Справа № 569/6247/18
05.06.2018
Рiвненський мiський суд Рівненської області в особi суддi ОСОБА_1,
з участю: секретаря судового засідання Ющук О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засiданнi в мiстi Рiвному
справу № 569/6247/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, -
ОСОБА_2 звернулась до Рівненського міського суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, в якому просить суд розірвати її шлюб з ОСОБА_3, зареєстрований 26 листопада 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції, актовий запис № 1848, місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 визначити з нею та стягнути з ОСОБА_3 на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_5 у розмірі 2000 грн щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви і до повноліття дитини.
В обґрунтування позову посилається на те, що одруження з відповідачем виявилося невдалим. Хоча до шлюбу вони були знайомі багато часу, це не дало їм добре пізнати одне одного. Після народження сина у них почалися постійні конфлікти та суперечки, через що спільне життя стало неможливим та нестерпним. На даний час вони з чоловіком разом не проживають, між ними припинено будь-які сімейні та шлюбні відносини. Життя, яке б ґрунтувалося на почуттях взаємної любові, дружби та поваги, у них нема. Вважає, що за таких обставин подальше спільне життя і збереження шлюбу є неможливим.
Також вказує на те, що на момент звернення до суду з цим позовом, між нею та відповідачем не досягнуто згоди з приводу способу виконання відповідачем свого обов'язку утримувати малолітнього сина, який проживає разом з нею, а тому просить стягнути з відповідача аліменти на утримання сина у розмірі 2000 грн, який вважає розумним та достатнім.
Позивач ОСОБА_2 подала суду письмова заяву, в якій позов про розірвання шлюбу та стягнення аліментів підтримала повністю та просить його задовольнити. Розгляд справи просить провести у її відсутність. Не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не прибув, про дату, час і місце судового засідання оповіщався у встановленому порядку. Повідомлення про причини неявки від відповідача не надійшло. Відзив на позов відповідач не подав.
Дослідивши письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Судом встановлено, що сторони з 26 листопада 2015 року перебувають у шлюбі, від якого мають малолітнього сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1.
На теперішній час сторони сімейно-шлюбних стосунків не підтримують, спільного господарства не ведуть, не мають спільних інтересів і не піклуються один про одного.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
За визначенням поняття шлюбу, наведеним у частині першій статті 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Статтею 24 СК України закріплено один із головних принципів шлюбу - його добровільність. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Як слідує з положень статті 51 Конституції України, добровільність шлюбу відноситься до основних прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно до вимог статті 112 СК України, якою визначено підстави для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що подальше спiльне життя подpужжя i збеpеження шлюбу супеpечило б iнтеpесам позивача, що мають для неї iстотне значення, а тому шлюб мiж стоpонами необхiдно pозipвати.
Судом також встановлено, що на теперішній час відповідач належної матеріальної допомоги позивачу на утримання сина ОСОБА_5, який проживає разом з нею, в добровільному порядку не надає, а тому суд вважає необхідним, з метою забезпечення прав дитини на матеріальне утримання, стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на її утримання. При цьому суд враховує, що між сторонами не досягнуто домовленості про участь відповідача в утриманні дитини.
Згідно статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до вимог частини першої статті 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
При цьому, відповідно до частини другої статті 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Як зазначено у частині третій статті 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до частини першої статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлено прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років: з 1 січня 2018 року - 1492 гривні, з 1 липня - 1550 гривень, з 1 грудня - 1626 гривень, а для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2018 року - 1860 гривень, з 1 липня - 1944 гривні, з 1 грудня - 2027 гривень.
Як визначено у статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Згідно з принципами Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року (Резолюція 1386 (XIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року) дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які дозволили б їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно і в соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. При виданні з цією метою законів головним міркуванням має бути найкраще забезпечення інтересів дитини. (Принцип 2).
Дитині має належати право на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування. (Принцип 4)
Дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. (Принцин 6).
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. При цьому, батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Оцінюючи положення статті 180 СК України щодо обов'язку батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття в контексті згаданого законодавства, суд визнає, що забезпечення дитини на рівні не менше встановленого прожиткового мінімуму є спільним обов'язком батьків, тобто матері та батька.
Частиною першою статті 82 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно статті 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 78,79,80,81 ЦПК України встановлені вимоги щодо належності, допустимості, достовірності та достатності доказів.
В обґрунтування позовних вимог щодо стягнення з відповідача аліментів на утримання сина у розмірі 2000 грн щомісячно позивач не посилається на жодні докази та не наводить жодних обставин, які відповідно до вимог частини першої статті 182 СК України мають враховуватися судом при визначенні розміру аліментів. Не надано доказів щодо таких обставин і відповідачем.
За встановлених обставин, враховуючи загальні засади регулювання сімейних відносин, визначених у статті 7 СК України, а саме, рівність прав і обов'язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї, а також приймаючи до уваги вимоги частини другої статті 182 СК України, суд вважає необхідним та доцільним стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання сина ОСОБА_5 у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, визнаючи вказаний розмір аліментів справедливим та розумним.
Керуючись ст.ст.24,110,112,180,181,182,184,191 Сiмейного кодексу України, ст.ст.258,259,264,265,273,352,354,430 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Шлюб мiж ОСОБА_2 і ОСОБА_3, зареєстрований 26 листопада 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції, актовий запис № 1848, розірвати.
Визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 визначити з матір'ю - ОСОБА_2.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 04 квітня 2018 року і до повноліття дитини.
Рiшення в частинi стягнення алiментiв у межах суми платежу за один місяць пiдлягає негайному виконанню.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок судових витрат по справі, що складаються з судового збору.
Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок судових витрат по справі, що складаються з судового збору.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляцiйного суду Рівненської області через Рiвненський мiський суд.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_2, місце проживання: 33018, АДРЕСА_1, НОМЕР_1.
Відповідач - ОСОБА_3, місце проживання: 33018, АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_2.
Суддя: Ю.П.Куцоконь