Справа № 699/115/18
Номер провадження № 2/699/240/18
14.05.2018 року м. Корсунь-Шевченківський
Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Линдюка В.С.,
секретар судового засідання Таран О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (колишнє прізвище - Мойко) ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
Позивач звернувся до Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області з позовною заявою у якій просить визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, такою, що втратила право користування житловим будинком, що знаходиться за адресою: вул. Заборовиця (Котовського), 7, смт. Стеблів Корсунь-Шевченківського району Черкаської області.
Позовні вимоги мотивовані тим, що він є власником житлового будинку, який знаходиться за адресою: вул. Заборовиця (колишня назва - Котовського), 7, смт. Стеблів Корсунь-Шевченківського району Черкаської області. До 2016 року у вказаному житловому будинку позивач проживав зі своєю дружиною ОСОБА_4 та їх дочкою - ОСОБА_5. Рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 20.03.2015 року шлюб між сторонами розірвано.
З 2016 року відповідач проживає в ІНФОРМАЦІЯ_2, у спірному будинку відсутні її речі, але місцем реєстрації залишається будинок позивача. На його неодноразові прохання припинити реєстрацію місця проживання у його будинку відповідач не реагує. Факт реєстрації ОСОБА_2 (колишнє прізвище - Мойко) В.В. у його будинку перешкоджає реалізації права на отримання субсидії на оплату житлово-комунальних послуг та вільно розпоряджатися належним йому нерухомим майном.
Ухвалою судді Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 22.02.2018 року відкрито провадження у справі, сторони повідомлено, що розгляд даної цивільної справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, та роз'яснено їм права, передбачені ст.ст. 178-180, 191, 193, ч. 5 ст. 279 ЦПК України.
Відповідач отримала ухвалу про відкриття провадження 01.03.2018 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 1940201952677, однак протягом визначеного судом строку відзив на позовну заяву до суду не надіслала.
Ухвалою судді Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 22.03.2018 року відповідачу поновлено процесуальний строк для подачі відзиву, роз'яснено право позивача у разі наявності заперечень на позов, надісланого йому відповідачем, протягом п'яти днів з дати його отримання подати до суду відповідь на відзив.
Крім того, відповідачем подано до суду відзив на позов, надано докази його надсилання іншій стороні, у якому вона позов не визнає повністю та просить відмовити в його задоволенні. В обґрунтування вказаного наголошує на тому, що дійсно з 11.04.2003 року по 14.04.2015 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. У період шлюбу за кошти сім'ї вони спільно збудували будинок, що знаходиться за адресою: вул. Заборовиця (Котовського), 7, смт. Стеблів Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, на який на ім'я позивача 12.09.2008 року видано свідоцтво про право власності.
Разом з тим відповідач вказує на те, що у 2010 році вказаний будинок газифіковано, до будинку підведено водопостачання та зроблено водовідведення, облаштовано в будинку ванну та туалет, встановлено металопластикові вікна. Джерелом коштів для проведення цих робіт були її особисті кошти в сумі 24 000 грн., які вона отримала від продажу в 2010 році її власного будинку, а тому вона вважає, що спірний будинок належить їй з повивачем на праві спільної сумісної власності подружжя, а її не може бути визнаною такою, що втратила право користування житловим будинком, співвласником якого вона є.
Позивач, у встановлений судом строк, надав до суду відповідь на відзив у якому вказав, що спірний будинок побудований ним з попередньою колишньою дружиною ОСОБА_6 у період з 1995 по 2000 роки, що підтверджується технічною документацією на будинок, а сам факт оформлення права власності на новобудову в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Крім того, зазначає, що відповідач з часу розлучення з позивачем, тобто з 2015 року, знаючи, що право власності на будинок зареєстроване за позивачем, не подавала позову до суду ні про поділ майна, ні про визнання за нею права власності на 1/2 частину даного домоволодіння.
Відповідач, у встановлений судом строк, надала до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому вказала, що трирічний строк давності для вимоги про поділ спірного будинку чи визнання його спільною сумісною власністю подружжя розпочав для неї свій перебіг з моменту отримання вимоги позивача виписатися з його будинку, а тому в межах строку позовної давності вона має намір пред'явити до позивача позов про визнання спірного будинку спільною сумісною власністю подружжя.
Позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, місце та час розгляду справи, у судове засідання не з'явився. У попередньому судовому засіданні вказав, що 1995 року отримав дозвіл та розпочав будівництво житлового будинку, що знаходиться за адресою: вул. Заборовиця (колишня назва - Котовського), 7, смт. Стеблів Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, 2000 року добудував другий поверх, а одружився з відповідачкою 2003 року та зареєстрував її в даному будинку. На даний час він зі спільною з відповідачем донькою проживають разом у спірному будинку. Його колишня дружина з 2016 року в ньому не проживає, а живе з іншим чоловіком, хоча залишається в ньому зареєстрованою. Про те, що у 2010 році вона продала свій будинок у с. Судилків Шепетівського району Хмельницької області йому нічого не відомо.
Представник позивача ОСОБА_7, повноваження якої підтверджено довіреністю від 02.02.2018 року, надала до суду заяву про підтримання позовних вимог, а також продовження розгляду справи за її відсутності, у зв'язку із зайнятістю.
Відповідач, будучи належним чином повідомленою про дату, місце та час розгляду справи, у судове засідання не з'явилася, відповідно до раніше надісланої заяви у зв'язку зі станом здоров'я просила розгляд даної справи проводити за її відсутності, проти задоволення позову заперечувала.
Допитаний у попередньому судовому засіданні свідок ОСОБА_8, який є сусідом та кумом позивача, підтвердив, що спірний будинок збудований ОСОБА_1 у період з 1996 по 1998 роки, відповідач у будівництві участі не приймала. Колишню дружину позивача ОСОБА_2 не бачив давно - понад рік. На даний час йому відомо, що вона проживає з іншим чоловіком в с. Шендерівка, її особисті речі у будинку позивача відсутні.
Свідок ОСОБА_9, який є товаришем позивача, у попередньому засіданні пояснив суду, що у період з 1996 по 1998 роки особисто допомагав будувати будинок ОСОБА_1 З того часу, як сторони розлучилися взагалі не бачив відповідача. Спірний будинок вона не відвідує, її речі в ньому відсутні.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі ч. 14 ст. 7, ч. 2 ст. 247 ЦПК України, оскільки сторони у судове засідання не з'явились, а представник позивача залишила судове засідання та просила розглядати справу у її відсутність.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України наявні підстави для вирішення судом справи за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно положень ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності. Суди розглядають справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення обов'язком суду, крім іншого, є вирішення питання про характер спірних правовідносин і про те, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Дослідивши матеріали справи, врахувавши пояснення свідків, всебічно і повно, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку, що знаходиться за адресою: вул. Котовського, 7, смт. Стеблів Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії САВ № 722112, виданим 12.09.2008 року Стеблівською селищною радою Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 12.09.2008 року № 20207334, технічним паспортом.
Згідно свідоцтва про одруження серії 1-СР № 076963 11.04.2003 року виконкомом Стеблівської селищної ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після реєстрації шлюбу відповідач змінила прізвище з ОСОБА_10 на Мойко.
Рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 20.03.2015 року у справі № 699/156/15-ц, що вступило в законну силу 14.04.2015 року, шлюб між сторонами розірвано.
Відповідно до довідки про склад сім'ї № 866, виданої 26.07.2017 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на даний час прописана у житловому будинку за адресою: вул. Заборовиця (колишня назва - Котовського), 7, смт. Стеблів Корсунь-Шевченківського району Черкаської області.
За змістом акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї № 58, 15.01.2018 року, проведеного за адресою: вул. Заборовиця, 7, смт. Стеблів Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, встановлено, що ОСОБА_4 зареєстрована у вказаному будинку, але не проживає понад два роки.
У досудовому порядку позивач звертався до ОСОБА_2, надіславши 27.12.2017 року за адресою: с. Шендерівка Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, лист-вимогу виписатися з його будинку протягом семи днів з дня отримання даного листа. Водночас відповідач, отримавши 25.12.2017 року вказану вимогу, проігнорувала її.
Житловий будинок за адресою: вул. Котовського, 7, смт. Стеблів Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, побудований 2000 року, що підтверджується відомостями з технічного паспорта на нього.
Рішенням виконавчого комітету Стеблівської селищної ради народних депутатів від 29.09.1995 року № 36 ОСОБА_1 наділено 0,18 га земельного наділу під перебудову житлового будинку по вул. Котовського, 5, а згідно виписки з розпорядження голови Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації від 16.10.1995 року № 103 ОСОБА_1 дозволено будівництво (перебудову) житлового будинку за вказаною адресою.
Відповідно до змісту підтверджень ОСОБА_11 та депутата Стеблівської селищної ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області ОСОБА_12, засвідчених секретарем Стеблівської селищної ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області 27.03.2018 року, зареєстрованого в реєстрі за №№ 31, 32 відповідно, будівництво житлового будинку за адресою: вул. Заборовиця (колишня назва - Котовського), 7, смт. Стеблів Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, розпочато ОСОБА_1 у 1996 році з колишньою дружиною ОСОБА_6 і завершено 2000 року. Фактична реєстрація права власності була проведена 2010 року під час здачі газопроводу будинку в експлуатацію. Фінансування будівництва здійснювалося за кошти батька позивача. ОСОБА_4 участі у будівництві вказаного будинку не брала.
Згідно договору купівлі-продажу від 03.02.2010 року, зареєстрованого в реєстрі за № 133, номер правочину згідно витягу з Державного реєстру правочинів № 3813165, ОСОБА_4 за 24 000 грн. продала належний їй на праві власності житловий будинок, що знаходиться за адресою: вул. Ватутіна, 29 А, с. Судилків Шепетівського району Хмельницької області.
Відповідно до змісту повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб сформованого 08.05.2018 року № 00020103491, Корсунь-Шевченківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області 28.02.2017 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після реєстрації шлюбу відповідач змінила прізвище з Мойко на ОСОБА_13.
Встановленим судом фактам відповідають правовідносини, які регулюються положеннями ЖК Української РСР, ЦК України, СК України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до змісту ч.ч. 2, 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року, у редакції, що діяла на дату виникнення права власності, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Положеннями ч. 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Верховним Судом України у постанові від 16.01.2012 року у справі №6-57цс11 вказано, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст.ст. 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; ст. 405 ЦК України).
Відповідно до ст. 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до змісту ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Таким чином, втрата права користування житловим приміщенням є наслідком відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, водночас іншої домовленості між сторонами судом не встановлено.
Положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
З огляду на вказане, суд враховує, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 02.12.2010 року у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», у контексті Конвенції, поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких проживають на законних підставах або які були у законному порядку встановлені, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є самою крайньою формою втручання у права на житло.
Таким чином, збереження або втрата права користування житлом за відсутності мешканця, у будь-якому випадку прямо залежить від причин відсутності, тобто волі, намірів та свідомих дій цієї особи щодо реалізації свого права на проживання у приміщенні.
Згідно положень ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Згідно правових позицій, що неодноразово висловлювалися Верховним судом України у постановах від 7 грудня 2016 року у справі № 6-1568цс16 та від 5 квітня 2017 року у справі № 6-399цс17 належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.
Таким чином, сторони перебували у шлюбі з 2003 року по 2015 рік. Під час шлюбу зареєстроване право власності на спірний будинок, але фактично його збудовано позивачем у період з 1996 по 2000 роки, про що свідчить відповідна технічна документація та показання свідків. Тому суд критично оцінює твердження відповідача про те, що вона не може бути позбавлена права користування спірним житловим приміщенням оскільки вона є його співвласником на праві спільної сумісної власності подружжя так як, на даний час, доказів участі відповідача у будівництві вказаного будинку суду не надано, крім того, відповідач за визнанням спільною сумісною власністю подружжя житлового будинку за адресою: вул. Заборовиця (колишня назва - Котовського), 7, смт. Стеблів Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, до суду не зверталася, зустрічний позов у даній справі не заявляла.
З огляду на встановлені обставини справи, та те, що відповідач ОСОБА_2 є колишнім членом сім'ї позивача, оскільки 28.02.2017 року зареєструвала шлюб з іншим чоловіком, місцем проживання якого є вул. Леніна, 115 А, с. Шендерівка Корсунь-Шевченківського району Черкаської області. Водночас, у відзиві на позов, запереченні на відповідь та інших заявах, наданих відповідачем, нею особисто вказано адресу проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, що свідчить про те, що вона дійсно у будинку позивача фактично не проживає. При цьому, місцем реєстрації ОСОБА_2 залишається будинок позивача. На даний час будь-які інші зв'язки у відповідача з вказаним житловим будинком, який на даний час на праві приватної власності належить позивачу, відсутні. Тому суд вважає, що задоволення позовних вимог не порушуватиме ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Положеннями ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Задовольняючи позовні вимоги суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений ним судовий збір за подачу даної позовної заяви у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп., що підтверджується квитанцією ПАТ КБ «ПриватБанк» від 05.02.2018 року № 0.0.956457283.1.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 278-279, 354-355, пп. 15.5 п. 1 розділу ХІІІ «Перехідних положень» ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_2 (колишнє прізвище - Мойко) ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, такою, що втратила право користування будинком, що знаходиться за адресою: вул. Заборовиця (колишня назва - Котовського), 7, смт. Стеблів Корсунь-Шевченківського району Черкаської області.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м. Харків Харківської області, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, НОМЕР_1, виданий 24.10.2017 року, орган видачі № 7122, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстрований та проживає за адресою: Заборовиця (колишня назва - Котовського), 7, смт. Стеблів Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, паспорт серії НС № 016998, виданий 06.09.1995 року Корсунь-Шевченківським РВ УМВС України в Черкаській області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3, понесені ним судові витрати на сплату судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Черкаської області через Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення суду складено 18.05.2018 року.
Суддя ОСОБА_14