пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
31 травня 2018 р. Справа № 903/33/18
Господарський суд Волинської області у складі судді Якушевої І.О., за участі секретаря судового засідання Чорного С.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали по справі № 903/33/18
за позовом підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю ВТП “Санрайз” ЛТД, м. Луцьк
до виконавчого комітету Луцької міської ради, м. Луцьк
про визнання недійсним пункту договору та внесення змін до договору,
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 21.05.2018р.),
від відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність № 1.1-8/2825 від 12.04.2018р.),
12.01.2018 року на адресу господарського суду Волинської області надійшла позовна заява № 10 від 10.01.2018р. товариства з обмеженою відповідальністю ВТП "Санрайз" ЛТД, в якій товариство просило:
- визнати недійсним п. 2.2.15 договору №14 на перевезення пасажирів автомобільним транспортом від 20 квітня 2016 року, укладеного між виконавчим комітетом Луцької міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю ВТП "Санрайз" ЛТД в частині бездотаційного перевезення пасажирів пільгових категорій;
- внести зміни до договору №14 на перевезення пасажирів автомобільним транспортом від 20 квітня 2016 року, доповнивши його підпунктами 2.1.5-2.1.8 в наступній редакції:
"2.1.5. Спільно з перевізником не рідше одного разу на рік або на вимогу перевізника проводить обстеження пасажиропотоків, стану доріг, де проходять маршрути, їх освітлення, наявність на маршруті покажчиків зупинок, павільйонів очікування, облаштування кінцевих зупинок.
2.1.6. Визначає види та обсяги пільгових перевезень, порядок організації пільгового проїзду окремих категорій громадян та здійснення компенсації перевізнику витрат за пільгові перевезення.
2.1.7. Проводить перевізнику компенсацію витрат за пільгові перевезення окремих категорій громадян. Компенсація витрат на відповідний рік здійснюється на підставі договору на здійснення компенсаційних виплат перевізнику за перевезення пільгових категорій громадян за рахунок коштів місцевого бюджету, що є невід'ємною частиною даного договору.
2.1.8. Погоджує тарифи на перевезення, здійснює їх збільшення або зменшення. Збільшення або зменшення рівня тарифу відбувається на підставі звернення перевізника до організатора з наданням розрахунку на його зміну, або в іншому порядку передбаченому чинним законодавством." та виклавши п. 2.2.15 в наступній редакції:
"2.2.15. Перевозить пасажирів пільгових категорій згідно з переліком, встановленим рішенням організатора на відповідний рік, не більше семи пасажирів одночасно в салоні автобусу під час руху на маршруті. Цей перелік вивішує в салоні транспортного засобу."
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст. 188 ГК України та ст.ст. 29, 31, 37 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Ухвалою суду від 17.01.2018р. було залишено позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю ВТП "Санрайз" ЛТД без руху; встановлено товариству з обмеженою відповідальністю ВТП "Санрайз" ЛТД строк для усунення недоліків заяви шляхом надання доказів доплати судового збору в розмірі 324 грн. господарському суду Волинської області - протягом 10-ти днів з дня одержання цієї ухвали.
25.01.2018р. на виконання ухвали суду від 17.01.2018р. позивач подав оригінал платіжного доручення № 758 від 23.01.2018р. про сплату судового збору на суму 324 грн.
Ухвалою суду від 30.01.2018р. було постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 28.02.2018 року.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву № 3-18/117 від 19.02.2018р. просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
В судовому засіданні представник позивача просив суд надати час для підготовки відповіді на відзив відповідача від 19.02.2018р. № 3-18/117.
Ухвалою суду від 28.02.2018р. було відкладено підготовче засідання на 22.03.2018р.
16.03.2018р. від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач, окрім доводів щодо відзиву, зазначив, що повним найменуванням позивача є: підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю ВТП "Санрайз" ЛТД.
З огляду на викладене та враховуючи той факт, що згідно із відомостями із Єдиного державного реєстру підприємств, установ,організацій найменуванням позивача є - підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю ВТП "Санрайз" ЛТД, судом внесено зміни в частині найменування позивача - із товариства з обмеженою відповідальністю ВТП "Санрайз" ЛТД, як зазначено в позовній заяві, на підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю ВТП "Санрайз" ЛТД.
Ухвалою суду від 22.03.2018р. строк проведення підготовчого провадження було продовжено на 30 днів - до 30.04.2018р. включно; відкладено підготовче засідання на 19.04.2018 р.; встановлено строк відповідачу до 18.04.2018р. для подачі письмових пояснень на відповідь позивача № 47 від 15.03.2018р. на відзив відповідача.
В запереченнях № 3-18/253 від 18.04.2018р. відповідач зазначив, що вважає позовні вимоги безпідставними та просив у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 19.04.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.05.2018р.
02.05.2018р. в судовому засіданні було оголошено перерву до 25.05.2018р.
24.05.2018р. позивач через відділ документального забезпечення і контролю суду подав заяву про виправлення описки. В заяві позивач пояснює, що у позовній заяві ним було помилково зазначено номер пункту договору 2.2.15. замість 2.2.14., оскільки 28.02.2017р. було укладено додаткову угоду, згідно з умовами якої нумерація пунктів була змінена у зв'язку із вилученням з договору п.2.2.10.
25.05.2018р. в судовому засідання було оголошено перерву до 31.05.2018р.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено, що 20 квітня 2016 року між виконавчим комітетом Луцької міської ради, як організатором та товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-торговим підприємством «Санрайз» ЛТД як перевізником було укладено договір №14 на перевезення пасажирів автомобільним транспортом.
Згідно з п.п.1.1., 1.2. договору організатор надає перевізнику право на перевезення пасажирів за маршрутом №12 «Єршова - Окружна» (за графіком та режимом виконання перевезень пасажирів: 13 автобусів у звичайному режимі руху і визначає рухомий склад для роботи на даному маршруті, а саме: автобуси, зазначені у додатку, який є невід?ємною частиною договору.
Перевізник зобов'язався надавати транспортні послуги населенню на маршруті, вказаному в п.1.1., на умовах, передбачених договором.
Пунктом 2.2.14. договору (враховуючи зміни, внесені додатковою угодою від 28.02.2017р.) передбачено, що перевізник додатково, окрім держзамовлення на соціально значущі послуги, безкоштовно та бездотаційно перевозить пасажирів пільгових категорій згідно з переліком, встановленим рішенням виконавчого комітету на відповідний рік, не більше семи пасажирів одночасно в салоні автобусу під час руху на маршруті. Цей перелік вивішує в салоні транспортного засобу.
07.11.2017р. позивач відповідно до ст. 188 ГК України надіслав відповідачу пропозицію про внесення змін до договорів на перевезення пасажирів автомобільним транспортом, в тому числі й до договору №14 від 20.04.2016р.. До пропозиції додавались додаткові угоди до договорів.
Додатковою угодою до договору №14 на перевезення пасажирів автомобільним транспортом відповідачу було запропоновано: внести зміни до п. 2.1. договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом від 20.04.2016р. №14, доповнивши його підпунктами 2.1.5-2.1.8 в наступній редакції: « 2.1.5. Спільно з перевізником не рідше одного разу на рік або на вимогу перевізника проводить обстеження пасажиропотоків, стану доріг, де проходять маршрути, їх освітлення, наявність на маршруті покажчиків зупинок, павільйонів очікування, облаштування кінцевих зупинок.
2.1.6. Визначає види та обсяги пільгових перевезень, порядок організації пільгового проїзду окремих категорій громадян та здійснення компенсації перевізнику витрат за пільгові перевезення.
2.1.7. Проводить перевізнику компенсацію витрат за пільгові перевезення окремих категорій громадян. Компенсація витрат на відповідний рік здійснюється на підставі договору на здійснення компенсаційних виплат перевізнику за перевезення пільгових категорій громадян за рахунок коштів місцевого бюджету, що є невід'ємною частиною даного договору.
2.1.8. Погоджує тарифи на перевезення, здійснює їх збільшення або зменшення. Збільшення або зменшення рівня тарифу відбувається на підставі звернення перевізника до організатора з наданням розрахунку на його зміну, або в іншому порядку передбаченому чинним законодавством».
Також пропонувалось внести зміни до п. 2.2.15. договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом від 20.04.2016р. №14 (враховуючи внесені додатковою угодою від 28.02.2017р. зміни - п.2.2.14.), виклавши його в наступній редакції: « 2. 2.15. Перевозить пасажирів пільгових категорій згідно з переліком, встановленим рішенням організатора на відповідний рік, не більше семи пасажирів одночасно в салоні автобусу під час руху на маршруті. Цей перелік вивішує в салоні транспортного засобу.
Організатор зобов'язаний впродовж одного місяця з моменту підписання даної додаткової угоди розробити порядок надання компенсаційних виплат перевізникам за пільговий проїзд окремих категорій громадян автомобільним транспортом загального користування на міських маршрутах та укласти з перевізником договір на здійснення компенсаційних виплат перевізнику за перевезення пільгових категорій громадян за рахунок коштів місцевого бюджету».
Листом від 20.11.2017р. №11-15/7158 виконавчий комітет Луцької міської ради відмовив у внесенні змін до договору, посилаючись на Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та ст. 634 ЦК України.
У зв'язку із відмовою відповідача внести зміни до договору добровільно та вважаючи, що п.2.2.14. договору (враховуючи зміни, внесені додатковою угодою від 28.02.2017р.) суперечить приписам законодавства, позивач звернувся з позовною заявою до суду.
Враховуючи заяву позивача про виправлення описки, вимоги позивача підлягають до задоволення.
Відповідно до ст.ст.3, 11, 15, 16, ч.1 ст.202, ст.204 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Правочином є дія особи, спрямована на н абуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Як передбачено ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Аналогічні приписи містяться і в ч.1 ст.181 ГК України, відповідно до якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Як визначено статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України в пункті 2.1. постанови від 29.05.2011р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Статтею 31 Закону України «Про автомобільний транспорт» ( надалі - Закон) передбачено, що відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.
Частиною другою ст.11 Закону визначено, що соціально значущими послугами автомобільного транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства.
Згідно з частиною четвертою ст.37 Закону види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.
У відповідності до частини другої ст. 29 Закону органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядуванні зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.
Частиною першою ст.91 Бюджетного кодексу України передбачено, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
З огляду на наведені норми законодавства, враховуючи заяву позивача про виправлення описки №105 від 23.05.2018р., п. 2.2.14 договору №14 на перевезення пасажирів автомобільним транспортом від 20 квітня 2016 року, укладений між виконавчим комітетом Луцької міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю ВТП "Санрайз" ЛТД, в частині бездотаційного перевезення пасажирів пільгових категорій підлягає визнанню недійсним, оскільки він не відповідає приписам ст.ст. 29, 31, 37 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договором №14 від 20.04.2016р. не визначено розмір та порядок компенсації витрат автомобільного перевізника за перевезення пільгових категорій пасажирів, що свідчить про відсутність усіх істотних умов, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт».
Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
07.11.2017р. позивач відповідно до ст. 188 ГК України надсилав відповідачу пропозицію про внесення змін до договорів на перевезення пасажирів автомобільним транспортом, в тому числі й до договору №14 від 20.04.2016р.. До пропозиції додавались додаткові угоди до договорів.
Відповідач в листі від 20.11.2017р. №11-15/7158 відмовився вносити зміни до договору.
Наведені обставини свідчать про те, що сторони договору не досягли згоди щодо зміни умов договору №14 від 20.04.2016р.
Запропоновані зміни до договору №14 від 20.04.2016р. відповідають положенням ст. 31 Закону України «Про автомобільний транспорт». Пункти 2.1.5., 2.1.6., 2.1.7, 2.1.8. договору врегульовують правовідносини в частині розміру компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати; встановлюють додаткові зобов?язання відповідача як організатора перевезень, які спрямовані на забезпечення якості транспортного обслуговування.
Нова редакція п.2.1.14. договору визначає обов'язок перевізника перевозити пасажирів пільгових категорій.
На обґрунтування безпідставності поданого позову відповідач посилається на ч.ч.1, 2 ст. 908 ЦК України, відповідно до положень якої перевезення пасажирів здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно - правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відносини з перевезення пасажирів регулюються спеціальним щодо даного виду правовідносин Законом України «Про автомобільний транспорт».
Посилаючись на ч.1 ст. 29 цього Закону відповідач не бере до уваги приписи ч.2 цієї ж статті, відповідно до яких органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.
У відповідності із ст.19 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як зазначає відповідач у відзиві, визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах.
Договір про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, як це випливає із ст.30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статтей 7, 43 - 45 Закону України "Про автомобільний транспорт", а також п.п. 1, 5, 8, 46, 47, 49, 51, 53 Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 03.12.2008 р., укладається організатором за результатами проведеного конкурсу та відповідно є єдиною підставою для здійснення перевезень на маршрутах загального користування.
Відповідно до ч.1 ст. 42, ст.ст.31, 44 Закону України «Про автомобільний транспорт» договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.
Відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.
Організація проведення конкурсу та визначення умов перевезень покладаються на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Порядок проведення конкурсів визначає Кабінет Міністрів України.
На виконання вимог ст. 44 Закону України «Про автомобільний транспорт» постановою Кабінету Міністрів України №1081 від 03.12.2008 року було затверджено Порядок проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування.
Порядком не затверджено форми договору про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування.
На підтвердження своїх доводів відповідач посилається на Порядок проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у м. Луцьку, що затверджений рішенням Луцької міської ради від 14.10.2010 року за №659-1 зі змінами та доповненнями, яким затверджено Порядок проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Луцьку, зразок заяви на участь в конкурсі, типовий договір на перевезення пасажирів автомобільним транспортом.
Відповідач зазначає, що обов'язковими умовами конкурсу згідно з Порядком є укладення за фактом отримання перемоги у конкурсі типового договору, необхідність укладення якого передбачена ст. 179 ГК України.
У зв'язку з цим відповідач вважає, що внесення змін до договору №14 на перевезення пасажирів автомобільним транспортом, укладеного 20.04.2016р. між виконавчим комітетом Луцької міської ради та ТОВ ВТП «Сайнрайз ЛТД», без внесення змін до форми типового договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом, затвердженої рішенням Луцької міської ради від 14.10.2010 року за №659-1, є незаконним, оскільки ч. 4 ст. 179 ГК України містить імперативну норму, про те, що сторони не можуть відступати від змісту типового договору.
З такими доводами відповідача погодитись не можна з огляду на таке.
Загальні умови укладення договорів, що породжують господарські зобов'язання, визначені статтею 179 Господарського кодексу України
Відповідно до ч.4 ст.179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, колгг сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб?єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Згідно з ч.1 ст.42 Закону України «Про автомобільний транспорт» договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами. Статтею 31 названого Закону передбачені умови, які повинні бути врегульовані в договорі на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах. При цьому, частиною 4 названої статті передбачено, що у договір можуть бути включені інші питання за згодою сторін.
Луцька міська рада є органом місцевого самоврядування, а згідно з ч.4 ст.179 ГК України право на затвердження типових договорів надано Кабінету Міністрів України, або у випадках передбачених законом, іншим органам державної влади.
Таким чином, договір на перевезення пасажирів автомобільним транспортом на автобусних маршрутах загального користування не можна вважати, а ні типовим договором, а ні договором приєднання, а тому суб'єкти спірних правовідносин не обмежені його умовами та не позбавлені права визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення.
Також судом встановлено, що позивач листом №199 від 27.11.2017р. звертався до Державної регуляторної служби у Волинській області про експертизу рішення Луцької міської ради від 14.10.2010 за №659-1.
Листом №2325/0/20-18 від 02.03.2018 року Державна регуляторна служба України повідомила, що за результатами аналізу рішення Луцької міської ради від 14.10.2010 року за №659-1 встановлено, що його положення не узгоджуються з вимогами чинного законодавства України та суперечать принципам державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, які визначені статтею 4 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
За таких умов Державна регуляторна служба направила листа голові Луцької міської ради з пропозицією про вжиття заходів щодо скасування рішення Луцької міської ради від 14.10.2010 року за №659-1 «Про конкурси на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у м. Луцьку».
Із змісту листа, адресованого Луцькій міській раді, вбачається, що затвердження типових договорів не відноситься до компетенції Луцької міської ради, а норма п.2.2.15. типового договору суперечить Закону України «Про автомобільний транспорт».
Твердження відповідача про те, що Закон України «Про автомобільний транспорт» не забороняє здійснення перевезення пасажирів пільгових категорій безоплатно та бездотаційно, як і не передбачає розмір компенсації, і що законодавець передбачив диспозитивність у вирішенні цього питання, не узгоджуються і суперечать приписам ст.ст. 29, 31,37 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Статтею 11 ГПК України закріплено принцип верховенства права, відповідно до приписів якої суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.
У відповідності із ч.5 ст.188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Частиною3 ст.653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Оскільки зміни до договору №14 від 20.04.2016р. вносяться в судовому порядку, враховуючи норми ч.5 ст.188 Господарського кодексу України, ч.3 ст.653 Цивільного кодексу України, зобов'язання сторін за договором в такому випадку змінюються з моменту набрання рішенням суду законної сили.
У зв'язку із задоволенням позову на відповідача відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судові витрати по справі.
Керуючись ст.19 Конституції України, ст.ст.3, 11, 15, 16, 202,203,204, 207, 215, 638, 653 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 181, 188 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 29, 31,37, 42, 44 Закону України «Про автомобільний транспорт», ст.91 Бюджетного кодексу України, ст.ст. 11, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним п. 2.2.14. договору №14 на перевезення пасажирів автомобільним транспортом від 20 квітня 2016 року, укладеного між виконавчим комітетом Луцької міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю ВТП "Санрайз" ЛТД, в частині бездотаційного перевезення пасажирів пільгових категорій.
3. Внести зміни до договору №14 на перевезення пасажирів автомобільним транспортом від 20 квітня 2016 року, доповнивши його підпунктами 2.1.5-2.1.8 в наступній редакції:
"2.1.5. Спільно з перевізником не рідше одного разу на рік або на вимогу перевізника проводить обстеження пасажиропотоків, стану доріг, де проходять маршрути, їх освітлення, наявність на маршруті покажчиків зупинок, павільйонів очікування, облаштування кінцевих зупинок.
2.1.6. Визначає види та обсяги пільгових перевезень, порядок організації пільгового проїзду окремих категорій громадян та здійснення компенсації перевізнику витрат за пільгові перевезення.
2.1.7. Проводить перевізнику компенсацію витрат за пільгові перевезення окремих категорій громадян. Компенсація витрат на відповідний рік здійснюється на підставі договору на здійснення компенсаційних виплат перевізнику за перевезення пільгових категорій громадян за рахунок коштів місцевого бюджету, що є невід'ємною частиною даного договору.
2.1.8. Погоджує тарифи на перевезення, здійснює їх збільшення або зменшення. Збільшення або зменшення рівня тарифу відбувається на підставі звернення перевізника до організатора з наданням розрахунку на його зміну, або в іншому порядку передбаченому чинним законодавством." та виклавши п. 2.2.14 в наступній редакції:
"2.2.14. Перевозить пасажирів пільгових категорій згідно з переліком, встановленим рішенням організатора на відповідний рік, не більше семи пасажирів одночасно в салоні автобусу під час руху на маршруті. Цей перелік вивішує в салоні транспортного засобу."
4. Стягнути із виконавчого комітету Луцької міської ради (43025, вул. Б. Хмельницького, 19, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 04051327) на користь підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю ВТП “Санрайз” ЛТД (43020, м. Луцьк, пров. Дорожний, 4, Волинська область, код ЄДРПОУ 21738684) 3524 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Рівненського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.
Повний текст рішення складено
08.06.2018р.
Суддя І. О. Якушева