Номер провадження: 22-ц/785/2292/18
Номер справи місцевого суду: 502/2929/15-ц
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач Сегеда С. М.
22.05.2018 року м. Одеса
Апеляційний суд Одеської області, у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Кононенко Н.А.,
ОСОБА_2,
за участю:
секретаря Цихиселі Л.Р.,
представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 06 червня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Вилківської міської ради Кілійського району Одеської області про визнання права власності на спадкове майно,
встановив:
17.12.2015 року позивач ОСОБА_5 звернувся до Кілійського районного суду Одеської області із позовом про визнання права власності на спадкове майно - житловий будинок з господарськими будівлями та надвірними спорудами, розташований по вул. Першотравнева, 126, в м. Вилкове, Кілійського району Одеської області (далі - спірний житловий будинок), в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, яка померла 21 травня 1991 року та ОСОБА_7, який помер 16 квітня 1992 року.
Свої вимоги мотивував тим, що вказаний житловий будинок належав його батькам ОСОБА_6 та ОСОБА_7
Після смерті ОСОБА_6, яка померла 21 травня 1991 року, відкрилася спадщина, яка складається з 1/2 частини спірного житлового будинку, яку фактично прийняв її чоловік ОСОБА_7, та позивач, які постійно проживали з нею та після смерті прийняли спадщину в управління та володіння.
Після смерті ОСОБА_7, який помер 16 квітня 1992 року, відкрилася спадщина, яка складається з 3/4 частин спірного житлового будинку, яку фактично прийняв позивач, оскільки постійно проживав разом зі спадкодавцем та після смерті прийняв спадщину в управління та володіння, але оформити право на спадщину не може через відсутність правовстановлюючих документів, підтверджуючих право власності спадкодавців.
Відповідач - Вилківська міська рада належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибула, представником подано заяву про згоду із позовом та про розгляд справи за його відсутності.
Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 06 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_5 були задоволені частково та окрім інших вимог, було визнано за ним право власності на житловий будинок літ «А», загальною площею 72,6 кв.м., житловою площею 30,7 кв.м., господарські будівлі - літ. «Б» - літня кухня, літ. «Е» - убиральня, надвірні споруди № 1-4,І-ІІ, розташований по вул. Першотравнева, 126 в м. Вилкове Кілійського району Одеської області, в тому числі на 1/4 частин в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, та 3\4 частин в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, які померли, відповідно, 21 травня 1991 року та 16 квітня 1992 року.
Позов в частині визнання права власності на самочинно збудовані літ. а - прибудова, літ. В - літня кухня, літ. Г - сарай, літ. Д - сарай, було залишено без задоволення.
20 липня 2017 року від ОСОБА_3 надійшла апеляційна скарга на зазначене вище судове рішення, в якій ОСОБА_3 ставить питання про скасування даного судового рішення із закриттям провадження у справі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права (а.с.64-67).
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Розгляд справи в суді апеляційної інстанції відбувався 05.12.2017 року, за участю представника апелянта ОСОБА_3 - ОСОБА_4І, яка підтримала заявлені клопотання про витребування доказів у справі та накладення арешту на спірне домоволодіння (а.с.84, 114-115).
Колегія суддів своїми ухвалами від 05.12.2017 року відмовила в задоволенні клопотання про забезпечення позову, та задовольнила клопотання про витребування у справі додаткових доказів із КП Кілійської районної ради «РБТІ» (а.с.116-121). У справі була оголошена перерва до 23.01.2018 року, до 14 год. 00 хв.
19.01.2018 року із КП Кілійської районної ради «РБТІ» надійшла копія інвентаризаційної справи на спірний будинок (а.с.128-135).
Однак, через неявку учасників в справи, у справі була оголошена перерва до 13.03.2018 року, до 15.00. год.
Потім, за заявою представника апелянта у справі була оголошена перерва до 29.05.2018 року, до 14.00 год. (а.с.149), при цьому була врахована думка позивача ОСОБА_5 щодо призначення розгляду справи не раніше 20 травня 2018 року (а.с.153).
Погоджуючись із оскаржуваним рішенням суду першої інстанції, колегія суддів виходить із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконкому Вилківської міської ради Одеської області № 271 від 30.09.1963 року, батькам позивача: ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було надано земельну ділянку, розташовану по вул. Першотравневій, 124 в м. Вилкове Кілійського району для будівництва та обслуговування житлового будинку.
10 січня 1964 року виконкомом Вилківської міської ради ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було надано дозвіл на будівництво житлового будинку на наданій для цієї мети земельній ділянці.
Крім того, 03.06.1965 року було укладено договір про надання ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку.
В подальшому, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 збудували житловий будинок з господарськими будівлями, розташований по в с. Першотравнева, 124 в м. Вилкове, але не отримали правовстановлюючі документи на нього.
Разом з тим, згідно технічного паспорту, який наданий суду апеляційної інстанції КП Кілійської районної ради «РБТІ» 19.01.2018 року на запит суду, вбачається, що станом на 13.01.1968 року вказаними особами на виділеній їм земельній ділянці були збудовані приміщення, загальною площею 99,9 кв.м., із яких: А - житловий будинок, площею 66,7 кв.м., Б - літня кухня, В - літня кухня, № 1 - надвірні споруди, загальною площею 33 кв.м. (а.с.129).
Однак, матеріали інвентарної справи не мають технічного паспорту станом на день відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6, яка померла 21 травня 1991 року та ОСОБА_7, який помер 16 квітня 1992 року.
В подальшому рішенням виконкому Вилківської міської ради № 55 від 24.03.2016 року житловому будинку, розташованому по вул. Першотравнева, 124 в м. Вилкове Кілійського району Одеської області присвоєно нову адресу: Одеська область, Кілійський район, м. Вилкове, вул. Першотравнева, 126
Так, звертаючись до суду з позовом, позивач ОСОБА_5 вказав, що він фактично прийняв спадщину як після смерті матері, та і після смерті батька, а тому має право на визнання права власності на нерухоме майно, яке належало їм на праві приватної власності, однак, на які не були оформлені правовстановлюючі документи.
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, позивач дійсно фактично прийняв спадщину почергово після смерті батьків, тобто відповідно в 1991 та 1992 роках, а тому має право на визнання за ним права власності на приміщення, які фактично належали на праві спільної часткової власності його батькам за їх життя.
При цьому суд обгрунтовано виходив із того, що спадкоємець, який постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, після його смерті прийняв спадщину в управління та володіння, в силу положень ст. 529, п.1 ч.1 ст. 549 ЦК України, в редакції 1963 року, яка була чиною на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину.
Проте, як було зазначено вище, суд першої інстанції не в повному обсязі задовольнив позовні вимоги, а тільки стосовно тих житлових і нежитлових приміщень, які на день смерті належали спадкоємцям, у зв'язку з чим визнав за позивачем право власності на житловий будинок літ «А», загальною площею 72,6 кв.м., житловою площею 30,7 кв.м., господарські будівлі - літ. «Б» - літня кухня, літ. «Е» - убиральня, надвірні споруди № 1-4,І-ІІ, розташовані по вул. Першотравнева, 126 в м. Вилкове Кілійського району Одеської області, в тому числі на 1/4 частин в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, яка померла 21 травня 1991 року, та 3\4 частин в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, який помер 16 квітня 1992 року.
Разом з тим, позов в частині визнання права власності на самочинно збудовані літ. а - прибудова, літ. В - літня кухня, літ. Г - сарай, літ. Д - сарай, було залишено без задоволення.
Тобто, із вищевказаного слідує, що станом на 13.01.1968 року площа житлового будинку була 66,7 кв.м., а за рішенням суду від 06.06.2016 року - за позивачем визнано право власності на житловий будинок площею 72,6 кв.м., тобто різниця у площі склала 5,6 кв.м.
Оскільки за період з моменту виготовлення вказаної технічної документації - 13.01.1968 рік і по день виготовлення нової технічної документації - 20.07.2007 року пройшло майже 40 років, то різниця в 5,6 кв. метрів загальної площі житлового будинку могла відбутись в результаті нових обмірів будинку, як це відбулось при обмірі загальної земельної ділянки, на які збудований спірний житловий будинок: 988,6 кв.м. - в 1968 році і 994,1 - в 2007 році.
У всякому разі заявник апеляційної скарги не надала суду доказів того, що площі житлового будинку у розмірі 72,6 кв.м. на час відкриття спадщини - 21.05.1991 року не існувало. Тим більше вона не надала суду доказів того, що ці 5,6 кв.м. з'явились внаслідок її праці або перебудови, в якій вона приймала участь.
Так, звертаючись до суду з апеляційною скаргою, її заявник ОСОБА_3 зазначила, що суд незаконно визнав за позивачем право власності на вищевказані житлові і нежитлові приміщення, оскільки після смерті батьків позивача, вона мешкала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з позивачем ОСОБА_5, мала спільний бюджет, за спільні кошти сім'ї вказаний житловий будинок неодноразово перебудовувався і добудовувався, в результаті чого набув істотних змін, а тому не може вважатися спадковим майном.
Однак з такими доводами ОСОБА_3 погодитись не можна, оскільки остання не надала суду жодних доказів того, що майно, на яке судом визнано право власності за позивачем, за життя спадкодавців неодноразово перебудовувався і добудовувався з її участю.
Так, в період 1991 та 1992 років, коли відкривалась спадщина, діяв ЦК УРСР, в редакції 1963 року, який не передбачав перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах.
Спільне майно осіб, які не перебували між собою у шлюбі, могло виникнути лише на підставі цивільно-правових угод між ними, як то було передбачено ст.128 ЦК УРСР.
Однак, матеріали справи не містять будь-яких доводів, що між заявником апеляційної скарги ОСОБА_3 і позивачем ОСОБА_5, або з його батьками укладались будь-які цивільно-правові угоди, або інші домовленості щодо створення спільної сумісної власності.
Спільна сумісна власність між заявником апеляційної скарги ОСОБА_3 і позивачем ОСОБА_5 могла виникнути лише після 24.07.2001 року, коли вони уклали шлюб.
Крім того, заявник апеляційної скарги ОСОБА_3 свою апеляційну скаргу обгрунтовувала тим, що на даний час спірний будинок має загальну площу 82,6 кв.м., жилу площу 53,6 кв.м. складається з двох кімнат, коридору та кухні, коридору та санвузлу, побудованими сином апелянта, а тому значно збільшився у вартості та розмірах.
Однак, вказані в апеляційній скарзі доводи не відповідають дійсності, оскільки, як було зазначено вище, згідно технічного паспорту від 20.07.2007 року і оскаржуваного судового рішення, площа спірного житлового будинку складала 72,6 кв.м., що на 10 кв.м. менше, ніж заявляє скаржник.
Крім того, заявник апеляційної скарги ОСОБА_3 не надала суду доказів правомірності здійснених за її участю перебудов, належно завіреного проекту та дозволу на виконання будівельних робіт.
Більше того, апелянт ОСОБА_3 не надала суду апеляційної інстанції доказів того, що майно, на яке судом визнано право власності за позивачем, не існувало станом на час відкриття спадщини, тобто у 1991-1992 роках.
Як вбачається із оскаржуваного рішення суду, суд першої інстанції не визнавав право власності позивача ОСОБА_5 на будинок, загальною площею 82,6 кв.м., жилою площею 53,6 кв.м., що складається з двох кімнат, коридору та кухні, коридору та санвузлу, як про те зазначає скаржник ОСОБА_3, а визнав право власності на інше майно, яке оснувало на час відкриття спадщини і належало спадкодавцям, про що зазначено вище.
Крім того, з матеріалів інвентарної справи вбачається, що згідно технічного паспорту за 20.07.2007 року житловий будинок і господарські споруди дійсно були змінені (а.с.130), однак до вказаного часу з моменту відкриття спадщини пройшло більше 15 років, а тому вказане нерухоме майно дійсно могло бути збільшено або покращено.
Тобто, колегія суддів не виключає тих обставин, що після смерті батьків позивача ОСОБА_5, апелянт ОСОБА_3 приймала участь у перебудовах і прибудовах спірного житлового будинку і надвірних споруд, однак зазначені обставини можуть бути підставою для пред'явлення нею позову до ОСОБА_5 про розподіл спільного майна подружжя, яке було придбано нею (збудовано) у встановленому законом порядку спільно з позивачем ОСОБА_5 після прийняття ним спадщини.
При цьому, колегія суддів ще раз зазначає, що позов в частині визнання права власності на самочинно збудовані літ. а - прибудова, літ. В - літня кухня, літ. Г - сарай, літ. Д - сарай, було залишено без задоволення.
Також слід зазначити, що при вирішенні питання про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на самочинне будівництво, суд першої інстанції обгрунтовано керувався ст. 376 ЦК України, згідно якої житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи затвердженого прав або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього, та відповідно це майно не може включатися до спадкового майна та спадкоємці не можуть набувати на нього права власності в порядку спадкування.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного рішення суду та доводів апеляційної скарги.
Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
РішенняКілійського районного суду Одеської області від 06 червня 2016 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено: 01.06.2018 року.
Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда
ОСОБА_8
ОСОБА_2