29.05.2018 Справа №607/1516/18
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі головуючого судді Позняка В.М.,
за участю секретаря судового засідання Осів І.В., представника позивача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання окремих положень кредитного договору недійсними, -
29 січня 2018 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3 акціонерного товариства «Ідея Банк», в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить визнати недійсними умови кредитного договору № P20.907.76998 від 11 липня 2014 року, укладеного між ОСОБА_3 акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_2 з дати його укладення, а саме: п. 1.1. в частині «…та платою за обслуговування кредитної заборгованості і комісіями згідно з умовами цього договору»; п. 2.1. в частині «…та платою за обслуговування кредитної заборгованості», п. 2.5. в частині «…і плати за обслуговування кредитної заборгованості припиняється з дати розірвання договору», п. 3.3. в частині «…плату та обслуговування кредитної заборгованості і комісії достроково на вимогу банку», п. 3.3.1 та п. 6.1 в частині «комісія».
ОСОБА_4 обґрунтовано тим, що вищевказані пункти кредитного договору є такими, що порушують права споживачів й суперечать цивільному законодавству, оскільки містять несправедливі умови договору. Окрім того, банком позичальнику не була надана інформація про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту всупереч Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року. Так, детальний розпис загальної вартості кредиту в договорі відсутній, на неодноразові заяви надати детальний розрахунок погашення платежів по кредиту позивач не отримав відповіді. На думку позивача, у даному договорі відсутня істотна умова договору - його реальна ціна, оскільки вказана у п.1.1 договору сума кредиту - 52 721 гривень не відповідає його умовам, так як виходячи з графіку платежів, передбаченого п.6 кредитного договору, орієнтовна сукупна вартість кредиту становить 131 998, 20 гривень, в той час, як в довідці-повідомленні орієнтовна вартість кредиту зазначена 79 290,51 гривень, без прихованих комісій та плат за обслуговування кредиту. Позивач вважає, що в даному випадку має місце обман споживача щодо розміру щомісячного платежу, відсоткової ставки, пені та щодо сукупної вартості кредиту. Також, у договорі відсутній належним чином оформлений графік погашення процентів, оскільки не зазначено сукупної вартості кредиту, зокрема, немає підсумку суми тіла кредиту, суми процентів, суми комісії. Окрім того, вважає умову договору щодо сплати пені несправедливою, оскільки передбачає непропорційно велику суму компенсації у разі невиконання зобов'язань за договором, в кредитному договорі відсутня аналогічна і співрозмірна умова про відповідальність банку перед позичальником. Передбачений договором розмір пені значно перевищує подвійну облікову ставку НБУ, що заборонено ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», який, на думку позивача, повинен застосовуватися по аналогії і до зазначених правовідносин. Також зазначає, що встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу, а враховуючи вимоги абз. 3 ч. 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року, законною є не будь-яка комісія, яка передбачена в кредитному договорі, а лише та, що відповідає певним умовам, а саме: комісія повинна бути платою за конкретну послугу та кредитний договір має містити обґрунтований розрахунок розміру комісії. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 11, ч. 9 ст. 15 ЗУ «Про захист прав споживачів», необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами відповідно до вимог ч. 8 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», тлумачаться на користь споживача. Вказує, що подальше виконання кредитного договору є порушенням принципу справедливості, оскільки його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача.
Ухвалою судді від 05 березня 2018 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання окремих положень кредитного договору недійсними та призначено підготовче судове засідання на 30 березня 2018 року, а ухвалою суду від 19 квітня 2018 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, заяві про збільшення позовних вимог, відповіді на відзив та поясненнях.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, подавши відзив на позов, в якому просить у задоволенні позову відмовити, а розгляд справи проводити у відсутності представника відповідача. Згідно відзиву на позов, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення з таких підстав. Щодо покликань позивача про те, що з ним не було проведено належної переддоговірної роботи, вказує, що згідно довідки-повідомлення, підписаної позичальником, останній підтвердив, що 11 липня 2014 року до укладення оспорюваного кредитного договору, банк надав йому у письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка становить 79290, 51 грн., тому відповідачу були відомі як ціна договору, так і орієнтовна вартість коштів, належних до сплати за кредитним договором. Стосовно покликань позивача про незаконність встановлення Банком плати за обслуговування кредитної заборгованості зазначає, що нормами ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено таку форму витрат як плата за обслуговування кредиту, яка визначається кожним банком індивідуально та затверджується внутрішніми актами. Вказує, що аналіз норм ЗУ «Про захист прав споживачів», зокрема ст.ст. 11 та 18, дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, який містить умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсним, однак в оспорюваному договорі плата за обслуговування кредитної заборгованості визначена не за формулою із змінними величинами, а відображена фіксованою сумою - 1133,50 грн., що підтверджується графіком щомісячних платежів, то така умова не суперечить положенням ч. 5 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Щодо покликань позивача про несправедливість положень кредитного договору, якими передбачено нарахування неспівмірно високої пені за невиконання чи неналежне виконання умов договору, вказує, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. На момент укладення договору позичальник розумів його умови, наслідки невиконання чи неналежного виконання та погоджувався з можливими ризиками. Жодних належних доказів, які б свідчили про те, що працівники Банку навмисно ввели його в оману щодо умов договору.
Суд, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, встановив такі обставини:
11 липня 2014 року між ОСОБА_3 акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № Р20.907.76998, за умовами якого:
- Банк надає Позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 52721 грн., включаючи витрати на страховий платіж, а позичальник зобов'язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами) та платою за обслуговування кредитної заборгованості і комісіями згідно з умовами цього договору (п. 1.1). Банк надає кредит у день підписання даного Договору строком 60 місяців (п. 1.2);
- за користування кредитом Позичальник сплачує проценти в розмірі 7% річних від залишкової суми кредиту (п. 1.3);
- за обслуговування кредиту Банком Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 2,15 % від початкової суми кредиту (п. 1.4);
- позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 60 щомісячних внесках включно до 11 дня/числа кожного місяця згідно Графіку щомісячних внесків за кредитним договором. Платежі здійснюються на транзитний рахунок Банку, з якого проводиться погашення заборгованості за Договором в такій черговості: 1) для сплати прострочених процентів, простроченої плати за обслуговування кредитної зщаборгованості; 2) для оплати простроченої заборгованості по кредиту; 3) для погашення строкових відсотків та строкової плати за обслуговування кредитної заборгованості; 4) за погашення строкової заборгованості по кредиту; 5) для погашення штрафних санкцій (пені) згідно п. 3.3.1 цього Договору; 6) погашення іншої заборгованості (п. 2.1);
- в разі розірвання Банком цього Договору термін повернення кредиту вважається таким, що настав та нарахування плати за обслуговування кредитної заборгованості припиняється з дати розірвання Договору та Позичальник зобов'язаний повернути заборгованість за договором, сплатити штрафні санкції (пеню), відшкодувати завдані Банку збитки (п.2.5);
- позичальник сплачує штрафні санкції, що нараховується за кожен день прострочки на прострочену суму (кредиту, процентів, плати за обслуговування кредиту) в розмірі 0,15% в період прострочення оплати від 1 до 60 днів та 0,65% - в період прострочення сплати з 61 дня по день повного погашення боргу за цим Договором (п.3.3.1).
Пунктом 6.1. Договору встановлено графік щомісячних внесків за кредитним договором, яким передбачено розміри щомісячних плаатежів по тілу кредиту, процентах, комісії. При цьому, розмір комісії визначений в сумі 1133,50 грн. - щомісяця. Загальна сума платежів кожного місяця, крім останнього, складає 2199,97 грн., сума платежу за останній місяць становить 2213,28 гривень. Таким чином, загальна сума усіх платежів за 60 місяців, включаючи тіло кредиту, проценти та комісію складає 132 011,51 грн.
Як вбачається з довідки-повідомлення від 11 липня 2014 року, цією довідкою-повідомленням ОСОБА_2 підтвердив, що кредитодавець ПАТ «Ідея Банк» 11 липня 2014 року до підписання кредитного договору надав йому в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, в тому числі, про те, що можлива сума кредиту - 52721 грн., тип процентної ставки - фіксована, проценти нараховуються на залишок кредиту; орієнтовна сукупна вартість кредиту складає 79 290,51 грн., з урахуванням процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фівнансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків тощо). База розрахунку платежів: залишок кредиту - для процентів; сума наданого кредиту - для комісії та щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості.
Як вбачається з довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № Р20.907.76998.82 від 11 липня 2014 року, станом на 23 січня 2018 року загальна заборгованість за кредитним договором становить 377 064,41 грн., з яких: 18 062,13 грн. - основний борг, 32 495,20 грн. - прострочений борг, 131,31 грн. - строкові проценти, 54 909,85 грн. - прострочені проценти, 1 133,50 грн. - прострочена плата за обслуговування кредиту, разом по кредиту - 106 731,99 грн., пеня - 270 332,42 грн.
Вирішуючи позов в частині визнання недійсними умов кредитного договору щодо нарахування комісії, суд виходить з настпуного.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
При цьому законодавством визначено декілька наслідків невідповідності правочину нормам актів цивільного законодавства: недійсність правочину або його нікчемність у випадках, визначених законом (стаття 215 ЦК України).
За положеннями частини другої статті 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом. Визнання у такому випадку правочину недійсним в окремому порядку не вимагається.
Зазначені положення законодавства поширюються як на договори як вид правочинів загалом, так і на окремі положення певних видів договорів, зокрема договорів кредиту.
Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Оскільки споживач є вразливою стороною договірних відносин, законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України «Про захист прав споживачів».
З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Згідно п. 3.1. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
Пунктом 3.6. вказаних Правил передбачено, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
За положеннями абзацу 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).
Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Подібний висновок міститься у постанові Верховного суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16.
Враховуючи те, що кредитним договором встановлено щомісячну плату за обслуговування кредитної заборгованості (комісію) в розмірі 2,15 % від початкової суми кредиту, що дорівнює 1 133,50 гривень/місяць, при цьому в договорі не зазначено які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу, суд приходить до переконання, що встановлена у договорі комісія у розмірі 1 133,50 гривень на місяць є платою за дії відповідача, які не є послугою з надання споживчого кредиту в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», а тому такі умови кредитного договору в силу абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» є нікчемними і не потребують визнання недійсними, а тому в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Щодо позовних вимог в частині визнання недійсними умов кредитного договору щодо нарахування пені, суд враховує наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України).
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Умови договору визначаються і погоджуються на розсуд сторін, крім тих, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Кодексом також передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Кодексу). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 Кодексу). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 Кодексу).
Таким чином, правовідносини про надання споживчого кредиту є договірними, до яких мають бути застосовані, зокрема, як загальні положення Кодексу про зобов'язання та договір, так і приписи його частини другої статті 627 щодо необхідності врахування вимог законодавства про захист прав споживачів.
Умовами укладеного між сторонами кредитного договору передбачено обов'язок позичальника погасити кредитору в повному обсязі існуючу заборгованість за кредитом, сплатити нараховані проценти за користування, а у разі порушення зобов'язань за договором - понести штрафні санкції.
Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Положеннями частин першої, другої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. В частинах третій, наведено окремі несправедливі умови договору, перелік яких не є вичерпним.
Зокрема, п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
При цьому пунктом 4 частини першої статті 21 Закону «Про захист прав споживачів» встановлено, що для цілей застосування цього закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.
Вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
З огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Такого висновку дійшов Конституційний Суд України в рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 у справі № 1-12/13.
Так, з кредитного договору від 11 липня 2014 року вбачається, що за порушення своїх зобов'язань позивач має сплатити пеню, що нараховується за кожен день прострочки на прострочену суму (кредиту, процентів, плати за обслуговування кредиту) в розмірі 0,15% в період прострочення оплати від 1 до 60 днів та 0,65% - в період прострочення сплати з 61 дня по день повного погашення боргу, що може бути обраховано до 207,25 % на рік (9% - з 1 по 60 день, 198,25% - з 61 по 365 день).
Тобто, зазначений розмір пені при застосуванні цих умов передбачає, що розмір вказаної санкції може істотно перевищувати розмір самої заборгованості і покласти непомірні грошові зобов'язання на позичальника.
Так, з долученої до позовної заяви довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором № Р20.907.76998, розмір заборгованості ОСОБА_2 станом на 23 січня 2018 року становить 377 064,41 гривень, з якої 270 332,42 гривень - пеня.
Станом на дату укладення спірного кредитного договору законодавство України не містило норм, які б обмежували розмір пені за договорами, стороною яких є фізична особа.
Так, Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР, в якому встановлено обмеження пені у грошових зобов'язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб'єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці), про що вказано у Рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013.
Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року, який набрав чинності 10 червня 2017 року, стаття 21 якого також обмежує розмір пені у договорах про споживчий кредит подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та якою встановлено, що сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов'язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін, поширює свою дію на договори про споживчий кредит, укладені після дня набрання чинності цим Законом (п. 2 Розділу IV Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону).
Разом з тим, як уже було зазначено, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Отже, враховуючи вищевказані норми закону та встановлені обставини справи, а саме те, що п. 3.3.1 Договору встановлено непропорційно великий розмір пені (понад п'ятдесят відсотків від суми кредиту, процентів, плати за обслуговування кредиту), а позичальник, який з 01 серпня 1998 року працює в драматичному театрі на посаді артиста, та відповідно не має спеціальної освіти та відповідних знань, не міг об'єктивно оцінити умови кредитного договору, не надав належної оцінки розміру пені за несвоєчасне виконання зобов'язань з погашення заборгованості за кредитом, тому суд приходить до переконання про несправедливість умов п.3.3.1 кредитного договору в частині речення «в період прострочення оплати від 1 до 60 днів та 0,65% - в період прострочення сплати з 61 дня по день повного погашення боргу за цим Договором (п.3.3.1).
Відповідно до ч. 5 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
При цьому, доводи представника відповідача, викладені у відзиві на позов про те, що включення спірних умов до договору відбулося за погодження з позивачем не заслуговують на увагу, оскільки незалежно від виконання банком вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо надання усієї інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, останній відповідно до приписів ст. 18 цього ж Закону не повинен включати до кредитного договору несправедливих умов під ризиком їх недійсності.
Що стосується позовних вимог про визнання пункту 3.3.1 недійсним вцілому, то положення про те, що «позичальник сплачує штрафні санкції, що нараховується за кожен день прострочки на прострочену суму (кредиту, процентів, плати за обслуговування кредиту) в розмірі 0,15%.» не може вважатися несправедливим, оскільки така відповідальність за порушення умов договору співмірна із сумою заборговності та відповідає ЗУ «Про захист прав споживачів», а тому в цій частині в позові слід відмовити.
Окрім того, враховуючи те, що позов задоволено частково, а позивача звільнено від сплати судового збору, тому у відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача в користь держави необхідно стягнути судовий збір.
На підставі наведеного, відповідно до ст. ст. 203, 215, 526, 626, 627, 628, 638, 1048, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 11, 18, 19, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», керуючись ст. ст. 13, 81, 89, 95, 141, 223, 263, 265, 268, 273, 280, 354, 355 ЦПК України, суд -
ОСОБА_4 ОСОБА_2 (м. Тернопіль, вул. Весела, 10/2, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) до ОСОБА_3 акціонерного товариства «Ідея Банк» (м. Львів, вул. Валова, 11, код за ЄДРПОУ 19390819, МФО - 336310) про визнання окремих положень кредитного договору недійсними - задовольнити частково.
Визнати недійсними умови кредитного договору № Р20.907.76998 11 липня 2014 року укладеного між ОСОБА_3 акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_2, а саме пункт 3.3.1 в частині речення «в період прострочення оплати від 1 до 60 днів та 0,65% - в період прострочення сплати з 61 дня по день повного погашення боргу за цим Договором»
В задоволенні позовних вимог про визнання недійсними пунктів 1.1, 2.1, 2.5, 6.1 в частині, яка стосується плати за обслуговування кредитної заборгованості, а також п.3.3.1 договору в частині «позичальник сплачує штрафні санкції, що нараховується за кожен день прострочки на прострочену суму (кредиту, процентів, плати за обслуговування кредиту) в розмірі 0,15%» - відмовити.
Стягнути із відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства «Ідея Банк» (вул. Валова, 112, м.Львів, 79008 КОД ЄДРПОУ 19390819) в користь держави судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.
Повне судове рішення складено 05 червня 2018 року.
Головуючий суддяОСОБА_4