29 травня 2018 року
м. Харків
Справа № 638/18040/17
Провадження № 22-ц/790/1917/18
Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів:
головуючого - Бровченко І.О.
суддів : Кружиліної О.А., Хорошевського О.М.,
за участю секретаря - Афоніна К.О.
імена (найменування) сторін:
позивач - Харківська місцева прокуратура № 1
відповідач - Харківська міська рада
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у порядку спрощеного позовного позовного провадження апеляційну скаргу Харківської місцевої прокуратури № 1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2017 року у складі судді Грищенко І.О. по справі за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 до Харківської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору,
встановив :
Позивач керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_2 звернулася 27.11.2017 р. до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовною заявою, в якій просить суд підтвердити підстави для представництва, прийняти позовну заяву до розгляду та порушити провадження у справі. Визнати незаконним та скасувати п. 6 додатку 2 до рішення Харківської міської ради від 26.09.2012 р. № 831/12. Визнати незаконним та скасувати п. 4 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 25.02.2015 р. № 1861/15. Визнати недійсним договір купівлі продажу земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Харків, пр. Перемоги, 64 Г, загальною площею 0,1885 га кадастровий номер 6310136300:14:008:0168 між ОСОБА_1 та Харківською міською радою серія та номер 58 від 17.02.2016 р., зареєстрований приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 Судовий збір стягнути з відповідачів за такими реквізитами: прокуратура Харківської області, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету 2800. Про день та час розгляду справи повідомити Харківську місцеву прокуратуру № 1.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2017 року у відкритті провадження у справі за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 до Харківської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасувати п. 6 додатку 2 до рішення Харківської міської ради від 26.09.2012 р. № 831/12 та про визнання незаконним та скасувати п. 4 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 25 лютого 2015 р. № 1861/15 відмовлено.
В апеляційній скарзі Харківська місцева прокуратура № 1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та справу направити для розгляду до суду першої інстанції посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що до Дзержинського районного суду м. Харкова з даним позовом звернулася юридична особа до юридичної особи та фізичної особи, оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд прийшов до висновку, що у відповідності до вимог ст. 17 КАС України спір між юридичною особою із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно - правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності підвідомчий адміністративному суду, у зв'язку з чим відмовив у відкритті провадження, оскільки ця позовна вимога не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
Погодитися із такими висновками суду не можна.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Аналогічна норма закріплена й у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII).
Відповідно до частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України; у редакції до набрання чинності Законом № 2147-VIII) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини другої цієї статті).
Аналогічна норма закріплена й у пункті 1 частини першої статті 19 КАС України в редакції Закону № 2147-VIII.
Стаття 2 КАС України, в редакції станом до 15.12.2018 року, завданням адміністративного судочинства визначає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій (далі - суб'єкт владних повноважень).
Таким чином, до адміністративної відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Згідно з ч. ч. 1,4 ст. 11 ЦК України, в редакції станом до 15.12.2018 року, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України, в редакції станом до 15.12.2018 року, цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
ЗК України є, зокрема, тим актом цивільного законодавства, який передбачає підставою виникнення цивільних прав та обов'язків акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.
Так, відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно з ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
За ст. 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статями 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю.
Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.
З урахуванням такого висновку Конституційного Суду України та з огляду на положення ст. 16 ЦК України, ст. ст. 78, 116, 122 ЗК України, в зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.
За таких обставин рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 20 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
Предметом позову місцевої прокуратури є визнання незаконним та скасування рішень міської ради про надання в оренду земельної ділянки та рішень про продаж земельної ділянки фізичній особі - ОСОБА_1, тобто реалізація органом місцевого самоврядування повноважень як юридично рівного учасника приватно-правового спору, що пов'язаний із виникненням приватно-правових відносин.
З урахуванням викладеного, вказаний позов належить розглядати саме у порядку цивільного судочинства, оскільки розгляд спорів, пов'язані із земельними відносинами, приватно-правового характеру, в яких хоча б однією стороною є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, віднесено саме до компетенції судів загальної юрисдикції.
Враховуючи наведене вище, ухвала Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2017 року не може бути визнана обґрунтованою й такою, що постановлена з дотриманням вимог процесуального закону, а тому апеляційний суд вважає за необхідне на підставі п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України скасувати це судове рішення, а справу направити до того ж суду першої інстанції для продовження її розгляду.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Харківської місцевої прокуратури задовольнити.
Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2017 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 31 травня 2018 року.
Головуючий
Судді