29.05.2018 року м. Одеса
справа № 492/1121/17
провадження № 22-ц/785/1780/18
Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Колеснікова Г.Я. (суддя-доповідач),
суддів Ващенко Л.Г., Сєвєрової Є.С.,
за участю секретаря Сідлецької Ю.С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
представник відповідача - ОСОБА_4,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_3 на рішення Арцизького районного суду Одеської області від 24 жовтня 2017 року у складі судді Череватої В.І.,
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності, володіння та розпорядження частиною нерухомого майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.
Зазначала, що з 07 травня 1972 року перебуває з ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, під час якого за договором купівлі-продажу від 14 березня 1979 року на ім'я відповідача за спільні кошти подружжя був придбаний житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Посилаючись на оспорювання відповідачем її права власності на частку у спільному майні та враховуючи норми ст.60, ч.1 ст.70 Сімейного Кодексу України, позивачка просила суд в порядку розподілу спільного майна подружжя визнати за нею право власності, володіння та розпорядження на ? частину зазначеного житлового будинку з господарськими спорудами, визначивши частки в ідеальних долях (а.с.1-2).
Відповідач ОСОБА_3 просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неможливість вирішення питання про поділ спільного майна подружжя без розірвання шлюбу, у зв'язку з чим відсутній спосіб захисту цивільних прав. При цьому відповідач зазначав, що жодним чином не порушує права позивачки, не оспорює її право власності на вказане майно, в тому числі володіння, розпорядження та користування (а.с.39-40).
Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 24 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованих за адресою: АДРЕСА_2, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
В задоволенні решти позовних вимог щодо визнання за ОСОБА_1 права володіти та розпоряджатися її часткою у спірному майні, а також визнання частин житлового будинку, які належать власникам, ідеальними відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 640 грн. (а.с.46-47).
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суд першої інстанції, керуючись нормами Кодексу Законів про шлюб та сім'ю України, Сімейного Кодексу України, Цивільного Кодексу 1963 року та Цивільного Кодексу 2003 року, прийшов до висновку, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами є спільною сумісною власністю подружжя, в якій кожній стороні належить по ? частині, та який підлягає поділу між сторонами з визнанням за ОСОБА_1 права власності на ? частку спірного житлового будинку, залишивши будинок у спільній частковій власності сторін. При цьому, враховуючи встановлення чинним законодавством непорушності права власності та ідеальності частки кожного учасника спільної часткової власності, суд першої інстанцій залишив без задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права володіти та розпоряджатися її часткою у спірному майні, а також визнання частин житлового будинку, які належать власникам, ідеальними.
В апеляційних скаргах представник ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_3,посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
Апеляційні скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення суду не врахував приписи ст.71 СК України та заперечення відповідача ОСОБА_3 про неможливість вирішення питання про поділ спільного майна подружжя без розірвання шлюбу, у зв'язку з чим у позивача відсутній спосіб захисту цивільних прав, і з огляду на те, що відповідач жодним чином не порушує права позивачки, не оспорює її право власності на вказане майно, в тому числі володіння, розпорядження і користування. Суд першої інстанції, визнавши право власності позивачки на ? житлового будинку, не зазначив в резолютивній частині рішення про поділ майна або про припинення спільної сумісної власності подружжя. Стягуючи з відповідача судовий збір у розмірі 640 грн., судом не враховано, що відповідач звільнений від сплати судового збору як інвалід II групи (а.с.51-52,59-61).
Відзиви на апеляційні скарги від ОСОБА_1 не надходили.
Належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи ОСОБА_1, ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, клопотання про поважність причин неявки в суд апеляційної інстанції не подали, що відповідно до правил ч.2 ст.366 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи у їх відсутність.
Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.
У ч.3 ст. 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У ч.2 цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у ст. 317 ЦК України.
Згідно з нормою ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3 за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч.1 ст. 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України.
До спірних правовідносин щодо поділу житлового будинку необхідно застосовувати норми КпШС України, оскільки СК України введений в дію 1 січня 2004 року і зворотної сили не має, а спірний будинок придбаний 14 березня 1979 року.
Статтею 22 КпШС України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Відповідно до ч.1 ст. 28 КпШС, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
За змістом ч.1 ст. 29 КпШС України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми.
Аналогічні положення закріплені в ст.ст. 60, 70 СК України, ст.368 ЦК України.
Указаними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. У такому разі позивач звільняється від доведення цієї обставини, яка має значення для правильного вирішення справи, а відповідач, якщо заперечує проти цього, має довести протилежне (спростувати матеріально-правову презумпцію).
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (ч.2 ст. 372 ЦК України).
Судом встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 07 травня 1972 року (а.с.6).
14 березня 1979 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_3 придбав будинок, що складається з чотирьох кімнат, двох сараїв, підвалу, колодязю, басейну та знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.7-8). Право власності на зазначене нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_3 (а.с.14,15).
З огляду на встановлені фактичні обставини та наведені мотиви, враховуючи визнання відповідачем права власності позивача на спірне майно, в тому числі володіння, користування і розпорядження, що в силу вимоги ч.1 ст. 61 ЦПК України в редакції, що діяла на час постановлення рішення судом першої інстанції, не підлягає доказуванню. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та обґрунтовано визначив правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, тому наявні правові підстави для визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 права власності за кожним на 1/2 частину вказаного будинку в порядку поділу майна подружжя.
Доводи апеляційних скарг про те, що відсутній спосіб захисту цивільних прав, оскільки шлюб не розірваний, до уваги не приймаються з огляду на те, що нормою ч.1 ст. 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Аналогічні норми містяться у ч.2 ст. 29 КпШС України.
Посилання в скарзі на необґрунтованість стягнення судового збору з відповідача заслуговують на увагу з огляду на таке.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно з п. 9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується ст. 141 ЦПК України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста цієї статті).
Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-152цс17.
Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 серії НОМЕР_3 від 14 лютого 2011 року ОСОБА_3 є інвалідом II групи (а.с.53,62).
Проте, суд першої інстанції на наведене належної уваги не звернув та безпідставно стягнув судовий збір з відповідача, який є інвалідом II групи та відповідно до Закону України «Про судовий збір» відноситься до переліку осіб, які звільнені від його сплати.
На підставі наведеного, колегія суддів прийшла до висновку про зміну рішення суду першої інстанції з викладенням резолютивної частини рішення в новій редакції.
Керуючись ст.ст.367,376,382-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційні скарги ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_3задовольнити частково.
Рішення Арцизького районного суду Одеської області від 24 жовтня 2017 року змінити, виклавши резолютивну частину рішення в новій редакції.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності, права володіння і користування задовольнити частково.
У порядку поділу майна подружжя:
- визнати за ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2) право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_6
- визнати за ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_4, паспорт серії НОМЕР_4) право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_5
Припинити право спільної сумісної власності подружжя на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права володіння та розпорядження своєю часткою, про визначення часток в ідеальних долях відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 1 червня 2018 року.
Головуючий: /підпис/ Судді: /підписи/
З оригіналом згідно,
Суддя апеляційного суду
Одеської області Г.Я. Колесніков