Справа № 646/8669/17
№ провадження 2/646/527/2018
06.06.18 року м.Харків
Червонозаводський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Теслікової І.І.
за участю секретаря Ротач К.О.
позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному порядку цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 акціонерного товариства « УкрСиббанк», ОСОБА_3 про захист прав споживачів та визнання недійсним договорів,-
Позивач ОСОБА_4 звернувся до Червонозаводського районного суду м. Харкова з позовною заявою до ОСОБА_2 акціонерного товариства « УкрСиббанк», ОСОБА_3 про визнання договору про надання споживчого кредиту № 11079555000, договору поруки № 11079555000-П від 17 листопада 2006 року та договору іпотеки від 17.11.2006 року недійсними з посиланням на ч.1 ст. 229 ЦК України, а саме та те, що при укладанні договору про надання споживчого кредиту позивач був введений банком в оману щодо реальної відсоткової ставки, отримав значно меншу суму в гривневому еквіваленті ніж передбачено догвором, втратив значну суму грошових коштів в зв'язку з обміном значної суми швейцарських франків за курсом значно нижчим ніж встановлений НБУ.
Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23.03.2018 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Представник відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства « УкрСиббанк» надав відзив на позовну заяву у задоволенні якої просить суд відмовити з посилання на те, що позивачем не доведено введення його в оману під час укладання кредитного договору, не наведено даних, які б свідчили про недодержання стороною кредитного договору вимог, встановлених ч.1-3,5,6 ст. 203 ЦК України, що свідчили про наявність підстав його недійсності. Відповідно до заяви ОСОБА_1 на видачу готівки № 11 від 17.11.2006 року останній замовив та отримав готівку у сумі 717950,00 грн. Графік погашення кредиту передбачає же залишок максимально допустимої заборгованості за кредитом, тому видача кредиту в меншій сумі не спричиняє додаткових необґрунтованих витрат позичальника. Крім того, представником відповідача надана заява про застосування строків позовної давності.
Позивачем надано відповіді та відзив з якого вбачається посилання позивача на при укладанні договору про надання споживчого кредиту позивач був введений банком в оману щодо реальної відсоткової ставки, отримав значно меншу суму в гривневому еквіваленті ніж передбачено договором, втратив значну суму грошових коштів в зв'язку з обміном значної суми швейцарських франків за курсом значно нижчим ніж встановлений НБУ, проти застосування строку позовної давності заперечує, оскільки про введення його в оману він дізнався лише після отримання вимоги про повернення суми заборгованості 29.09.2016 року.
Під час підготовчого судового засідання позивачем заявлено клопотання про витребування доказів, а саме належним чином завіреної копії матеріалів кредитної справи за договором про надання споживчого кредиту № 11079555000 від 17.11.2006 року у задоволенні якого було відмовлено, у зв'язку із тим, що позивачем не було надано доказів неможливості самостійного отримання доказів, а також доказів того, що він звертався до 1-го відповідача з метою отримання зазначених документів. Інших заяв та клопотань від учасників справи не надходило. З'ясувавши думку позивача, який не заперечував проти призначення справи до судового розгляду ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15.05.2018 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 акціонерного товариства « УкрСиббанк», ОСОБА_5 про захист прав споживачів та визнання недійсним договорів до судового розгляду.
Через канцелярію суду 04.06.2018 року позивачем надане клопотання про призначення судової економічної експертизи та витребування доказів, яке було залишено без задоволення відповідно до ст. 84 ЦПК України, а саме враховуючи те, що клопотання про витребування доказів подано з порушенням вимог ст. 83 ЦПК України, перелік документів у клопотання про витребування доказів та підстави, з яких позивач просить призначити експертизу виходять за межі позовних вимог, оскільки у якості підстави для визнання оскаржуваних договорів позивачем зазначено ч.1 ст. 229 ЦК України.
У судовому засідання позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник 1-го відповідача у призначене судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.
Відповідач ОСОБА_3 у призначене судове засідання не з'явилась про час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена.
За таких обставин, суд вважає за можливе, з метою дотримання розумних строків розгляду справи (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року), розглянути справу за участю позивача та наявними в матеріалах справи доказами без участі першого та другого відповідача, із урахування відзиву на позовну заяву представника відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства « УкрСиббанк».
Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
17 листопада 2006 року між ОСОБА_1 та АКІБ « УкрСиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту № 11079555000, відповідно до умов укладеного договору про надання споживчого кредиту №11079555000 від 17.11.2006 ПАТ "Укрсиббанк" надав кредитні кошти в сумі у розмірі 185 500,00 швейцарських франків, строк дії кредиту до 17.11.2021р., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 7,99 % річних.
Згідно п.1.4 договору про надання споживчого кредиту цільове призначення кредиту - кредит надається позичальнику для його особистих потреб, а саме: на придбання житлового будинку.
Строк повернення кредиту встановлено - 17.11.2021 рік.
З метою погашення кредиту, відповідно до п.1.2.2 договору позичальник зобов'язується повертати суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетного платежу у розмірі 1 775,00 швейцарських франків.
З метою забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_1 між АКІБ « УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 11079555000-П від 17 листопада 2006 року та укладено договір іпотеки між АКІБ « УкрСиббанк» та ОСОБА_4 від 17.11.2006 року, предметом якого є нерухоме майно-житлове приміщення, а саме житловий будинок № 9 з надвірними будівлями за адресою: м. Харків, провулок Сосновий та земельна ділянка 0,1000га.
Відповідно до заяви ОСОБА_1 на видачу готівки № 11 від 17.11.2006 року останній замовив та отримав готівку у сумі 717950,00 грн., що підтверджується вищезазначеною заявою за підписом позивача.
У судовому засіданні позивач повідомив, що до 2015 року умови договору споживчого кредиту № 11079555000 їм виконувались, але у зв'язку з майновими складнощами у останнього з 2015 року умови договору не виконуються. Також позивачем повідомлено, що Червонозаводським районним судом ухвалене заочне рішення щодо стягнення з нього та ОСОБА_3 суми заборгованості за кредитним договором, яке Апеляційним судом Харківській області залишено без змін, але на даний час відкрити касаційне провадження у даній справі.
Підставою для визнання недійсним договорів про надання споживчого кредиту № 11079555000, договору поруки № 11079555000-П від 17 листопада 2006 року та договору іпотеки від 17.11.2006 року позивачем зазначено ч.1 ст. 229 ЦК України, а саме при укладанні договору про надання споживчого кредиту позивач був введений банком в оману щодо реальної відсоткової ставки, отримав значно меншу суму в гривневому еквіваленті ніж передбачено договором, втратив значну суму грошових коштів в зв'язку з обміном значної суми швейцарських франків за курсом значно нижчим ніж встановлений НБУ.
Статтями 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Згідно ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 2 ст. 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Так, за змістом ст. 1054 ЦК України та ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» істотними умовами кредитного договору є сума кредиту, умови його надання, обов'язки сторін, умови повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами.
Відповідно до ч. ч. 1 - 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, допустимої, достовірної та своєчасної інформації щодо наданих послуг.
За змістом ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі № 15-рп/2011 було роз'яснено, що положення п.п. 22, 23 ч.1 ст. 11 Закону України № 1023-ХІ «Про захист прав споживачів» (далі Закон № 1023-ХІ) треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до п.5 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» у кредитному договорі зазначається річна процентна ставка за кредитом.
Тож, річна процентна ставка - це плата за користування позичальником кредитними коштами, розмір якої і порядок сплати та нарахування встановлюється договором.
Відтак, проценти, що сплачує позичальник за користування кредитом, є ціною договору, і ця ціна, як істотна умова договору, прямо в ньому зазначена.
На відміну від річної процентної ставки реальна процентна ставка істотною умовою кредитного договору не являється.
Так, поняття терміну «реальна процентна ставка» визначено в п.3.3 розд.3 Постанови НБУ № 168, відповідно до якого банки зобов'язані в кредитному договорі (або в додатку до нього - п.3.1 Постанови) зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту за формулою.
Таким чином, реальна процентна ставка розраховується за наведеною в Постанові № 168 формулою, виходячи із загальної суми вартості всіх витрат позичальника, пов'язаних з отриманням, погашенням кредиту та витратами на сплату процентів, комісій, платежів третім особам - за нотаріальне посвідчення договору іпотеки, страхування застави, тощо для розуміння позичальником того, якою є реальна процентна ставка, якщо її розрахувати із загальної суми всіх його витрат.
Тож, реальна процентна ставка і процентна ставка, зазначена в договорі, яка є платою позичальником за користування кредитними коштами, не є тотожними поняттями.
Відповідно до ч.2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов'язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов'язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем. Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов'язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третіми особами є обов'язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі. До загальних витрат за споживчим кредитом не включаються: 1) платежі, що підлягають сплаті споживачем у разі невиконання його обов'язків, передбачених договором про споживчий кредит; 2) платежі з оплати товарів (робіт, послуг), які споживач зобов'язаний здійснити незалежно від того, чи правочин укладено з оплатою за рахунок власних коштів споживача чи за рахунок споживчого кредиту.
Щодо посилань позивача на те, що банк не попередив його про ризики фактичного подорожчання кредиту, то у пунктах 15,16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що при вирішенні спорів щодо розірвання кредитного договору з посиланням, зокрема, на світову фінансову кризу чи інші суттєві обставини суд має враховувати положення частини другої статті 652 ЦК і виходити з того, що закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою цієї статті, при істотній зміні обставин. Саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті. Тому банк, сам не міг передбачити фактичне подорожчання кредиту і повідомити про це позивача.
А отже, твердження позивача, що кредитний договір не відповідає вимогам діючого законодавства та порушує права позивача, як споживача кредитних послуг, зокрема, і тому, що з наданого розрахунку не вбачається повної орієнтовної вартості кредиту та у ньому відсутні відомості детального розпису загальної вартості кредиту, не було вказано фактичного значення реальної процентної ставки та фактичного подорожчання кредиту, не було попереджено позивача про можливі ризики, а також не надання банком окремого письмового документу з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача, суд вважає безпідставними.
Законом України «Про захист прав споживачів» закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом не надання або надання у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору.
Відповідно до вимог ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Відповідно до частини 1 статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до роз'яснень, наданих в пункті 19 Постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Аналізуючи цю норму, можна зробити висновок, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.
Відповідно до ст. 18 цього ж Закону, яка регулює визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Відповідно до п. 3.1. Правил надання банкам України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з рахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо.
Згідно ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Вирішуючи справи про визнання кредитних договорів недійсними, суди мають враховувати вимоги законодавства, що стосуються їх чинності. Вони встановлені як ЦК (статті 1048 - 105 1054), так і Законом України «Про фінансові послуги та держав регулювання ринків фінансових послуг».
Зокрема, суди мають встановлювати такі обставини: досягнення сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору, мета, сума і строк кредит умови і порядок його видачі та погашення; види (способи) забезпечення зобов'язані позичальника; відсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення і договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; кредитний договір має укладатись обов'язково у письмовій формі, причому недодержані письмової форми тягне його нікчемність та не створює жодних правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його нікчемністю; сторони кредитного договору повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення сторін має бути вільним і відповідати їхній внутрішній волі.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
У пункті 14 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема статті 215, 1048-1052, 1054-1055 ЦК України, статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до ч.1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Ознакою обману на відміну від помилки, є умисел, тобто особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга, сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступала б у правовідносини, невигідні для неї.
В кредитному договорі, укладеному між ОСОБА_6 та АКІБ «УкрСиббанк»17.11.2006 року містяться положення про суму кредиту ( п.1.1), детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача, дату видачі кредиту ( п.1.2.1, право дострокового повернення кредиту ( п.6.4.) річну відсоткову ставку за кредитом ( п.1.3) .
Крім того, згідно п.10.13 кредитного договору позичальник підтвердив, що перед підписанням даного договору він отримав інформаційний лист, в якому містилась інформація, яку кредитодавець мав повідомити позичальнику щодо умов кредитування згідно ч.2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживача» (в редакції, чинний на момент укладання кредитного договору).
Підписуючи кредитний договір, а у подальшому договір поруки і договір іпотеки, позичальник погодився з усіма умовами договору.
У разі незгоди з умовами кредитного договору ОСОБА_1 мав можливість скористатись своїм правом, визначеним ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Проте таким правом ОСОБА_1
не скористався, що свідчить про його згоду з усіма умовами договору на час його укладання.
У разі незгоди позивача з умовами кредитного договору, він також мав можливість звернутися до банку за будь-якими роз'ясненнями, пропозиціями щодо внесення змін до договору. Однак з часу його укладання, а саме з 17.11.2006 року та до часу звернення позивача з позовом до банку 14.12.2017 року ОСОБА_1 своєї незгоди не висловлював.
Банком на виконання відповідних положень Закону України «Про захист прав споживачів» надано всю необхідну інформацію в письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання сторонами договору.
Сторони спірного правочину домовилися щодо усіх його умов, волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі та не було допущено порушень вимог ст. 203 ЦК України, тому немає підстав вважати кредитний договір недійсними.
Посилання позивача на отримання суми кредиту в меншому розмірі, ніж зазначено в кредитному договорі не є підставою для визнання договору недійсним, оскільки п.1.1 кредитного договору передбачена максимальна сума, яку може отримувати позичальник, відповідно до заяви ОСОБА_4 на видачу готівки № 11 від 17.11.2006 року останній замовив та отримав готівку у сумі 717950,00 грн., що підтверджується вищезазначеною заявою за підписом позивача. Крім того, у судовому засіданні позивач повідомив, що до 2015 року умови договору споживчого кредиту № 11079555000 їм виконувались, але у зв'язку з майновими складнощами у останнього з 2015 року умови договору не виконуються. Також позивачем повідомлено, що Червонозаводським районним судом ухвалене заочне рішення щодо стягнення з нього та ОСОБА_3 суми заборгованості за кредитним договором, яке Апеляційним судом Харківської області залишено без змін.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд приходить до висновку, що докази про те, що умови договору є несправедливими, відсутні. Договір був укладений за участю і згодою позичальника та відповідно не порушує жодного принципу договірних зобов'язань. Доказів про те, що внаслідок укладання цього договору існує суттєвий дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, несправедливих умов та інформацію про умови кредитування і сукупну вартість кредиту відповідно зі ст. 18 Закону України.
А відтак, суд зазначає, що ніяких прав споживача діями 1-відповідача при укладанні кредитного договору порушено не було, у суду відсутні підстави для визнання вказаного кредитного договору недійсним, позивачем на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним не доведено, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення, оскаржувані договори містять всі необхідні складові і є сприйнятим для розуміння, міркування позивача через 11 років після укладення кредитного договору щодо його не зрозумілого змісту, перевищують межу розсуду і не можуть бути підставою для визнання оскаржуваних договорів недійсними і тому, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту № 11079555000 від 17.11.2006 року, договору поруки № 11079555000-П від 17.11.2006 року та договору іпотеки від 17.11.2006 року слід відмовити.
Що стосується питання про застосування наслідків спливу позовної давності, яке заявлено представником відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «УкрСиббанк», суд виходить з наступного.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Оскільки судом встановлено, що відповідачем не порушено право позивача, про захист якого він звернувся до суду , це виключає застосування строку позовної давності та є підставою про відмові у позові за необґрунтованістю позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 203,215, 229 ЦК України, Закон України «Про захист прав споживачів» , Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9, ст.ст.12,76,78,81,89, 259,268 ЦПК України, суд,-
У задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_3 про захист прав споживачів та визнання недійсним договорів- відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резулятивну частини судового рішення або у разі розгляду справи ( вирішення питання) без повідомлення ( виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Харківської області через Червонозаводський районний суд м. Харкова відповідно до п.п.15.5, п15 п.1 Розділу ХШ Перехідних положень ЦПК України.
Повний текст рішення складено 07.06.2018 року.
Суддя Теслікова І.І.