Іменем України
06 червня 2018 року
Київ
справа №814/2525/16
провадження №К/9901/30131/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стрелець Т.Г.,
суддів: Бевзенка В.М., Білоуса О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №814/2525/16
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді - Гордієнко Т.О.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2017 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Стас Л.В., суддів: Турецької І.О., Косцової І.П.)
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції у Миколаївській області від 21 листопада 2016 року №317 о/с про його звільнення з поліції, поновлення на посаді старшого інспектора Ленінського (Інгульського) відділу поліції Головного управління Національної поліції у Миколаївській області, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги посилався на те, що Головним управлінням Національної поліції у Миколаївській області не проводилася реорганізація або скорочення штату. В штаті Головного управління Національної поліції у Миколаївській області є вакантні посади, але під час вирішення питання про його звільнення, йому не було запропоновано жодної з них. На думку позивача, це суперечить вимогам статті 68 Закону України «Про Національну поліцію», статті 49-2 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України). У зв'язку з наведеним, наказ про його звільнення вважає незаконним.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2017 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Миколаївській області №317 о/с від 21 листопада 2016 року в частині звільнення зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1 Поновлено капітана поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді інспектора Ленінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області з 22 листопада 2016 року. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 22 листопада 2016 року по 3 лютого 2017 року у сумі 7441 грн 32 коп. (сім тисяч чотириста сорок дві гривні 32 коп.), без врахування середньої заробітної плати за один місяць, що підлягає негайному виконанню.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що посада, яку займав позивач, фактично не була скорочена. Також ОСОБА_1 не були запропоновані вакантні посади у встановленому законом порядку. Крім того, висновкам атестаційної комісії від 10 березня 2016 року, які стали підставою для відмови позивачу в прийомі на службу у постійному штаті Національної поліції України, раніше надано оцінку в постанові Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2016 року у справі №814/989/16, як протиправним.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Головне управління Національної поліції у Миколаївській області звернулося до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить вищезазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що наказами Голови Національної поліції України від 28 квітня 2016 року №360 « Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в Миколаївській області» та Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 31 травня 2016 року №440 «Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в Миколаївській області» були скасовані всі тимчасові штати Головного управління Національної поліції в Миколаївській області та скорочені всі посади, в тому числі й та, яку обіймав позивач. ОСОБА_1 письмово попередили про наступне звільнення та роз'яснили положення статті 49-2 КЗпП України. Крім того, відповідачем було враховано висновок атестаційної комісії про службову невідповідність позивача. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, а саме статтею 68 Закону України «Про Національну поліцію» визначено право керівника під час скорочення штату вирішувати питання про призначення поліцейського, посада якого скорочена, тому норми КЗпП України до цих правовідносин не застосовуються. Отже, інші посади позивачу не пропонувались.
27 лютого 2018 року касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у Миколаївській області передано для розгляду до Верховного Суду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Враховуючи відсутність клопотань усіх сторін про розгляд цієї справи за їх участі, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 7 листопада 2015 року №3 о/с «По особовому складу» позивача призначено з присвоєнням спеціального звання капітан поліції на посаду старшого інспектора Ленінського відділу поліції в порядку переатестування.
Наказом Головного управління Національної поліції в Миколаївській області №90 о/с від 21 квітня 2016 року ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції на підставі пункту п'ятого частини першої статті 77 (через службову невідповідність) Закону України «Про Національну поліцію».
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду у справі №814/989/16 від 22 серпня 2016 року наказ №90 о/с від 21 квітня 2016 року скасовано та поновлено позивача на посаді. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Наказом Головного управління Національної поліції в Миколаївській області №262 о/с від 16 вересня 2016 року скасовано наказ №90 о/с від 21 квітня 2016 року в частині звільнення позивача та поновлено його на посаді.
21 вересня 2016 року ОСОБА_1 було попереджено про можливе наступне звільнення із займаної посади на підставі статті 49-2 КЗпП України та пункту четвертого частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
21 листопада 2016 року наказом Головного управління Національної поліції в Миколаївській області №317 о/с ОСОБА_1, старшого інспектора Ленінського відділу поліції звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
Приписи статті 3 Закону України «Про Національну поліцію» визначають, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Частина перша статті 48 Закону України «Про Національну поліцію» визначає, що призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону, відповідно до частини 1 якої призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України.
При цьому, як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, відповідно до пунктів 9, 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Відповідно до частини першої статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.
Положеннями частини другої статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.
Враховуючи наведене колегія суддів Верховного Суду вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідач зобов'язаний був запропонувати позивачу вакантні посади з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків.
Відповідно до пункту 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Доводи касатора про те, що до спірних правовідносин не застосовуються норми КЗпП України, оскільки за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, є безпідставними, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України №21-8а15 від 17 лютого 2015 року.
Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про Національну поліцію», не врегульовано процедуру звільнення поліцейського, в зв'язку зі скороченням чисельності штату, то суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосувати до спірних правовідносин окремі положення КЗпП України.
Так, у статті 3 КЗпП України закріплено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до пункту першого частини першої КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
При цьому, частиною 2 цієї статті передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Статтею 49-2 КЗпП встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
У постанові від 19 січня 2016 року у справі №21-2225а15 Верховний Суд України висловив правову позицію, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Тобто, у разі скорочення штатів, особі, посада якої скорочується, повинно бути запропоновано рівнозначну посаду, а у разі її відсутності - іншу посаду відповідно до її кваліфікації та досвіду роботи. Лише відмова особи від запропонованої посади дає підстави для звільнення працівника у зв'язку зі скороченням штатів.
Касатор не заперечує, що позивачеві при звільненні не була запропонована інша жодна вакантна посада в органах поліції, та обґрунтовує звільнення ОСОБА_1 наявністю негативних висновків атестаційної комісії, які, на його думку, заважають позивачу подальшому проходженню служби в поліції.
Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що оцінку зазначеному висновку атестаційної комісії вже було надано у справі №814/989/16 та судом задоволено позов саме з мотивів того, що атестація позивача проведена всупереч вимогам Закону, висновки про його службову невідповідність необґрунтовані та протиправні.
Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої ці обставини встановлені.
З огляду на наведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що дана обставина свідчить про те, що реальними підставами звільнення позивача, у цьому випадку, є не реорганізація чи скорочення штатів, а намагання відповідача повторно звільнити поліцейського за результатами атестації, ігноруючи при цьому висновки суду про протиправність такої атестації та такого звільнення.
З матеріалів справи також вбачається, що наказом Головного управління Національної поліції України в Миколаївській області від 31 травня 2016 року №440 дск «Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в Миколаївській області», були змінені структура та штат Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, яким були скорочені всі тимчасові посади.
Згідно з інформацією, що міститься у звіті про добір на службу та рух кадрів у Головному управлінні Національної поліції України в Миколаївській області, постійна штатна чисельність посад складає 3272 особи, з яких 842 посад вакантні, що складає 25,7%.
Отже, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що відповідач не довів факту скорочення посади позивача та неможливості його переведення на іншу вакантну посаду.
Враховуючи наведене, суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі.
Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
1. Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у Миколаївській області - залишити без задоволення.
2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2017 року у справі №814/2525/16 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Г. Стрелець
Судді В. М. Бевзенко
О. В. Білоус