справа №813/4583/17
29 травня 2018 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Гулкевич І.З.,
секретар судового засідання Іванес Х.О.,
за участю:
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 міська рада про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
Позивач звернувся з позовом, в якому просить:
1) визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Львівській області щодо відмови у наданні ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,06 га на території ОСОБА_4 міської ради Жовківського району Львівської області, наданої у формі листа № Ш-12329/0-7919/6-17 від 17.10.2017 року.
2) зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,06 га на території ОСОБА_4 міської ради Жовківського району Львівської області.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що в вересні 2017 року звернувся до відповідача з клопотанням “про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,06 га для ведення індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення запасу ОСОБА_4 міської ради, яка знаходиться за межею населеного пункту м. Дубляни”. За результатами розгляду цього клопотання відповідач надав лист-відмову від 17.10.2017 року № Ш-12329/0-7919/6-17, відповідачем повідомлено про відмову в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Підставою відмови, стала відсутність погодження ОСОБА_4 міської ради у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Зазначені дії відповідача позивач вважає протиправними та такими, що вчинені з порушенням чинного законодавства. Просить суд позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, подав відзив на позовну заяву в якому зазначено, що відповідачем правомірно відмовлено ОСОБА_3 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянок у власність для ведення садівництва, оскільки відповідач зобов'язаний отримати погодження щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою від органу місцевого самоврядування, що передбачено дорученням віце-прем'єр-міністра України та рішенням колегії Держземагентства України. Стверджує, що оскільки ОСОБА_4 міська рада не погодила надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,06 га для ведення садівництва на території ОСОБА_4 міської ради, відповідач правомірно відмовив позивачу у наданні дозволів на розробку проекту землеустрою. Просить суд відмовити в позові.
Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_4 міської ради, надійшли на заперечення на адміністративний позов. в обгрунтування заперечень зазначила, що позовні вимоги позивача не відповідають чинним нормативно-правовим актам в сфері містобудівної діяльності та місцевій містобудівній та землепорядній документації. Справу просить розглядати без участі уповноваженого представника.
Суд заслухав пояснення представників сторін, повно, всебічно та об'єктивно оцінив подані докази у їх сукупності та встановив наступне.
Позивач звернувся до відповідача з клопотанням від 21.09.2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,06 га для ведення індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення запасу ОСОБА_4 міської ради, яка знаходиться за межею населеного пункту м. Дубляни.
В процесі розгляду відповідачем клопотання позивача, від ОСОБА_4 міської ради надійшов лист від 03.10.2017 року №993, згідно якого остання не погоджує надання, зокрема і позивачу, дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва на території ОСОБА_4 міської ради.
17.10.2018 року відповідач листом (вих. № Ш-12329/0-7919/6-17) повідомив позивача про те, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413 “Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними” Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області сформовано перелік земельних ділянок, які можуть бути передані у власність громадян в межах норм безоплатної приватизації на території Львівської області у 4 кварталі 2017 року. Оскільки пропонована позивачем до відведення земельна ділянка в даному переліку відсутня, відтак вирішення цього питання по суті стане можливим після внесення її до переліку та розміщення на офіційному веб-сайті.
У висновках цього листа-відмови зазначено, що, зважаючи на норми згаданого акту законодавства (постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413), питання, пов'язані з реалізацією Стратегії в частині забезпечення врахування позиції відповідної сільської та селищної ради під час надання (передачі) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність громадян, підлягають розгляду виключно на пленарному засіданні ради із прийняттям відповідного рішення.
Не погоджуючись із діями відповідача та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, суд враховує наступне.
Згідно з ст. 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ст. 14 Конституції України та ст. 373 Цивільного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Частиною 1 ст.3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
За змістом ч.ч.2, 3 ст.22 ЗК України, до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно п.“б” ч.1 ст.121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Водночас у ч.ч.1, 4 ст.5 Закону України “Про особисте селянське господарство” від 15.05.2003 року №742-IV встановлено, що для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом. Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть використовуватися для ведення особистого селянського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до ч.4 ст.122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Надаючи оцінку оскаржуваній відповіді, яку позивач вважає відмовою у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,06 га для ведення індивідуального садівництва на території ОСОБА_4 міської ради Жовківського району, суд враховує, що згідно ч.6 ст.118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_5 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_5 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
За правилами ч.7 ст.118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналізуючи зміст наведених норм, суд звертає увагу, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним із етапів погодження і оформлення документів, який відповідно до вимог чинного законодавства є необхідним для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. У свою чергу, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою.
При цьому, за результатами розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення документації землеустрою, відповідач може прийняти одне з таких рішень: або наказ про надання дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою, або мотивована відмова у його наданні.
Таким чином, суд розцінює спірне рішення як відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
З матеріалів справи судом встановлено, що, звертаючись у Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, позивач дотримався передбачених ч.6 ст.118 ЗК України вимог до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність.
Крім того, згідно отриманої на запит відповіді Відділу у Жовківському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №856/405-17-0.23 від 14.12.2017 року запитувана земельна ділянка площею 0,06 га відноситься до земель сільськогосподарського призначення, не надана у власність або користування громадян чи юридичних осіб та перебуває у запасі, форма власності - державна.
Натомість, як на правову підставу для відмови відповідач посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року №413 “Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними” та лист ОСОБА_4 міської ради від 03.10.2017 року №993.
Однак суд такі посилання відповідача не враховує, з огляду на наступне.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року №413 затверджено Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, в якій передбачено, що Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації повинні: формувати перелік земельних ділянок та визначати площу земельних ділянок, яка передається в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області; щокварталу за 10 днів до закінчення поточного кварталу оприлюднювати перелік земельних ділянок, які пропонується передавати у наступному кварталі (розрахованих за зазначеною формулою), на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельних ділянок; надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, насамперед учасникам антитерористичної операції; враховувати позицію відповідної сільської та селищної ради під час надання (передачі) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність громадян.
Водночас вказана Стратегія не містить правових норм для врегулювання цих відносин, а будь-яких змін до порядку одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, передбаченого Земельним кодексом України, у зв'язку із її затвердженням - не внесено. Цей нормативно-правовий акт не регулює питання виділення землі, оскільки таке регулювання чітко передбачено Земельним кодексом України.
Крім того, в ній прямо зазначено, що “для реалізації Стратегії необхідно розробити проекти нормативно-правових актів”, однак такі, станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, так і не розроблені.
У п.71 рішення Європейського суду з прав людини у справі від 20.10.2011 року у справі №29979/04 “Рисовський проти України” вказано, що принцип “належного урядування” не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Суд враховує твердження відповідача, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Однак, поряд з цим, відзначає, що постанова Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року №413 не є тим нормативно-правовим актом, що регулює порядок надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо надання земельних ділянок у власність та не прийнята відповідно до певного закону чи на виконання такого закону, яким регулюються вимоги щодо обмеження розташування земельних ділянок. Названа постанова лише затверджує стратегію (план діяльності на певний період) удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними.
До того ж, у ст.6 ЗК України передбачено, що виключно до повноважень Верховної ради України в галузі земельних відносин віднесено регулювання земельних відносин шляхом прийняття Законів.
Відтак, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року №413, як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, відповідач діяв не на підставі та не в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України, в т.ч. і Земельним кодексом України.
При цьому, суд враховує, що законодавцем (зокрема у ч.7 ст.118 ЗК України) передбачено вичерпний перелік підстав відмови у наданні такого дозволу, а саме невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відмова у наданні дозволу з інших підстав не допускається.
Однак, досліджуючи спірний лист-відмову відповідача від 17.10.2017 року № Ш-12329/0-7919/6-17, суд встановив, що в такому не міститься жодної з передбачених законом підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. А тому, з огляду на приписи ч.7 ст.118 ЗК України, суд не може вважати таку відмову мотивованою.
До того ж, згідно позиції Європейського суду з прав людини, яку він висловив у п.53 рішення у справі “Федорченко та Лозенко проти України”, суд при оцінці доказів керується критерієм доведення “поза розумними сумнівом”. На думку суду, жодних вагомих, чітких та узгоджених доказів, які б вказували на правомірність та обґрунтованість спірного рішення відповідач не навів, натомість таке прийнято лише з формальних підстав.
За встановлених обставин суд приходить висновку, що рішення Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, викладене в листі від 17.10.2017 року № Ш-12329/0-7919/6-17, про відмову в наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,06 га, для ведення індивідуального садівництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення запасу ОСОБА_4 міської ради, яка розташована за межами населеного пункту м.Дубляни, не відповідає критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, визначеним ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак порушує права та законні інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування такого рішення.
Згідно ч.ч.3, 4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі досліджених доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, тому адміністративний позов підлягає задоволенню.
Оскільки позивачем документально підтверджено сплату судового збору в сумі 1409,60 грн., такі судові витрати відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Львівській області.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, пп. пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ “Перехідні положення” КАС України, суд -
вирішив:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Львівській області щодо відмови у наданні ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,06 га на території ОСОБА_4 міської ради Жовківського району Львівської області, наданої у формі листа № Ш-12329/0-7919/6-17 від 17.10.2017 року.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,06 га на території ОСОБА_4 міської ради Жовківського району Львівської області.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (79019, Львівська область, м. Львів, пр. В.Чорновола, буд. 4, ідентифікаційний код 39769942) на користь ОСОБА_3 (80381, Львівська область, Жовківський район, м. Дубляни, вул. Данила Галицького, буд. 106, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Гулкевич І.З.