05 червня 2018 року м. Чернівці
Справа № 725/2628/17
Провадження №22-ц/794/568/18
Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Кулянди М.І.
суддів: Одинака О.О., Половінкіної Н.Ю.,
за участю секретаря Собчук І.Ю.,
представника відповідача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Креді ОСОБА_3» про розірвання договору іпотеки, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Креді ОСОБА_3» на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 22 березня 2018 року (головуючий у суді першої інстанції - суддя Войтун О.Б.),
встановив:
В червні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Креді ОСОБА_3» (далі-ПАТ «Креді ОСОБА_3» про розірвання договору іпотеки.
Вказувала на те, що 20 травня 2014 року вона та ОСОБА_4, а також ПАТ «Креді ОСОБА_3» уклали договір, відповідно до умов якого позивачі визнали суму заборгованості за раніше укладеними кредитними договорами з банком в розмірі, що на момент укладення договору становить для ОСОБА_2 за кредитним договором №131/08-Ж від 27 червня 2008 року - 389 726 доларів США, що за курсом НБУ на дату укладення договору становить 4 563 697 гривень, для ОСОБА_4 за кредитним договором №72/08-Ж від 24 квітня 2008 року - 380 295 доларів США, що за курсом НБУ на дату укладення договору становить 4 453 251 гривень.
Зазначала, що з метою забезпечення виконання кредитних договорів, що укладені в 2008 році, між банком та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки 24 квітня 2008 року за реєстровим №2823, а також договір іпотеки укладено 27 червня 2008 року за реєстровим №3719 між ОСОБА_4 та банком.
За умовами пункту 1 договору від 20 травня 2014 року позичальники зобов'язалися, починаючи з квітня 2014 року щомісячно до 20 числа кожного місяця, сплачувати банку в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами суму, що становить не менше, ніж 3000 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій валюті за курсом НБУ на дату платежу.
Згідно з пунктом 5 договору від 20 травня 2014 року у випадку належного виконання позичальниками своїх зобов'язань за цим договором та кредитними договорами, що матиме наслідком зменшення заборгованості за кредитними договорами щонайменше на 25 000 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій валюті за курсом НБУ на день платежу, банк та ОСОБА_2 в грудні 2014 року укладуть договір про розірвання договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 24 квітня 2008 року за реєстровим № 2823.
Для забезпечення виконання договору від 20 травня 2014 року між банком та приватним підприємством "ПРО-ІСТЕЙТ" укладено договір іпотеки за реєстровим № 739.
Зазначала, що з моменту укладення Договору від 20 травня 2014 року зобов'язання за кредитними договорами фактично припинилися, а нові умови погашення існуючої заборгованості за кредитними договорами викладені у договорі від 20 травня 2014 року. Банк відмовляється розірвати договір іпотеки від 24 квітня 2008 року, у зв'язку із чим порушуються права позивача, оскільки позичальники належним чином виконували умови договору, і відповідно є підстави для розірвання договору іпотеки в судовому порядку, відповідно до ст. ст. 604, 651 ЦК України.
Умови договору від 20 травня 2014 року на думку ОСОБА_2 викладені двозначно, оскільки станом на грудень 2014 року мало бути внесено вісім платежів у загальній сумі щонайменше 24 000 доларів США, а не 25 000 доларів США, як зазначено у п.5 цього договору.
Рішенням Першотравневого районного суду Чернівецької області від 22 березня 2018 року позов ОСОБА_2 до ПАТ «Креді ОСОБА_3» про розірвання договору іпотеки задоволено.
Розірвано договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 24 квітня 2008 року за реєстровим №2823.
Вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ПАТ «Креді ОСОБА_3» подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
При цьому, посилався на неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд не надав належної оцінки доказам у справі. Зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивачем не виконано належним чином обов'язок щодо погашення боргу; безпідставно визнав новацією договір від 20 травня 2014 року по відношенню до раніше укладених кредитних договорів; судом неправильно витлумачено умови розірвання договору іпотеки; до участі у справі не залучено приватне підприємство "ПРО-ІСТЕЙТ".
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки воно ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції, керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що з моменту укладення договору 20 травня 2014 року зобов'язання за кредитним договором №131/08-Ж від 27 червня 2008 року та за кредитним договором №72/08-Ж від 24 квітня 2008 року припинилися, а нові умови погашення існуючої заборгованості за вказаними кредитними договорами викладені у договорі від 20 травня 2014 року. Сторони взяли на себе зобов'язання розірвати договір іпотеки у випадку належного виконання позичальником умов договору від 20 травня 2014 року та включити в рахунок виконання зобов'язань за договором від 20 травня 2014 року платіж, здійснений у квітні 2014 року.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 20 травня 2014 року ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ПАТ «Креді ОСОБА_3» уклали договір, відповідно до умов якого позичальники визнали суму заборгованості за раніше укладеними кредитними договорами з банком в розмірі, що на момент укладення договору становить для ОСОБА_2 за кредитним договором №131/08-Ж від 27 червня 2008року - 38 9726 доларів США, що за курсом НБУ на дату укладення Договору становить 4 563 697 гривень, для ОСОБА_4 за кредитним договором №72/08-Ж від 24 квітня 2008 року - 380 295доларів США, що за курсом НБУ на дату укладення Договору становить 4 453 251 гривень.
За умовами договору від 20 травня 2014 року позичальники зобов'язалися, починаючи з квітня 2014 року та щомісячно до 20 числа кожного місяця сплачувати на користь банку в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами суму, що становить не менше, ніж 3000 доларів США, або еквівалент цієї суми в іншій валюті за курсом НБУ на дату платежу.
Банк зобов'язався не збільшувати суму боргу позичальників шляхом припинення нарахування процентів, комісії, неустойки.
Апеляційний суд приходить до висновку, що правова природа договору від 20 травня 2014 року вказує на те, що це є додатковий договір відповідно до якого сторони змінили та уточнили умови і порядок виконання кредитного договору за №131/08-Ж від 27 червня 2008 року та кредитного договору №72/08-Ж від 24 квітня 2008 року. А тому висновок суду першої інстанції, що сторони відповідно до ч. 2 ст. 604 ЦК України припинили зобов'язання за кредитними договорами, змінивши їх новим зобов'язанням є помилковим. Однак, вказане порушення не впливає на правильність прийнятого рішення.
Так, згідно з пунктом 5 договору від 20 травня 2014 року у випадку належного виконання позичальниками своїх зобов'язань за цим договором та кредитними договорами, що матиме наслідком зменшення заборгованості за кредитними договорами щонайменше на 25 000 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій валюті за курсом НБУ на день платежу, банк та ОСОБА_2 в грудні 2014 року укладуть договір про розірвання договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 24 квітня 2008 року за реєстровим № 2823.
Відповідно до положень ч.ч.1-3 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
З огляду на умови договору від 20 травня2014 року сторони взяли на себе зобов'язання розірвати договір іпотеки у випадку належного виконання позичальниками умов цього договору, а саме, починаючи з квітня 2014 року щомісячно до 20 числа кожного місяця, сплачувати на користь банку в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами суму, що становить не менше, ніж 3000 доларів США, або еквівалент цієї суми в іншій валюті за курсом НБУ на дату платежу.
Згідно даних, що містяться у виписці про рух коштів за рахунком позичальників, останні належним чином виконували умови пункту 5 договору від 20 травня 2014 року, а саме, щомісячно вносили по 3000 доларів США з квітня по грудень 2014 року.
Таким чином, з доказів, що містяться в матеріалах справи, вбачається, що позичальники належним чином виконували вказану умову договору і станом на початок грудня 2014 року на рахунок банку було внесено 8 платежів по 3000 доларів США на загальну суму 24 000 доларів США.
Враховуючи п.5 договору від 20 травня 2014 року, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що даний пункт договору викладений двозначно та є суперечливим. Так, сторони передбачили обов'язок щомісячного внесення позичальниками суми не менше 3000 доларів США, починаючи з квітня 2014 року.
Враховуючи кількість можливих платежів станом на початок грудня 2014 року - всього 8 платежів, позивачі, належним чином, виконуючи умови договору та вносячи щомісячно по 3000 тисячі доларів США, повинні були внести щонайменше 24 000 доларів США, що і свідчить про належне виконання погоджених сторонами умов договору від 20 травня 2014 року.
Водночас, у п.5 договору від 20 травня 2014 року передбачено, що загальна сума, яку сторони повинні внести станом на грудень 2014 року становить 25 000 доларів США.
Таким чином, дана частина пункту суперечить іншій частині цього ж пункту щодо внесення не менше 3000 доларів США з квітня та станом на грудень 2014 року, оскільки з урахуванням вказаної умови загальна сума внесених платежів повинна була становити щонайменше 24 000 доларів США для належного виконання договірних умов.
Отже, судом першої інстанції правомірно застосовано положення частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка визначає, що нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Пункт 6 договору від 20 травня 2014 року визначає, що умовою виконання договору від 20 травня 2014 року слід вважати, внесення на рахунок банку з квітня по грудень 2014 року щомісячно платежів у сумі щонайменше 3000 доларів США, що і було здійснено позивачем.
В свою чергу, умовами договору від 20 травня 2014 року сторони взяли на себе зобов'язання розірвати договір іпотеки у випадку належного виконання позичальниками умов договору. Однак, банк ухиляється від розірвання спірного договору іпотеки від 24 квітня 2008 року, мотивуючи відмову тим, що позивачем не виконано умови договору від 20 травня 2014 року.
Таким чином, зважаючи на наявність істотного порушення банком договірних зобов'язань наявні підстави для застосування до спірних відносин положень ст. 651 ЦК України.
Посилання в апеляційній скарзі ПАТ «Креді ОСОБА_3» на порушення правил підсудності є помилковими з наступних підстав.
Згідно з ч.3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:
1) справу розглянуто неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими;
3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;
4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі;
5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;
6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;
7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Згідно з ч.2 ст. 378 ЦПК України справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв'язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.
Отже, як вбачається з матеріалів справи представник позивача ПАТ «Креді ОСОБА_3» не скористався своїм правом та не заявив клопотання щодо непідсудності вказаної справи суду першої інстанції.
Помилковими є доводи апелянта про те, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 червня 2016 року встановлено обставини справи, які не враховані судом першої інстанції та які не підлягають доказуванню, відповідно до ст. 81 ЦПК України, оскільки посилання суду щодо внесення в рахунок погашення кредиту 21 000 доларів США є висновками суду, які зроблені на підставі доказів, що містилися в матеріалах справи.
Не заслуговують на увагу доводи апелянта щодо незалучення судом першої інстанції до участі у справі приватне підприємство «ПРО - ІСТЕЙТ» з наступних підстав.
Матеріалами справи встановлено, що між ПАТ «Креді ОСОБА_3» та приватним підприємством «ПРО - ІСТЕЙТ» 20 травня 2014 року укладено договір іпотеки з метою виконання умов договору від 20 травня 2014 року, який укладено між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 Предметом спору між сторонами у вказаній справ є розірвання договору іпотеки між ПАТ «Креді ОСОБА_3» та ОСОБА_2 від 24 квітня 2008 року, який укладено з метою виконання останньою кредитного договору №131/08-Ж від 27 червня 2008 року.
Отже, вирішення спору ніяким чином не впливає на права та законні інтереси приватного підприємства «ПРО -ІСТЕЙТ».
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Разом з тим, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в матеріалах справи знаходиться копія свідоцтва про зміну імені від 15 липня 2014 року, відповідно до якого 15 липня 2014 року відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції зареєстровано зміну прізвища позивача з ОСОБА_6 на ОСОБА_7.
А тому, на підставі наведеного, слід виправити описку, допущену у вступній, описовій, мотивувальній та резолютивній частинах рішення суду першої інстанції, а саме, прізвище позивача замість «Ковальова» зазначити «Корольова».
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 219, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Креді ОСОБА_3» залишити без задоволення.
Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 22 березня 2018 року залишити без змін.
Виправити описку, допущену у вступній, описовій, мотивувальній та резолютивній частинах рішення, а саме, прізвище позивача замість «Ковальова» зазначити «Корольова».
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови - 07 червня 2018 року.
Головуючий (підпис) М.І. Кулянда
судді: (підпис) ОСОБА_8
(підпис) ОСОБА_9
З оригіналом згідно: