справа № 813/400/18
22 травня 2018 року м. Львів
18 год. 27 хв.
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П., за участю секретаря судового засідання Приймака С.І., представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача 2 ОСОБА_2, третьої особи 1 ОСОБА_3, представниці третьої особи 2 ОСОБА_4, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Головного управління ОСОБА_6 у Львівській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_3, Львівська обласна державна адміністрація, про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_5 (далі - позивач, ОСОБА_5В.) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - відповідач 1, ОСОБА_6), Головного управління ОСОБА_6 у Львівській області (далі - відповідач 2, ГУ ОСОБА_6), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_3 (далі - третя особа 1, ОСОБА_3Г.), Львівська обласна державна адміністрація (далі - відповідач 2, ЛОДА), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ в.о. ОСОБА_7 Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 14.08.2017 року № 738-то “Про звільнення ОСОБА_5В.”;
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача 2 № 414-к від 31.08.2017 року;
- поновити позивача на посаді начальника Головного управління ОСОБА_6 у Львівській області;
- стягнути з відповідача 2 середній заробіток за час вимушеного прогулу;
- зобов'язати відповідача 1 в порядку ст. 382 КАС України у триденний термін подати до суду звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позову зазначено, що накази від 14.08.2017 та від 31.08.2017, відповідно до яких позивача звільнено займаної посади за згодою сторін, є протиправними, безпідставними та такими, що порушують право позивача на працю. Позивач стверджує, що волевиявлення на припинення трудових відносин у нього не було, дату, з якої його слід було б звільнити з посади, ним у заяві не зазначено, сторони згоди щодо такої не досягали, а тому відповідачі не мали підстав для звільнення його за згодою сторін відповідно до ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Оскільки заяву про звільнення з посади, яка стала підставою для прийняття оскаржуваних наказів, ОСОБА_5 написав під тиском, його звільнення з займаної посади є незаконним, відтак, звернувся із цим позовом до суду.
Ухвалою суду від 02.02.2018 провадження у справі відкрито.
Ухвалою суду від 20.02.2018 відмовлено в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 14.03.2018 поновлено пропущений строк звернення до адміністративного суду.
Ухвалою суду від 14.03.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою від 20.04.2018 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів, ОСОБА_3
Ухвалою суду від 26.04.2018 визнано необґрунтованою заяву про відвід судді Качур Р.П. та передано вирішення питання про відвід іншому судді, визначеному в порядку, встановленому ч. 1 ст. 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою суду від 03.05.2018 задоволено клопотання про вступ Львівської обласної районної державної адміністрації у справі в якості третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.
Ухвалою суду від 03.05.2018 відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд цієї справи колегією, у складі трьох суддів.
Ухвалою суду від 10.05.2018 визнано необґрунтованою заяву про відвід судді Качур Р.П. та передано вирішення питання про відвід іншому судді, визначеному в порядку, встановленому ч. 1 ст. 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
В судових засіданнях позивач та його представник позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, просили позов задовольнити.
Відповідач 1, Державна служба України з питань геодезії картографії та кадастру, явки уповноваженого представника у судове засідання 22.05.2018 не забезпечив, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином.
22.05.2018 від відповідача 1 надійшло клопотання про відкладення судового засідання за вх. № 2069ел. (скріплене електронним цифровим підписом 22.05.2018, вх. № 2080ел.). Це клопотання обґрунтовано тим, що на цю саму дату 22.05.2018 призначене судове засідання у справі № 911/842/16 у Господарському суді Київської області, представником ОСОБА_6 у якому є ОСОБА_8 Повідомлено про намір надати додаткові пояснення, які мають значення для вирішення справи. Зауважено, що повноважень на ведення цієї справи ГУ Держгеокдастру у Львівській області не надано. Оскільки рахунки ОСОБА_6 заблоковані, вказане унеможливлює відрядження іншого можливого представника ОСОБА_6 до м. Львова. При цьому, працівники, які могли б здійснювати представництво ОСОБА_6 перебувають у планових відпустках та у станах тимчасової непрацездатності.
Суд розглянув вказане клопотання, дослідив викладені у ньому обставини та визнав причини неявки у судове засідання неповажними, з огляду на таке.
Представник відповідача 2 на запитання суду про кількість працівників у юридичному департаменті чи відділі представництва ОСОБА_6 надав відповідь, що такий є достатньо великим та у ньому працюють понад 20 юристів. Відповідачем 1 не надано доказів, що у справі № 911/842/16 інтереси ОСОБА_6 представляє саме ОСОБА_8, а також не підтверджено, що інші працівники відповідача 1 перебувають у відпустках чи у стані тимчасової непрацездатності. При цьому, у судовому засіданні у Господарському суді Київської області ОСОБА_6 є третьою особою, а у цій справі - відповідачем.
Крім вказаного, рахунки відповідача 1 не заблоковано, а зупинено операції на рахунках боржника (крім платежів, визначених п. 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників). Відповідачем 1 також не надано доказів, що у нього лише один рахунок, щодо якого надано ці довідки.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, в тому числі, із підстави першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
З врахуванням того, що причини неявки наведені у цьому клопотанні суд визнав неповажними, причин для відкладення розгляду цієї справи не встановлено.
Позиція відповідача 1 викладена у відзиві на позовну заяву (Т.1, а.с. 71-77) та представлена представницею у судових засіданнях у вступному слові та усних поясненнях. Так, підставою для звільнення ОСОБА_5 визначено заяву від 07.08.2017, лист Мінагрополітики від 08.08.2017 № 37-25-7/18551. Факт того, що така заява написана безпосередньо позивачем не заперечується, а безпосередньо момент надходження такої до ОСОБА_6 (07.08.2017 за вх. № 22-28902/0/1-17) підтверджується штампом вхідної кореспонденції, який на ряду із з номером і датою, містить спеціальний штрих код.
Зазначив, що закон не встановлює форми угоди сторін про припинення трудового договору. Тому така згода може бути викладена як в усній, так і письмовій формі. Якщо пропозиція про припинення трудового договору надходить від працівника, він подає письмову заяву, в якій викладає своє прохання про звільнення його з роботи. Згода досягається лише між сторонами трудового договору та не передбачає участі будь-якої третьої особи, тобто, між роботодавцем (власником підприємства, установи чи організації, або уповноваженим ним органом) та працівником. Анулювання домовленості між працівником та власником підприємства, установи та організації або уповноваженого ним органу щодо звільнення працівника з підстави, передбаченої п. 1 ст. 36 КЗпП України можливе при взаємній згоді власника підприємства, установи, організації або уповноваженим органом та працівником.
Водночас, між ОСОБА_6 та позивачем не було взаємної згоди щодо анулювання раніше досягнутої домовленості про звільнення позивача. Не зазначення позивачем дати звільнення свідчить про його згоду на визначення відповідачем як роботодавцем остаточної дати звільнення, шляхом видання відповідного наказу. Відсутність у заяві конкретної дати звільнення, на переконання відповідача 1, з якої працівник хотів би звільнитися, не є підставою для скасування наказу про звільнення на підставі такої заяви, винесеного у день її надходження, оскільки законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін. Таким чином, вони визначаються працівником і роботодавцем у кожному конкретному випадку.
Додатково зауважено, що покликання позивача на звільнення його з порушенням Постанови Кабінету Міністрів України № 333 від 29.09.2016, без погодження з Міністром аграрної політики та продовольства України та підписання наказу про звільнення позивача від 14.08.2017 особою, яка немала на це відповідних повноважень, є такими, що не відповідають фактичним обставинам. Наказом ОСОБА_6 № 274-к від 31.07.2017 надано В.о. ОСОБА_7 ОСОБА_9 частину щорічної відпустки тривалістю 10 календарних днів з 14 серпня по 23 серпня 2017 року, пунктом 2 якого виконання обов'язків ОСОБА_7 покладено на заступника ОСОБА_7 ОСОБА_10 Також наказом ОСОБА_6 № 221-кв від 18.07.2017 надано ОСОБА_11, першому заступнику ОСОБА_7 Держгеокдастру, частину щорічної основної відпустки тривалістю 20 календарних днів, з 31.07.2017 по 19.08.2017. Таким чином, вказаний наказ підписано особою, яка мала на це відповідні повноваження.
Окрім пояснень позивача, жодних належних і допустимих доказів на підтвердження факту написання позивачем заяви про його звільнення з посади під тиском у матеріалах справи не міститься та не підкріплено жодними доказами, а такі покликання носять лише характер суб'єктивних припущень. На переконання відповідача 1, нотаріально посвідчена заява ОСОБА_5 від 19.01.2017 не може бути взятою до уваги, оскільки, як зазначено нотаріусом, факти викладені у такій заяві нотаріусом не перевірялись. Одне ж лише покликання на психологічний тиск є недостатнім для висновку про те, що позивач зазнав такого тиску.
Щодо звільнення позивача під час перебування позивача у стані тимчасової непрацездатності зазначив, що таке є правомірним, оскільки заборона на звільнення під час лікарняного встановлюється у випадку звільнення за ініціативою роботодавця
Зазначене в сукупності спростовує доводи позивача щодо відсутності погодження дати звільнення ОСОБА_5, а відтак, підстави для скасування оскаржуваного наказу про звільнення позивача від 14.08.2017 відсутні, як відсутні підстави для задоволення позову.
Представник відповідача 2 проти позову заперечив повністю, з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву (Т.1, а.с.38-40). Пояснив, що аналіз чинних норм законодавства дає підстави вважати, що у даній справі заява позивача про звільнення із займаної посади є належним доказом та свідчить про те, що права позивача не порушені. ОСОБА_5 власноручно підписано та подано цю заяву від 07.08.2017 за вх. № 22-28902/1-17. Не заслуговує на увагу, на переконання відповідача 2, покликання ОСОБА_5, що ним відкликано таку заяву, оскільки чинним законодавством таке відкликання не передбачене, а анулювання взаємної домовленості про звільнення позивача не мало місця. Відсутність у заяві конкретної дати, з якої працівник хотів би звільнитись не є підставою для скасування наказу про звільнення на підставі такої заяви, винесеного у день її надходження, оскільки законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін. Як і відповідач 1, пояснив, що такі безпосередньо визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом, у кожному конкретному випадку. Вважає помилковим твердження позивача про звільнення його з порушенням норм постанови Кабінету Міністрів України № 333 від 29.09.2016, а також щодо наявності тиску при звільненні, з тих же ж підстав, що і відповідач 1. Вважає накази від 14.08.2017 та від 31.08.2017 такими, що відповідають приписам чинного законодавства та такими, що слід залишити в силі. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Третя особа 1, ОСОБА_12, письмових пояснень щодо предмету позову, на пропозицію суду не надав, в судовому засіданні підтримав позицію відповідачів, просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Представниця третьої особи 2, Львівської обласної державної адміністрації, проти позову заперечила, з підстав, що наведені у письмовому поясненні за вх. № 13616 від 17.05.2018 (Т.1, а.с.208-212), вважає цей позов безпідставним. Пояснила, що з матеріалів справи вбачається, що між роботодавцем та позивачем не було взаємної згоди щодо скасування досягнутої ними раніше домовленості про звільнення, а тому не має підстав для відкликання заяви про звільнення. Покликання ОСОБА_5 на вчинення стосовно нього психологічного тиску не заслуговують на увагу, є голослівними, оскільки не підтверджені жодними доказами, носять характер суб'єктивних припущень. В цьому адміністративному позові ОСОБА_5 зазначено, що заяву про його звільнення він не підписував, а чий підпис на ній стоїть йому невідомо, однак у матеріалах справи міститься заява ОСОБА_5 від 19.01.2018, яка завірена приватним нотаріусом, в якій позивач зазначає, що ним написано та підписано таку заяву про звільнення.
Представниця третьої особи 2 також додатково зауважила, що вказаний позов подано з пропущення строків звернення до суду, що передбачені ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Звернула увагу суду на те, що Львівська обласна державна адміністрація неодноразово зверталась до Міністерства аграрної політики та продовольства України та Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру щодо відповідності займаній посаді ОСОБА_5, оскільки останній впродовж тривалого часу не забезпечував належного виконання завдань, які покладені на ОСОБА_7 управління ОСОБА_6 у Львівській області, а також рішенням Колегії Львівської обласної державної адміністрації № 6 «Про стан виконання державних бюджетів Львівської області за перше півріччя 2017» від 25.07.2017 роботу Головного управління ОСОБА_6 у Львівській області визнано незадовільною. Вважає рішення відповідачів правомірними, просила у задоволенні позову відмовити.
Підстав для відкладення розгляду справи, що передбачені ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, судом не встановлено.
Суд заслухав вступне слово учасників справи, з'ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та дослідив в порядку, визначеному в підготовчому засіданні, докази, якими вони обґрунтовуються та встановив таке.
Наказом ОСОБА_7 Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 30.07.2015 №748-то ОСОБА_5 призначений на посаду начальника Головного управління ОСОБА_6 у Львівській області.
14.08.2017 Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру винесено наказ № 738-то «Про звільнення ОСОБА_5В.», за змістом якого відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу» та п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, вирішено звільнити позивача з посади начальника Головного управління ОСОБА_6 у Львівській області за угодою сторін.
Підставою прийняття цього наказу зазначено заяву ОСОБА_5, лист Мінагрополітики від 08.08.2017 № 37-25-7/18551 (Т.1, а.с.12).
31.08.2017 Головним управлінням ОСОБА_6 у Львівській області винесено наказ № 474-к «Про оголошення наказу ОСОБА_6 від 14.08.2017 № 738-то «Про звільнення ОСОБА_5В.», яким звільнено позивача з посади начальника Головного управління ОСОБА_6 у Львівській області з 31.08.2017 (Т.1, а.с.13).
Вважаючи зазначені накази відповідачів протиправними та такими, що порушують права позивача на працю, ОСОБА_5 звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Вирішуючи справу суд керується таким.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У спірних правовідносинах позивача звільнено з роботи па підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу» та п. 1 ст. 36 КЗпП України, а саме: за угодою сторін. Зазначений факт сторонами не заперечується.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Підставами припинення державної служби, згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу» зазначено ініціатива державного службовця або угода сторін (стаття 86 цього Закону).
Відповідно до державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.
Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
Законом України «Про державну службу» не визначено права державного службовця відкликати свою заяву про звільнення за угодою сторін, а також не встановлено обмежень на вчинення таких дій.
Кожна людина, має право на визнання її правосуб'єктності, має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, а також при здійсненні своїх прав і свобод повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві, про що зазначено в Загальній декларації прав людини, яка прийнята та проголошена резолюцією 217 Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948.
Відповідно до ст.ст. 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, права і свободи людини, закріплені Конституцією не є вичерпними.
Отже не зазначення у законі права державного службовця на відкликання заяви про звільнення, як і відсутність такого обмеження, не позбавляє особу права змінювати своє рішення.
Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою. У зв'язку з чим, ініціативу щодо звільнення за угодою сторін може виявити як працівник, так і роботодавець.
Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992р. роз'яснено, що y разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.
З наведеного слідує, що працівник не може бути звільнений за угодою сторін, якщо одна зі сторін не надає згоди на припинення трудового договору за вказаною підставою або не було досягнуто домовленості щодо дати такого звільнення. У такому разі трудовий договір може бути припинений з інших підстав, передбачених трудовим законодавством.
Припинення трудового договору за угодою сторін застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за вказаною підставою може ініціюватись як працівником, так і власником або уповноваженим ним органом.
За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за угодою сторін не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою. Отже, при досягненні домовленості між працівником і роботодавцем трудовий договір припиняється у строк, визначений сторонами. Водночас, бажання однієї сторони трудового договору недостатньо для звільнення працівника за даною підставою, і анулювання такої домовленості щодо строку і підстави звільнення можливе лише за волевиявленням працівника та роботодавця.
Звільнення за угодою сторін визнається універсальним способом припинення договору, що має нейтральний характер, та є альтернативою звільнення з ініціативи роботодавця чи працівника. Дійсні причини припинення трудового договору спонукають сторони правочину досягти домовленості щодо припинення трудового договору саме за угодою сторін.
Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за угодою сторін можуть бути в письмовій або в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на приписи трудового законодавства, а також дата звільнення.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, основними умовами угоди про припинення трудового договору, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк, з якого договір припиняється. Водночас, визначення дати звільнення за згодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення.
Верховним Cудом України, у постанові від 26.10.2016 у справі № 404/3049/15 викладено правову позицію стосовно того, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.
Суд зазначає, що визначена пунктом п. 1 ст. 36 КЗпП України можливість звільнення за угодою сторін передбачає певний механізм, зокрема, ініціативу однієї із сторін.
Очевидно, що ініціативою звільнення за угодою сторін з боку працівника, є його письмова заява.
При цьому, відносини, що виникають при проходженні публічної служби, характеризуються спеціальною процедурою призначення та звільнення з роботи осіб, які перебуваються на такій службі.
ОСОБА_5 обіймав посаду начальника Головного управління ОСОБА_6 у Львівській області (Т.1, а.с.14).
У своїй діяльності територіальні органи Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру керуються Положенням про ОСОБА_7 управління ОСОБА_6 в області, затвердженим Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 333 «Про затвердження Положень про територіальні органи ОСОБА_6» від 29.09.2016 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521).
Відповідно до пункту 1 Положення про ОСОБА_7 управління ОСОБА_6 в області № 333 ОСОБА_7 управління ОСОБА_6 в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
Згідно з пунктом 9 згаданого Положення ОСОБА_7 управління очолює начальник, що призначається на посаду ОСОБА_7 ОСОБА_6 за погодженням з Міністром аграрної політики та продовольства України і головою відповідної місцевої державної адміністрації та звільняється з посади ОСОБА_7 ОСОБА_6.
Представниця третьої особи 2 в судовому засіданні підтвердила те, що голова місцевої державної адміністрації погоджує кандидатуру начальника при призначенні на посаду Головного управління ОСОБА_6 у Львівській області, а при звільненні - ні.
Аналіз зазначених норм чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства свідчить, що у випадку наявності у особи, призначеної начальником Головного управління Держгеокадастру області, бажання звільнитись із займаної посади за угодою сторін, така особа у письмовій формі звертається із відповідною заявою до ОСОБА_7 ОСОБА_6 (як до особи, уповноваженої Законом на розгляд такої заяви).
За змістом позовної заяви, ОСОБА_5 наголошує, що він не мав волевиявлення за звільнення з посади начальника Головного управління ОСОБА_6 у Львівській області за угодою сторін.
Відповідачі наполягають на зворотному, обґрунтовуючи власну позицію фактом наявності заяви позивача про звільнення за угодою сторін, написання якої останнім не заперечується.
До матеріалів справи долучено копію заяви ОСОБА_5 на ім'я в.о. ОСОБА_7 ОСОБА_6 ОСОБА_9 від 07.08.2017 за № 22-28902/0/1-17 (оригінал оглянуто у судовому засіданні), відповідно до якої ОСОБА_5 просив звільнити його з займаної посади начальника ГУ ОСОБА_6 за угодою сторін. Заява містить також запис наступного змісту: «Дату подачі заяви вважати дату її реєстрації» (Т.1, а.с. 83).
Відповідно до абз. 10 п. 3 Порядку ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 731, заяви про призначення, переміщення на іншу посаду, продовження терміну перебування на державній службі (для державних службовців, які займають посади першої категорії), звільнення з посади, оформляються власноручно і підписуються із зазначенням дати. За змістом заяви керівником органу виконавчої влади приймається відповідне рішення, на підставі якого кадрова служба готує наказ (розпорядження).
Досліджуючи вказану заяву, суд встановив, що у ній відсутня дата її складення, а також відсутня дата, з якої роботодавець та працівник досягли згоди про звільнення позивача.
Суд зважає на покликання відповідачів, що у тексті заяви зазначено проте, що датою подачі заяви слід вважати дату її реєстрації, однак зазначає таке.
До матеріалів справи позивачем долучено нотаріально завірену копію заяви ОСОБА_5, адресованої відповідним та уповноваженим органам за належністю. Вказаною заявою останній підтверджує той факт, що 19.01.2017 на ім'я виконуючого обов'язки ОСОБА_7 ОСОБА_6 ОСОБА_9 ОСОБА_5 ним написано та підписано заяву про звільнення з посади ОСОБА_7 ОСОБА_6 у Львівській області за згодою сторін, відповідно до ст. 36 КЗпП, яку ОСОБА_5 написав під тиском керівництва, а не відповідно до власного волевиявлення, у ній також зазначено, що позивач відкликає заяву від 19.01.2017 (Т.1, а.с. 25).
Справжність підпису посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_13, який зроблено у її присутності. Особу ОСОБА_5, який підписав документ, встановлено, дієздатність перевірено. Вказана заява від 19.01.2017 зареєстрована в реєстрі за № 90.
Відповідач 1 та відповідач 2 вважають вказану заяву неналежним доказом, оскільки як зазначено нотаріусом у її тексті, факти викладені у цій заяві нотаріусом не перевірялись.
Суд зважає на такі покликання представників відповідачів, однак правомірність вчинення нотаріусом вказаних дій не є предметом розгляду в межах цієї адміністративної справи.
Разом з тим, доказів, які б спростовували складення цієї заяви ОСОБА_5 не 19.01.2017, а в інший день, чи не складення такої взагалі, відповідачами жодним чином не спростовано.
За таких обставин, на переконання суду, обґрунтованими є покликання представника позивача на те, що вже станом на 19.01.2017 в ОСОБА_5 були підстави вважати, що він може бути звільненим з роботи.
При вирішенні справи суд враховує правову позицію, викладену Верховним Судом України в аналогічних правовідносинах у постанові від 26.10.2016 у справі № 404/3049/15, визначальним при розгляді даної справи є встановлення наявності чи відсутності в діях позивача волевиявлення на звільнення з посади начальника Головного управління ОСОБА_6 у Львівській області за угодою сторін.
Домовленість - це взаємна згода з високим рівнем відповідальності за ключовими питань (зазвичай, про права і обов'язки). Як правило, домовленості укладаються на якийсь термін.
Отже, суд повинен перевірити чи відповідає кінцевий результат такої домовленості, тому що є наслідком її укладення.
Відсутність належного волевиявлення не дає підстав стверджувати про наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі проста згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення, також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за угодою сторін.
Позивач наполягає, що заява, яка за його твердженнями, була написана ним ще 19.01.2017 та спровокувала, в подальшому, його звернення до нотаріуса про відкликання заяви про звільнення, була вчинена під психологічним тиском з боку начальника Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру.
Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що проти ОСОБА_5 було відкрите дисциплінарне провадження, у зв'язку з яким 27.12.2016, відповідно до наказу ОСОБА_6 за № 1715-то, ОСОБА_5 відсторонено від виконання його посадових обов'язків, з 28.12.2016 на час здійснення дисциплінарного провадження (Т.1, а.с.15). Вказане дисциплінарне провадження закрито 23.02.2017 відповідно до наказу ОСОБА_6 № 94-то, відповідно до якого, в тому числі допущено ОСОБА_5 до виконання посадових обов'язків начальника ГУ ОСОБА_6 у Львівській області (Т.1, а.с.16). Саме вказане дисциплінарне провадження було спровоковане, на переконання представника позивача, з метою вчинення психологічного тиску на позивача та лише після написання відповідної заяви про звільнення, за угодою сторін, дисциплінарне провадження закрито.
Суд зважає на такі покликання представника позивача, та, однак, зауважує, що дисциплінарне провадження, на яке покликається представник позивача, перебуває за межами дослідження в межах цієї адміністративної справи, оскільки звільнення ОСОБА_5 вчинено не за результатами дисциплінарного провадження, а факти, на які покликається представник, щодо обставин його відкриття чи закриття, не обґрунтовано та не підтверджено.
Будь-яких інших доказів психологічного чи іншого тиску позивачем суду не надано, а відтак, зазначений аргумент позивача суд вважає безпідставним.
Поряд з цим, як встановлено з пояснень представниці Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру 07.08.2017 в автоматизованій системі загального діловодства ОСОБА_6 зареєстровано власноруч написану і підписану заяву ОСОБА_5 про звільнення із займаної посади за угодою сторін.
У судовому засіданні встановлено, що 07.08.2017 позивач у місті Київ не перебував та особисто до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру жодних заяв не подавав.
При з'ясуванні обставин, у який спосіб заява ОСОБА_5 про звільнення за згодою сторін потрапила у Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, представниця відповідача 1 повідомила про відсутність будь-яких доказів отримання такої засобами поштового зв'язку чи подання такої уповноваженими ОСОБА_5 особами.
При цьому, позивач спростовуючи покликання представниці відповідача 1, про те, що ним особисто подано та зареєстровано в ОСОБА_6 цю заяву, долучив до матеріалів справи докази, що він цього дня перебував на своєму робочому місці у м. Львів, зокрема копії документів: листа директору ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» «Про подання даних» від 07.08.2017 за № 28-13-0.5-10722/2-17 (Т.1, а.с.138); листа Департаменту фінансового забезпечення ОСОБА_6 «Про подання звітності» від 07.08.2017 за № 21-130.5-10723/2-17 (Т.1, а.с. 139); наказу № 437-к «Про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань» від 07.08.2017 (Т.1, а.с.140); наказу № 438-к «Про проходження виробничої практики ОСОБА_14В.» ( Т.1, а.с. 141).
Вказані документи підписані ОСОБА_5
Зі змісту викладеного слідує, що особисто ОСОБА_5 заява про звільнення за угодою сторін до ОСОБА_6 не подавалася.
Суд вважає за доцільне звернути увагу, що визначене ст. 36 КЗпП України поняття «за угодою сторін» передбачає наявність відповідної домовленості сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою.
З матеріалів справи встановлено та поясненнями представниці відповідача 1 підтверджується, що в день реєстрації зазначеної заяви Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру листом від 07.08.2017 № 5-28-0.15-12597/2-17, в.о. ОСОБА_7 ОСОБА_9 звернувся повторно до Міністерства аграрної політики та продовольства України за погодженням щодо звільнення ОСОБА_5 із займаної посади (а.с. 130).
Зі змісту листа «Про погодження звільнення ОСОБА_5В.» від 07.08.2017 з'ясовано, що ОСОБА_9 повторно просив Міністра аграрної політики та продовольства України погодити звільнення позивача.
Разом з тим, судом зі змісту долучених до матеріалів справи документів не встановлено коли було первинне звернення за погодженням про звільнення з посади ОСОБА_5
Суд зазначає, що посада начальника Головного управління ОСОБА_6 у Львівській області є посадою керівної ланки в структурі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та передбачає виконання начальником такого Управління широкого кола завдань, направлених на реалізацію державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів тощо.
Звільнення начальника Головного управління ОСОБА_6 у області з об'єктивних причин не може бути спонтанним рішенням та прийматись без попередніх обговорень (особливо у випадку звільнення за угодою сторін).
У спірних правовідносинах відповідач 1, отримавши від невстановлених осіб заяву від імені ОСОБА_5, не встановивши дійсні наміри останнього (про вказане стверджує позивач та жодним чином не спростовує відповідач 1), розпочав процедуру звільнення позивача, що викликає сумнів в неупередженості відповідача 1 у спірних правовідносинах.
Як стверджує позивач у період з 07.08.2017 по 14.08.2017 (дата видачі оскаржуваного наказу) ніхто з керівництва ОСОБА_6 у будь-який спосіб з ним не зв'язувався.
Відповідач 1 зворотного під час розгляду справи не довів.
Таким чином, не зрозуміло яким чином відповідач 1 встановив наявність у позивача волевиявлення на звільнення із займаної посади за угодою сторін.
Власне наявність заяви позивача (яка до того ж не містить дати її написання та підписання), за відсутності інформації щодо того, ким та у який спосіб така заява подана до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (при цьому судом встановлено, що позивач зазначеної заяви особисто не подавав), не може однозначно свідчити про наявність волевиявлення позивача на звільнення із займаної посади за угодою сторін.
Разом з тим, вже в день реєстрації заяви - 07.08.2017, в.о ОСОБА_7 ОСОБА_9 звернувся до Міністерства аграрної політики та продовольства України "Про погодження звільнення ОСОБА_5В.".
08.07.2017 за № 37-25-7/18551 заступником Міністра з питань європейської інтеграції, за умови дотримання законодавства про працю та законодавства про державну службу Міністерство аграрної політики та продовольства погодило звільнення ОСОБА_5 з посади начальника Головного управління ОСОБА_6 у Львівській області (Т.1, а.с.130, 131).
Щодо підписання наказу про звільнення особою, яка не має на це повноважень, а саме в.о. ОСОБА_7 ОСОБА_10 та без погодження з Міністром, суд зазначає таке.
Судом зі змісту наказу від 14.08.2017 встановлено, що такий дійсно підписано в.о. ОСОБА_15 ОСОБА_10.
Представницею відповідача на спростування таких доводів позивача доматеріалів справи долучено наступні документи: довідку від 08.08.2017, згідно з якою у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю Міністра аграрної політики та продовольства України ОСОБА_16 з 27.07.2017 та відпусткою першого заступника Міністра аграрної політики та продовольства України ОСОБА_17 з 31 липня до 19 серпня 2017 року, виконання обов'язків Міністра покладено на заступника Міністра аграрної політики та продовольства України з питань європейської інтеграції ОСОБА_18 з 31.07.2017 (Т.1, а.с.86); наказ ОСОБА_6 № 247-кв “Про надання відпуски ОСОБА_9М.” від 31.07.2017, у період з 14 по 23 серпня 2017, на період відпуски виконання обов'язків ОСОБА_15 покладено на ОСОБА_10 (Т.1, а.с.81); наказ № 221-кв "Про надання частини щорічної основної відпустки ОСОБА_11М.", яка є першим заступником ОСОБА_15 ОСОБА_6, у період з 31.07.2017 по 19.08.2017 (Т.1, а.с.84).
Оцінивши вказані письмові докази у сукупності, суд дійшов висновку, що ОСОБА_10 був уповноважений підписувати наказ про звільнення ОСОБА_5 14.08.2017, звільнення погоджено з посадовою особою, яка виконувала у цей період повноваження Міністра.
З огляду на наведене, покликання позивача та його представника у цій частині є безпідставними та необґрунтованими.
Щодо покликань представника позивача на те, що звільнення позивача відбулось під час перебування ОСОБА_5 у стані тимчасової непрацездатності, що підтверджує листком непрацездатності, суд зауважує, що чинним законодавством не заборонено здійснювати звільнення працівника за такою підставою як угода сторін в період перебування у стані тимчасової непрацездатності, таке звільнення містить вимогу щодо звільнення у термін, визначений у заяві. Така вимога може ставитись у випадку, коли звільнення працівника відбувається за ініціативою роботодавця.
Суд також вважає необґрунтованими покликання на те, що позивачем не належно виконувались його посадові обов'язки, оскільки відповідно до норм чинного законодавства вказане є самостійною підставою для звільнення та жодним чином не є підставою для встановлення правомірності звільнення за угодою сторін.
Разом з тим, суд дійшов висновку, що станом на день винесення оскаржуваного наказу в.о. ОСОБА_15 Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 14.08.2017 № 738-то «Про звільнення ОСОБА_5В.» у позивача не було волевиявлення на звільнення із займаної посади за угодою сторін, вказане відповідачами не підтверджено письмовими доказами, відтак, зазначений наказ відповідача 1 є незаконним та підлягає скасуванню.
Оскільки наказ Головного управління ОСОБА_6 у Львівській області від 31.08.2017 № 414-к винесено на виконання наказу в.о. ОСОБА_15 Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 14.08.2017 № 738-то «Про звільнення ОСОБА_5В.», такий також підлягає скасуванню як протиправний.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
З огляду на викладене, скасування наказів від 14.08.2017 та від 31.08.2017 передбачає одночасне поновлення позивача на посаді начальника Головного управління ОСОБА_6 у Львівській області.
Так, частиною 2 ст. 235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Обчислення середньої заробітної плати у випадках вимушеного прогулу здійснюється за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Так, відповідно до абз. 1, 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Частиною 8 Порядку № 100 від 08 лютого 1995 року встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З урахуванням викладених норм законодавства суд вважає за необхідним стягнути з Головного управління Держгеокдастру України у Львівській області на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.09.2017 по 22.05.2018 у розмірі 101703,60 грн. (180 днів х 565,02 грн.), відповідно наявної в матеріалах справи Довідки про середньомісячну та середньоденну заробітну плату на виконання вимог ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2018 (Т.1, а.с. 41).
При цьому, суд зауважує, що у пункті 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999року №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць, а також негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
На підставі зазначених норм КАС України, суд вважає необхідним допустити до негайного виконання постанову суду в частині поновлення ОСОБА_5 на посаді начальника Головного управління ОСОБА_6 у Львівській області та в частині стягнення з Головного управління ОСОБА_6 у Львівській області на користь Позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, в розмірі 1130,05 грн., який підтверджено Довідкою (Т.1, а.с. 41).
Суд наголошує, що при поновленні працівника на посаду власник або уповноважений ним орган мають вжити всіх дій спрямованих на забезпечення реального виконання рішення суду та відновлення порушеного права найманого працівника чи державного службовця та поновити його за попереднім місцем роботи.
Згідно ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
У рішенні Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009 року зазначено, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголошено, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», «із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури».
Згідно з ч. 8 ст. 383 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, законодавець у контексті Кодексу адміністративного судочинства України передбачив загальні і спеціальні способи судового контролю.
Загальні способи контролю мають усі суди, незалежно від спеціалізації, і вони полягають у розгляді скарг на рішення, дії чи бездіяльність державних виконавців. Загальний судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому статтею 287 КАС України.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень відповідачем у справі суд може під час прийняття постанови у справі.
Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду, а в разі неподання такого звіту встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
Вказане свідчить, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства. Суд займає активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.
Разом з тим, в абзаці 10 пункту 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року Конституційний Суд України наголошував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Таким чином, суд враховує характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами, а тому вважає, що відмова у задоволенні вимоги Позивача у встановленні судового контролю по даній справі, не буде відповідати основним завданням адміністративного судочинства щодо справедливого, неупередженого, своєчасного розгляду та вирішення адміністративних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних та юридичних осіб.
Однак, триденний термін для подання такого звіту за результатами виконання цього судового рішення, не буде достатнім для відповідачів та сприятиме виникненню ускладень при підготовці для подання такого до суду, а отже в цій частині вважає вимоги позивача необґрунтованими та такими, у задоволенні яких слід відмовити.
Натомість, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання Позивача щодо здійснення судового нагляду за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання ОСОБА_6, Головного управління ОСОБА_6 у Львівській області подати, протягом 10 робочих днів з дня набрання рішенням суду законної сили, звіт про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду.
Разом з тим, суд наголошує відповідачам, що подання звіту про виконання судового рішення в десятиденний строк після набрання законної сили цим судовим рішенням не звільняє відповідачів від обов'язку виконати це рішення в частинах поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць на користь ОСОБА_5 негайно
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_5 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Головного управління ОСОБА_6 у Львівській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_3, Львівська обласна державна адміністрація, про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є обґрунтованими та підтвердженими письмовими доказами, долученими до матеріалів справи, тому, підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України та приписів п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про сплату судового збору», судові витрати розподілу не підлягають.
З врахуванням приписів ч. 3 ст. 243 КАС України останнім днем виготовлення повного тексту судового рішення у цій справі є 01.06.2018.
В період з 29.05.2018 по 01.06.2018 включно суддя перебувала у відрядженні. 02.06.2018 та 03.06.2018 - вихідні дні.
Таким чином, повний текст цього рішення складено та підписано у перший робочий день судді 04.06.2018.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, 294, 295, 382, пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру «Про звільнення ОСОБА_5В.» № 738-то від 14.08.2017 року.
3. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ОСОБА_6 у Львівській області «Про оголошення наказу ОСОБА_6 від 14.08.2017 року № 738-то «Про звільнення ОСОБА_5В.» № 474-к від 31.08.2017 року.
4. Поновити ОСОБА_5 на посаді начальника Головного управління ОСОБА_6 у Львівській області, з 01.09.2017 року.
5. Стягнути на користь ОСОБА_5 (81131, Львівська область, Пустомитівський район, с. Солонка, вул. Дорошенка, 4; РНОКПП НОМЕР_1) з Головного управління ОСОБА_6 у Львівській області (79019, м. Львів, проспект В'ячеслава Чорновола, 4; ЄДРПОУ 39769942) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 101703 (сто одна тисяча сімсот три) грн. 60 коп., з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.
6. Рішення суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_5 та стягнення на його користь середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 1130 (одна тисяча сто тридцять) грн. 05 коп. допустити до негайного виконання.
7. Зобов'язати Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру (03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 3; ЄДРПОУ 39411771) та Управління ОСОБА_6 у Львівській області (79019, м. Львів, проспект В'ячеслава Чорновола, 4; ЄДРПОУ 39769942) подати протягом 10 днів, з дня набрання законної сили судовим рішенням від 22.05.2018 року у справі № 813/400/18, до Львівського окружного адміністративного суду, звіт про його виконання.
8. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
9. Судові витрати зі сторін не стягувати.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 04.06.2018.
Суддя Качур Р.П.