04 червня 2018 р. № 814/653/18
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 54056
до відповідача:Інгульського відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_2 територіального управління юстиції у Миколаївській області, вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056
про:визнання нечинною постанову від 23.02.2018 р. № 55877070,
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулась з позовом про визнання нечинною постанови про відкриття виконавчого провадження № 55877070 від 23.02.2018 року Інгульського відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_2 територіального управління юстиції у Миколаївській області (надалі - відповідач).
Ухвалою від 19.03.2018 суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем при винесенні спірної постанови порушені кілька вимог законодавства України, а саме п.6 ч. 1, п.1 ч.4 ст.4, ч.2 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» Закону України «Про виконавче провадження», а саме за відсутності відомостей про набрання законної сили виконавчим документом та без підтвердження сплати авансового платежу, - винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Окрім того, в порушення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», правової позиції ВСУ у справі про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки від 10.09.2015р. по справі №6-483цс15 - такий виконавчий документ в принципі не міг бути складений. Державний виконавець вказав як виконавчий збір - 5640,29дол.США та по якому винесена спірна постанова про відкриття виконавчого провадження, що суперечить ч.1 ст.524 ЦК України -зобов'язання має бути виражено у грошовій одиниці - гривні. З огляду на протизаконність дій по винесенню постанови про відкриття виконавчого провадження, як результатом також є і протизаконність винесення постанови про арешт майна боржника від 28.02.2018р. по цьому ж виконавчому провадженню.
Відповідач заперечив проти задоволення позову, навів наступні аргументи: 23.02.2018 року винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору № 52482997 в сумі 5640,29 дол. США та 150 грн., в якій визначено, що постанова про стягнення з боржника виконавчого збору є виконавчим документом та набирає чинності з моменту її винесення.
Оскільки у виконавчому листі № 1416/3393 виданого 21.02.2013 року Ленінським районним судом м. Миколаєва сума боргу вказана у дол. США та гривнях - державним виконавцем обраховано рівно десять відсотків від суми, що підлягала стягненню в тих грошових одиницях, які були зазначені у виконавчому документі.
Державний виконавець діяв на підставі та у спосіб, передбачені законодавством України, тому позов є необґрунтованим, відповідач просив відмовити в його задоволенні.
Суд вивчив доводи сторін, дослідив наявні в матеріалах справи докази та дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову з огляду на наступні обґрунтування.
В Інгульському відділі державної виконавчої служби ОСОБА_2 територіального управління юстиції в Миколаївській області на виконанні перебувало виконавче провадження №52482997 по примусовому виконанню виконавчого листа № 1416/3393 виданого 21.02.2013 року Ленінським районним судом м. Миколаєва про в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 11.09.2007 року № 5668892, яка складається із 39242,80 дол. США, процентів 17160,12 дол. США, пеня 1500 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2, що знаходиться в іпотеці ІІАТ " ПУМБ" на підставі договору іпотеки від 11.09.2007 року, посвідченого нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстровано в реєстрі за № 4416, укладеного з ОСОБА_1 та ОСОБА_4, померлою 05.11.2008, спадщину після якої прийняла ОСОБА_1.
23.02.2018р. на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження з реалізації предмету іпотеки було завершено в зв'язку з повним та фактичним виконанням, а вказану постанову виведено і по ній на даний час відкрито виконавче провадження.
У виконавчому провадженні №55877070 23.02.2018р. винесено постанову про об'єднання у зведене виконавче провадження за №55877360 (введено завершене виконавче провадження та виконавче провадження зі стягнення витрат виконавчого провадження) та 28.02.2018р. винесено постанову про арешт майна боржника.
23.02.2018 року винесено постанову ВП №55877070 про стягнення з боржника виконавчого збору на підставі постанови № 52482997 в сумі 5640,29 дол. США та 150 грн. Постанова про стягнення з боржника виконавчого збору є виконавчим документом та набирає чинності з моменту її винесення.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України.
За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Загальні положення виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Дана правова позиція висвітлена судовою практикою Верховного суду України від 08.02.2017 р. у справі № 6-1905цс16.
Cудове рішення не може змінювати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, а отже, сума, що підлягає стягненню за виконавчим листом, обчислюється в іноземній валюті, яка конвертується в національну валюту на день здійснення платежу.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.
З огляду на зазначене виконання за виконавчим листом може здійснюватися в іноземній валюті.
Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні богу в іноземній валюті визначені у статті 53 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, згідно ч.4 даної статті кошти виконавчого збору, стягнуті при виконанні рішення про стягнення коштів в іноземній валюті, відповідно до цієї статті
реалізуються, а одержані після цього кошти у гривнях зараховуються до Державного бюджету України.
Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку, що судове рішення не може змінювати зміст договірного зобов'язання, що існувало між сторонами, тобто воно залишається грошовим зобов'язанням в іноземній валюті, а тому судове рішення підлягає примусовому виконанню з урахуванням особливостей, визначених статтею 53 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути конвертована в національну валюту на день здійснення платежу. Це означає, що боржник, виконуючи зобов'язання за виконавчим документом у національній валюті, повинен брати до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти на день платежу (тобто день зарахування коштів на рахунок кредитора).
Відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувану з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Факт оскарження постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в Ленінському районному суді м. Миколаєва, не дає підстав вважати що постанова про стягнення з боржника виконавчого збору № 52482997 від 23.02.2018 року не набрала законної сили.
Таким чином, відповідачем, правомірно та межах повноважень, 23.02.2018 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 55877070 з виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору № 52482997 виданої 23.02.2018 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 5640,29 дол. США та 150 грн., а в задоволенні позову належить відмовити.
Судові витрати відшкодуванню позивачеві не підлягають відповідно до норм статті 139 КАС України в зв?язку з відмовою в задоволенні позову.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54056 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Інгульського відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_2 територіального управління юстиції у Миколаївській області (вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056 ідентифікаційний код 34993225) відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 287 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення в порядку, визначеному ст. 287 КАС України..
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.М. Мельник