Справа №: 398/3369/17
провадження №: 2/398/476/18
Іменем України
"31" травня 2018 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Орловського В.В., з участю секретаря судового засідання Шостак А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Олександрія цивільну справу за позовом ПАТ КБ “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту
встановив:
Позивач ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 у якій просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 57579,17 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно укладеного договору від 4 грудня 2008 року надав, а ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 31 серпня 2017 року становить 57579,17 грн., яка складається з 3752,68 грн. заборгованості за кредитом, 47596,53 грн. заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 3250,00 грн. заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил банківських послуг - 250 грн. - штраф (фіксована ставка), 2729,96 - штраф (процентна ставка). У зв'язку з цим позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором та судовий збір.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечувала проти задоволення позову у частині стягнення заборгованості за процентами, пенею, комісією та штрафами. Вона заявила про застосування строку позовної давності за вимогами про стягнення пені та штрафу, оскільки строк дії картки закінчився 31 серпня 2015 року. Відповідач також посилається на те, що не давала згоду на підвищення процентної ставки, яке було проведено банком в односторонньому порядку. Також відповідач послалась не те, що відповідач надав суду документи, складені російською мовою.
У відповіді на відзив позивач вказав на відсутність підстав для застосування строку позовної давності по вимогам щодо стягнення пені, на відповідність поданих позивачем документів на російській мові чинному на час їх подання ЗУ “Про засади державеної мовної політики”, а також на те, що незважаючи на викладення цих документів російською мовою ОСОБА_2, здійснюючи погашення заборгованості за договором, погоджувалась з його умовами. Також позивач послався на те, що відповідач була ознайомлена з умовами кредитування, оскільки відповідна розписка міститься у заяві ОСОБА_2 від 4 грудня 2008 року і вона мала можливість та була зобов'язана слідкувати за станом свого рахунку шляхом отримання виписки про рух коштів. Також позивач вважає законним підвищення процентної ставки, почилаючись на ст.1056-1 ЦК України, пункти 5.3, 6.3, 8.1, 6.6 Умов і правил кредитування. У письмових доповненнях до відзиву позивач на обґрунтування незаконності одностороннього підвищення процентної ставки послалась на постанову ВСУ від 11.1-.2-17 у справі №6-1374цс17 та від 22.03.2017 у справі №6-2320цс16.
Представник позивача ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримав позов та просив його задовольнити.
Представник відповідача адвокат ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_1 заперечували проти задоволення позову, окрім вимоги щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3752,68 грн., яку відповідач визнала. Також ОСОБА_1 заперечувала, що підписувала заяву і довідку, однак призначити експертизу відмовилась. Також вона визнала, що підвищувала кредитний ліміт по телефону.
Суд, заслухавши учасників, дослідивши письмові матеріали справи, дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Суд вставновив, що між ПАТ КБ “Приватбанк” і ОСОБА_1 4 грудня 2008 року укладено кредитний договір. Це підтверджується заявою ОСОБА_1 від 4 грудня 2008 року, яка, окрім умов кредитного договору містить розписку про ознайомлення відповідача з “Умовами і правилами надання банківських послуг”, “Правилами користування платіжною карткою” та тарифами Банку”, які є частиною кредитного договору.
Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконує, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 57579,17 грн., яка складається з 3752,68 грн. заборгованості за кредитом, 47596,53 грн. заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 3250,00 грн. заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил банківських послуг - 250 грн. - штраф (фіксована ставка), 2729,96 - штраф (процентна ставка). Сума заборгованості підтверджується наданим позивачем суду розрахунком.
Разом з тим, при встановленні суми заборгованості відповідача зі сплати відсотків суд враховує такі обставини та норми права.
Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України (у редакції, чинній на час підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Згідно із частиною третьою цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
У частині четвертій указаної статті передбачено, що в разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.
У разі підвищення банком процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.
З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.
Таке тлумачення норм права відповідає постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі №6-1374цс17 та постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №389/3409/16-ц.
Також, виходячи з приписів параграфів 1, 2 глави 71 ЦК України, нарахування відсотків здійснюється виключно на поточне та/або прострочене тіло кредиту, тобто на суму кредиту фактично отриману позичальником. Зокрема, ч. 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
Натомість зазначені Умови не містять підпису відповідача. При цьому суду не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов'язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту, чи в межах позовної давності позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Враховуючи зазначені норми права, суд при вирішенні справи виходить із того, що умови і правила надання банківських послуг, які встановлюють право кредитора змінювати процентну ставку в односторонньому порядку, а також ті, що встановлюють неустойку (пеню та штраф) мають бути підписані позичальником або ж суду мають бути надані інші докази того, що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно взяв на себе зобов'язання зі сплати змінених в односторонньому порядку відсотків та неустойки у разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.
Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16 та у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до наданої позивачем копії та оригіналу заяви ОСОБА_5 про видачу кредитної картки, достовірність, належність і допустимість якої не оспорюється сторонами, відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 % на місяць з розрахунку 360 днів у році, тобто 30.00 % на рік, строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії карти, розмір кредитного ліміту 500 грн. Зазначений у заяві від 4 грудня 2008 року розмір кредитного ліміту був збільшений за згодою ОСОБА_1 до 3800 грн, ця обставина визнана у судовому засіданні обома сторонами.
Наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитом підтверджується, що процентна ставка 30 % на рік в односторонньому порядку була збільшена 01.09.2014 до 34,80 % на рік і 01.04.2015 року до 43,20 %.
Доказів письмової згоди відповідача на збільшення позивачем в односторонньому порядку відсоткової ставки, позивачем не надано. Також позивач не надав доказів того, що саме надані суду Умови і правила надання банківських послуг, які передбачають право кредитора змінити процентну ставку в односторонньому порядку, а також сплату пені є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, оскільки вони не підписані позичальником та позивач не надав суду інших доказів того. що саме на ці умови щодо одностороннього збільшення відсоткової ставки і пені погоджувався позичальник. Тому відповідно до ч.3 ст.1056-1 ЦК України така одностороння зміна відсоткової ставки є нікчемною та не може бути врахована при розрахунку заборгованості. Із цих же підстав незаконним є застосування у розрахунку заборгованості відсоткової ставки 43,20 %.
Із цих же підстав нарахування пені є неправомірним. Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором (постанова ВСУ 11 березня 2015 року усправі № 6-16цс15).
З урахуванням викладеного, наданий позивачем розрахунок у частині розміру відсотків за користування кредитом, розрахованих за збільшеною відсотковою ставкою, зміненою позивачем в односторонньому порядку, а також у частині нарахування пені суперечить вимогам ЦК України та не може бути прийнятий судом як достовірний і достатній доказ розміру заборгованості відповідача за відсотками за користування кредитом.
Суд приходить до висновку, що розмір відсотків за користування кредитом слід розрахувати таким чином.
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за період з 4 грудня 2008 по 31 серпня 2014 року утворилась заборгованість за тілом кредиту у розмірі 3752,68 грн. та за відсотками у розмірі 837,60 грн. У подальшому сума заборгованості за тілом кредиту залишилась незмінною. Разом з тим, заборгованість за відсотками у період з 1 вересня 2014 року по 31 серпня 2017 року слід розрахувати таким чином: [заборгованість за тілом кредиту]?[2,5% на місяць]?[кількість місяців, за які нараховуються відсотки]. Тобто сума заборгованості за відсотками у зазначений період складає 3752,68 грн. ? 0,025 ? 36 місяців = 3377,42 грн. З огляду на те, що сума заборгованості за тілом кредиту і відсотками станом на 31.08.2017 року становить 7967,7 грн., суд вважає за необхідне перерахувати процентну складову заборгованості за штрафом: [250 грн. + 5 % від суму заборгованості за кредитом]. Тобто сума заборгованості за штрафом буде становити 250+ (5 %*7967,7)=398,38.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 не виконала передбачені договором і законом зобов'язання, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором, суд дійшов висновку про те, що позов у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, відсотками та штрафами підлягає задоволенню.
Разом з тим, у стягненні заборгованості за пенею слід відмовити з таких підстав.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника передбачених законом невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до ст.549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 ЦК). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК). За положеннями ст.61 Конституції, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Умовами договору передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення. Водночас, договором передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, процентів за користування кредитом, комісії за обслуговування. Враховуючи вищевикладене, та відповідно до ст.549 ЦК штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення. Таке тлумачення закону відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі №6-2003цс15 та у постанові Верховного суду України від 11 жовтня 2017 року у справі №347/1910/15-ц. Оскільки за порушення строків виконання грошового зобов'язання за кредитним договором даним рішенням стягується штраф, як вид цивільно-правової відповідальності, то у задоволенні позовних вимог про стягнення пені слід відмовити.
Відповідно до вимог ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного судочинства. Крім того, ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконання саме у цей строк. При цьому згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Також, відповідно до вимог ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Загальна сума заборгованості за кредитом, відсотками та штрафом таким чином складає 8616,08 гривень.
Також відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача пропорційно до задоволених вимог підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 239 грн. 42 коп.
На підставі викладеного, керуючись статтями 258-273, 280, 289, ст. 355 і п.15.5 ч.1 Перехідних положень ЦПК України, суд
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», 01011, м. Київ, вул. Грушевського, 1 Д, код ЄДРПОУ 14360570; адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережної Перемоги, 50, заборгованість за кредитним договором у сумі 8616 грн. 08 коп. та витрати на оплату судового збору у розмірі 239 грн. 42 коп.
У решті позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Кіровоградської області у порядку, передбаченому ст. 355 і п.15.5 ч.1 Перехідних положень ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 1 червня 2018 року.
Суддя Орловський В.В.