вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"31" травня 2018 р. Справа№ 910/23227/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Отрюха Б.В.
суддів: Михальської Ю.Б.
Тищенко А.І.
Секретар судового засідання: Камінська Т.О.
За участю представників: відповідно до протоколу судового засідання від 31.05.2018.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МТІ"
на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2018
у справі № 910/23227/17 (суддя Чинчин О.В.)
За позовом Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи"
До Товариства з обмеженою відповідальністю "МТІ"
про стягнення заборгованості у розмірі 314 692,83 грн.
До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом Дочірнє підприємство "КиївГазЕнерджи" до Товариства з обмеженою відповідальністю "МТІ" про стягнення заборгованості у розмірі 314 692 грн. 83 коп.
Позовні вимоги вмотивовано тим, що 31.03.2016 року між Дочірнім підприємством "КиївГазЕнерджи" та Товариством з обмеженою відповідальністю "МТІ" було укладено Договір постачання природного газу (для споживачів, що не є побутовими) №211488/Е, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався постачати природний газ споживачеві в обсягах і порядку, передбачених Договором для забезпечення потреб споживача, а споживач зобов'язався своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених цим Договором. Як зазначає позивач, на виконання умов Договору з квітня 2016 р. по грудень 2016 р. він надав споживачу послуги, а відповідач прийняв надані послуги, що підтверджується актами приймання - передачі, проте останній не здійснив оплату за отриманий товар у повному обсязі. Таким чином, заборгованість відповідача перед Дочірнім підприємством "КиївГазЕнерджи" становить 225 600,09 грн. Крім того, в результаті неналежного виконання відповідачем умов договору, позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МТІ" 5% річних у розмірі 11 489,19 грн., інфляційні у розмірі 30 999,87 грн., пеню у розмірі 30 811,59 грн. та штраф у розмірі 15 792,09 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2016 Позов Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "МТІ" на користь Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" заборгованість у розмірі 62 012 (шістдесят дві тисячі дванадцять) грн. 75 (сімдесят п'ять) коп., 5% річних у розмірі 5 458 (п'ять тисяч чотириста п'ятдесят вісім) грн. 33 (тридцять три) коп., інфляційні у розмірі 16 077 (шістнадцять тисяч сімдесят сім) грн. 85 (вісімдесят п'ять) коп., пеню у розмірі 19 303 (дев'ятнадцять тисяч триста три) грн. 03 (три) коп., штраф у розмірі 4 340 (чотири тисячі триста сорок) грн. 89 (вісімдесят дев'ять) коп. та судовий збір у розмірі 1 607 (одна тисяча шістсот сім) коп. 90 (дев'яносто) коп.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "МТІ" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ТОВ "МТІ": 5% річних у розмірі 5 458, 33 грн., інфляційні у розмірі 16 077,85 грн., пеню у розмірі 19 303,03 грн., штраф у розмірі 4 340,89 грн., 2 411,85 грн. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи та неправильно застосував норми процесуального права, у зв'язку з чим зазначене рішення підлягає скасуванню.
В обґрунтування апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "МТІ" зазначає, що на виконання умов Договору було здійснено оплату заДоговором постачання природного газу (для споживачів, що не є побутовими) № 211488/Е, а тому на дату звернення до суду з вказаним позовом врахувалась переплата на суму 136467,24 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МТІ" було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2018, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МТІ" та призначено до розгляду на 31.05.2018.
31.05.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому підприємство заперечувало проти доводів апеляційної скарги, просило залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МТІ" без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2018 залишити без змін.
В судовому засіданні 31.05.2018 представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив задовольнити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МТІ", скасувати рішення суду першої інстанції від 15.03.2018 у справі № 910/23227/17 в частині стягнення з ТОВ "МТІ": 5% річних у розмірі 5 458,33 грн., інфляційні у розмірі 16 077,85 грн., пеню у розмірі 19 303,03 грн., штраф у розмірі 4 340,89 грн.
Представник позивача 31.05.2018 в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги з мотивів викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Колегією суддів на підставі ч. 7 ст. 270 ГПК України надано учасникам судової справи можливість виступити у судових дебатах, яке учасниками справи реалізовано.
Згідно з частиною першою статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.03.2016 року між Дочірнім підприємством "КиївГазЕнерджи" та Товариством з обмеженою відповідальністю "МТІ" було укладено Договір постачання природного газу (для споживачів, що не є побутовими) №211488/Е.
За умовами Договору постачальник зобов'язався постачати природний газ споживачеві в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач зобов'язався своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених цим Договором.
Відповідно до пункту 2.10 Договору акти приймання - передачі природного газу є підставою для остаточних розрахунків споживача з постачальником.
Згідно із пунктом 4.1 Договору розрахунки за реалізований споживачеві природний газ здійснюються за ціною 6 963,4000 грн., крім того ПДВ 20%, разом з ПДВ 8 356,0800 грн. за 1000 (тисячу) м. куб.
Пунктом 4.4 Договору визначено, що оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем в такому порядку: оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем до 25 числа місяця, що передує місяцю поставки на умовах 100% попередньої оплати договірного обсягу постачання газу, визначеного в додатку 1 до Договору. Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період. У разі відсутності інформації про ціну газу на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати Споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці.
Відповідно до пункту 4.5 Договору передбачено, що у випадку недоплати вартості природного газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за розрахунковим. У разі переплати споживачем за фактично спожитий газ, сума переплати зараховується Постачальником в рахунок оплати поставленого газу в наступному розрахунковому періоді. Датою здійснення розрахунку є дата, на яку були зараховані кошти на рахунок Постачальника. У разі збільшення в установленому порядку підтвердженого обсягу газу протягом розрахункового періоду Споживач здійснює оплату додатково заявлених обсягів газу в п'ятиденний строк після збільшення цього обсягу.
Згідно із пунктом 4.6 Договору оплата вартості послуг з постачання газу за Договором здійснюється споживачем грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок постачальника, зазначений в реквізитах до даного Договору.
Пунктом 6.2.2 Договору визначено, що у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених розділом IV Договору, Споживач сплачує на користь Постачальника, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та 5% річних за весь час прострочення, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення оплати понад 20 календарних днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від суми заборгованості.
Відповідно до пункту 10.1 Договору він набирає чинності з дати його підписання та укладається на строк до 31.12.2016 року, а в частині проведення розрахунків до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.
Додатком №1 до Договору постачання природного газу (для споживачів, що не є побутовими) №211488/Е від 31.03.2016 року Сторони узгодили договірні обсяги постачання природного газу на 2016 рік.
З наявних в матеріалах справи, Актів прийому - передачі послуг з газопостачання від 30.04.2016 на суму 13 369 грн. 73 коп., 30.11.2016 на суму 122 885 грн. 94 коп., 31.12.2016 на суму 138 105 грн. 83 коп. вбачається, що на виконання умов Договору постачання природного газу (для споживачів, що не є побутовими) №211488/Е від 31.03.2016 позивач надав послуги з газопостачання, а відповідач в свою чергу прийняв вказані послуги.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України внаслідок укладення Договору постачання природного газу (для споживачів, що не є побутовими) №211488/Е від 31.03.2016 між сторонами, виникли цивільні права та обов'язки.
Згідно із абзацом 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно із статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вже зазначалося, на виконання умов Договору постачання природного газу (для споживачів, що не є побутовими) №211488/Е від 31.03.2016 року позивач надав послуги з газопостачання, а відповідач в свою чергу прийняв вказані послуги, що підтверджується Актами прийому - передачі послуг з газопостачання від 30.04.2016 року на суму 13 369 грн. 73 коп., 30.11.2016 року на суму 122 885 грн. 94 коп., 31.12.2016 року на суму 138 105 грн. 83 коп., а загалом на суму в розмірі 274 361 грн. 50 коп., які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що на виконання умов Договору постачання природного газу (для споживачів, що не є побутовими) №211488/Е від 31.03.2016 року, який визначений позивачем в якості підстави позову, постачальник виставив Відповідачу рахунки на оплату №211488/Е/10901 від 19.10.2016 р. за листопад 2016 р. на суму 48 761 грн. 41 коп., №211488/Е/662 від 14.03.2017 р. за грудень 0001 на суму 163 587 грн. 34 коп.
Вищевказані рахунки були сплачені Товариством з обмеженою відповідальністю "МТІ" у повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжним дорученням №11482 від 25.10.2016 р. на суму 48 761 грн. 41 коп. із зазначенням призначення платежу: "за послуги з газопостачання зг.рах. №211488/Е/10901 від 19.10.2016, платіжним дорученням №3595 від 27.03.2017 р. на суму 163 587 грн. 34 коп. із зазначенням призначення платежу: "за природний газ імпортований зг.рах. №211488/Е/662 від 14.03.2017" та виписками по рахунку Відповідача за 25.10.2016 р., 27.03.2017 р., на загальну в розмірі 212 348 грн. 75 коп.
Рахунки на оплату №211488/1006 від 31.01.2017 року на лютий 2017 на суму 324 550 грн. 42 коп., №211488/15789 від 26.10.2017 року на листопад 2017 на суму 159 339 грн. 94 коп., №211488/21271 від 28.12.2017 року на січень 2018 на суму 111 072 грн. 73 коп. були виставлені Дочірнім підприємством "КиївГазЕнерджи" саме на виконання умов Договору постачання природного газу (для споживачів, що не є побутовими) №211488/Е від 03.01.2017 року, що підтверджується відповідним посиланням у вказаних рахунках на номер та дату вказаного договору.
Таким чином, грошові кошти у загальному розмірі 594 963 грн. 09 коп. були сплачені Товариством з обмеженою відповідальністю "МТІ" на підставі платіжних доручень №2102 від 21.02.2017 р. у розмірі 324 550 грн. 42 коп., №10389 від 31.10.2017 р. у розмірі 159 339 грн. 94 коп., №256 від 17.01.2018 р. у розмірі 111 072 грн. 73 коп. (а.с.51, 59, 63) Позивачу саме на виконання умов Договору постачання природного газу №211488/Е від 03.01.2017.
Твердження Товариства з обмеженою відповідальністю "МТІ" щодо здійснення оплати у загальному розмірі 594 963 грн. 09 коп. саме на виконання умов Договору постачання природного газу (для споживачів, що не є побутовими) №211488/Е від 31.03.2016 не знаходять свого підтвердження в наявних в матеріалах справи доказах.
Крім того не знаходять свого підтвердження заперечення відповідача стосовно того, що пунктами 4.7, 7.2 Договору постачання природного газу (для споживачів, що не є побутовими) №211488/Е від 31.03.2016 року передбачено право постачальника на зарахування отриманих грошових коштів в рахунок погашення існуючої заборгованості Споживача відповідно до черговості її виникнення й право на припинення чи обмеження постачання природного газу споживачу, оскільки вказаними пунктами передбачено право, а не обов'язок позивача.
Таким чином, нескористання останнім наданими йому правами не впливає на суть правовідносин, які виникли між сторонами. Що стосується підпункту 2.2.3 пункту 2.3 Договору, яким передбачено, що підставою для постачання природного газу є відсутність простроченої заборгованості у споживача перед діючим постачальником за поставлений природний газ за минулі періоди та оплати поточних платежів, що у зв'язку з тим, що послуги за спірним договором були надані, відповідач зобов'язаний здійснити оплату за надані й прийняті належним чином послуги.
З огляду на вищевикладене вбачається, що заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "МТІ" перед Дочірнім підприємством "КиївГазЕнерджи" за Договором постачання природного газу (для споживачів, що не є побутовими) №211488/Е від 31.03.2016 року становить 62 012 грн. 75 коп. (274 361 грн. 50 коп. - 212 348 грн. 75 коп.), оскільки позивачем не взято до уваги, що сума у розмірі 163 587 грн. 34 коп. була сплачена відповідачем на виконання умов спірного договору.
Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів у відповідності до статтей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Дочірньому підприємству "КиївГазЕнерджи" в розмірі 62 012 грн. 75 коп.
Таким чином, відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату наданих й прийнятих послуг в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги про стягнення 62 012 грн. 75 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, про що вірно вказав суд першої інстанції.
Що стосується стягнення з відповідача на користь позивача 5% річних за загальний період прострочки з 06.05.2016 р. по 22.12.2017 р. у розмірі 11 489 грн. 19 коп. та інфляційні у розмірі 30 999 грн. 87 коп., слід заначити наступне.
Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно із пунктом 6.2.2 Договору у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених розділом IV Договору, Споживач сплачує на користь Постачальника суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та 5% річних за весь час прострочення.
Тобто, сторони у Договорі постачання природного газу (для споживачів, що не є побутовими) №211488/Е від 31.03.2016 року передбачили інший розмір процентів річних ніж той, що визначений у частині 2 статті 625 Цивільного кодексу України, а тому до даних правовідносин сторін підлягає застосуванню 5% річних.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з розрахунком та висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 5% річних за загальний період прострочки з 06.05.2016 р. по 22.12.2017 р. у розмірі 5 458 грн. 33 коп.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки 06.05.2016 по 22.12.2017 у розмірі 30 999,87 грн., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком позивача в частині визначення загальної суми заборгованості відповідача й включення до розрахунку частково сплаченої суми 27.03.2017 року. Тобто, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні за загальний період прострочки з 06.05.2016 р. по 22.12.2017 р. у розмірі 16 077,85 грн.
Що стосується вимоги позивача про стягнення, з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 22.12.2016 р. по 05.07.2017 р. у розмірі 30 811,59 грн. слід зазначити наступне.
Відповідно до статтей 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Згідно із частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини 6 статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.
Відповідно до пункту 6.2.2 Договору у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV Договору, споживач сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та 5% річних за весь час прострочення, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 22.12.2016 по 05.07.2017 р. у розмірі 30 811,59 грн. у зв'язку з невірним розрахунком позивача в частині визначення загальної суми заборгованості Відповідача й включення до розрахунку частково сплаченої суми 27.03.2017, також підлягає частковому задоволенню та стягненню у розмірі 19 303,03 грн.
Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача штрафу відповідно до пункту 6.2.2 Договору у розмірі 15 792,01 грн.
Згідно із пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
З урахуванням правової позиції Верховного Суду України у постанові від 27.04.2012р. № 06/5026/1052/2011, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо правомірності застосування до відповідача одночасно штрафу та пені.
Згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України та статтею 230 Господарського кодексу України пеня та штраф є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У зв'язку з чим, у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, що не суперечить положенням статті 61 Конституції України і відповідає встановленій статтею 627 Цивільного кодексу України свободі договору, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до пункту 6.2.2 Договору за прострочення оплати понад 20 календарних днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від суми заборгованості.
За таких підстав, позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу на підставі п.6.2.2 Договору є обґрунтованими.
Однак, при здійсненні розрахунку штрафу позивачем невірно визначена сума заборгованості, від розміру якої здійснюється нарахування штрафу, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 7% штрафу у розмірі 4 340,89 грн. про що вірно вказав суд першої інстанції
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з Товариства з обмеженою відповідальністю "МТІ" на користь Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" підлягає стягненню заборгованість у розмірі 62 012,75 грн., 5% річних у розмірі 5 458,33 грн., інфляційні у розмірі 16 077,85 грн., пеня у розмірі 19 303,03 грн. та штраф у розмірі 4 340,89 грн.
Доводи, які наведені скаржником в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).
Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається, а доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "МТІ" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2018 у справі № 910/23227/17 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2018 у справі № 910/23227/17 підлягає залишенню без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МТІ" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2018 у справі № 910/23227/17 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/23227/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено та підписано 05.06.2018.
Головуючий суддя Б.В. Отрюх
Судді Ю.Б. Михальська
А.І. Тищенко