16 та 17 Закону України "Про звернення громадян" (а.с.49).
Згідно довідки виданої виконавчим комітетом Рівнянської сільської ради від 21.04.2017 року гр. ОСОБА_1 про те, що вона являється багатодітною матір"ю, виховує 3-х дітей, власного житла на території Рівнянської сільської ради не має (а.с.14).
Відповідно до довідки № 3148 від 21.08.2017 року виданої виконавчим комітетом Рівнянської сільської ради ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 про те, що в будинку за адресою с. Рівне вул. Маяковського буд. 11, зареєстровані: ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 - племінник, зареєстрований з 12.03.2015 року; ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 - брат, зареєстрований з 18.02.2004 року; ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 - колишня дружина брата, зареєстрована з 18.02.2004 року (а.с. 15).
ОСОБА_1 є матір"ю трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_8 відповідно до свідоцтв про народження (а.с. 14,16,17).
Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно ст.41 Конституції України, ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Разом з тим, виселення є категорією житлового законодавства.
Статтею 9 ЖК Української РСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ст.109 ЖК Української РСР, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.
Відповідно до ст.150 ЖК Української РСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Положеннями ст.156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Припинення сімейних стосунків з власником будинку не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Згідно з вимогамист.157 ЖК Української РСР членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
У відповідності до положень ст.116 ЖК Української РСР, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Відповідно до пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» під час вирішення справ про виселення на підставі ст.116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття та роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід керуватися тим, що під час тривалої антигромадської поведінки виселення винного може статися під час повторного порушення, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Доказом застосування мір попередження і громадського впливу можуть служити постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, офіційні застереження, рішення суду або третейського суду про притягнення до відповідальності, протоколи або постанови громадських організацій, трудових колективів, що засудили дії винного. Одні лише факти звернення у відповідні органи зі скаргами на порушення правил суспільного співжиття без застосування до винного заходів впливу цими органами не є підставою для виселення. Виселення без надання іншого житлового помешкання обумовлено ще і безрезультатністю застосованих до винної особи заходів попередження і суспільного впливу. Отже, законодавством встановлений чіткий порядок для виселення інших осіб, які проживають разом з власниками житла.
Позивач в обґрунтування позову посилається на вимоги ст.116 ЖК УРСР, відповідно до якої осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселяють із займаного житла без надання іншого житла.
Отже для застосування цієї правової норми необхідна обов'язкова наявність двох умов: а) систематичне порушення правил співжиття, б) вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.
Беручи до уваги офіційний характер заходів запобігання та громадського впливу, які мають передувати виселенню на підставі ст. 116 ЖК УРСР без надання іншого житлового приміщення і відповідно до правил ст. 78 ЦПК України про допустимість засобів доказування факт застосування заходів запобігання та громадського впливу має підтверджуватися письмовими доказами.
Так із долученої до матеріалів справи заяви ОСОБА_1 від 30.08.2017 року адресованої Рівнянському сільському голові ОСОБА_15 вбачається, що позивач просить сільську раду надати її представника сільської ради та дільничого інспектора, так як ОСОБА_4 не пускає її в будинок. Відповідь на вказану заяву до матеріалів цивільної справи не долучена.
Що стосуються звернення ОСОБА_1 від 30.08.2017 року до Новоукраїнського ВП ГУНП в Кіровоградській області з приводу протиправної поведінки ОСОБА_4, то остання до адміністративної, кримінальної відповідальності не притягувалась. За наслідками розгляду звернення не виявлено ознак вчинення адміністративного, кримінального правопорушення, даний факт не внесено до єдиного реєстру досудових розслідувань. Працівниками Новоукраїнського відділу поліції перевірку проведено на підставі положень Закону України «Про звернення громадян», за результатом якої складено відповідний висновок.
Крім того в ході судового розгляду судом не було встановлено обставин за яких би притягувалася ОСОБА_4 до кримінальної, чи до адміністративної відповідальності.
Су приходить до висновку, що зазначені позивачвем лише факти звернення у відповідні органи зі скаргами на порушення правил суспільного співжиття без застосування до винного заходів впливу цими органами не є підставою для виселення. Виселення без надання іншого житлового помешкання повинно бути обумовлено ще і безрезультатністю застосованих до винної особи заходів попередження і суспільного впливу.
Згідно ч.1 ст.49 ЦПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами.
Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Статтею 13 ч.1 ЦПК України, встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом не встановлено жодних фактичних і правових підстав, визначених ст.116 ЖК Української РСР, для виселення відповідача.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пресування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації здійснюється за заявою особи, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про виселення. Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи. При цьому, згідно ст. 11 цього ж Закону реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації.
Згідно п. 3 Правила реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 02.03.2016р. (надалі - Правила), реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.
Відповідно до п. 8 Правил документи для здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи подаються до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) з урахуванням вимог Закону України «Про адміністративні послуги».
Таким чином, оскільки зняття з реєстрації місця проживання здійснюється відповідним органом реєстрації на підставі заяви особи, у зв'язку із набранням законної сили судовим рішенням про виселення, то в даному випадку позовна вимога про зобов'язання знятися з реєстрації ОСОБА_4 також задоволенню не підлягає, оскільки в частині позовних вимог про зобов'язання виселення в позові відмовлено, а також суд звертає увагупозивача та його представника, що позовні вимоги позивача носять зобов'язувальний характер, які протягом всього розгляду справи позивачем не змінювалися.
Враховуючи принцип диспозитивності, суд обмежений у можливості виявляти свою ініціативу. Суд зобов'язаний вирішувати спори лише в межах заявлених фізичними чи юридичними особами вимог і на підставі поданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів.
Слід зазначити, що згідно ч.1 та ч.2 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 12, 13, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги необґрунтовані, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а отже задоволенню не підлягають.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує на підставі ст. 141 ЦПК України, а саме судовий збір у зв'язку з відмовою у задоволенні заявлених вимог суд залишає за рахунок позивача.
Керуючись ст. ст. 13,49,81, 258,259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 9,109,116,150, 156,157 ЖК Української РСР, суд -
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_5, ОСОБА_6, Рівнянська сільська рада Новоукраїнського району Кіровоградської області про зобов'язання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 знятися з реєстрації постійного місця проживання та виселення з житлового будинку за адресою вул. Маяковського,11 с. Рівне Новоукраїнського району Кіровоградської області - відмовити за необгрунтованістю.
Повний текст рішення складено 09 червня 2018 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Апеляційного суду Кіровоградської області або через Новоукраїнський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, які не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Головуючий: О. А. Гарбуз