вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"29" травня 2018 р. Справа№ 910/21542/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Отрюха Б.В.
суддів: Михальської Ю.Б.
Тищенко А.І.
Секретар судового засідання: Шалівський В.О.
За участю представників: відповідно до протоколу судового засідання від 29.05.2018.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта"
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2018
у справі № 910/21542/17 (суддя Мельник В.І.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка"
до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта"
про відшкодування 58 217,77 грн.
До Господарського суду міста Києва звернулось із позовом Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" про відшкодування 58 217,77 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідності д умов Договору страхування ПрАТ "СК "Уніка", на підставі страхового Акту № 00216328 здійснило 15.03.2017 року виплату страхового відшкодування у розмірі 55 696, 38 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2018, повний текст якого підписаний 22.02.2018, у справі № 910/21542/17 задоволено позовні вимоги в повному обсязі.
Присуджено до стягнення із Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" страхове відшкодування у розмірі 55 696 (п'ятдесят п'ять тисяч шістсот дев'яносто шість) грн. 38 коп., інфляційні втрати в розмірі 1853 (одна тисяча вісімсот п'ятдесят три) грн. 03 коп., 3% річних в розмірі 668 (шістсот шістдесят вісім) грн. 36 коп., судовий збір в розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. №09.1-041/2142/18 від 12.02.2018), відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 у справі № 910/21542/17 скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи та неправильно застосував норми процесуального права, у зв'язку з чим зазначене рішення підлягає скасуванню.
В обґрунтування апеляційної скарги Товариство з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" зазначає, що суд першої інстанції помилково вважав встановленим фактом укладання позивачем договору страхування наземного транспорту №245029/4093/0000073.
Крім того, до апеляційної скарги відповідачем також було додане клопотання про поновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2017 у справі №910/21542/17.
Дане клопотання мотивоване тим, що рішення суду першої інстанції позивачем було отримано лише 13.03.2018, а тому останній не мав можливості вчасно подати апеляційну скаргу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Обухівське" було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2018 поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" та призначено до розгляду на 29.05.2018.
02.05.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому товариство заперечувало проти доводів апеляційної скарги, просило залишити апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 залишити без змін.
В судове засідання, призначене на 29.05.2018, повноважні представники позивача та відповідача не з'явилися.
Колегією суддів враховано, що відповідно до частини 2 статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, в свою чергу частиною 3 статті 120 ГПК України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до частини 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно із частиною 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник.
Неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
Колегією суддів, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.
Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.
Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвали Київського апеляційного господарського суду були надіслані учасникам судового процесу на адреси, зазначені в апеляційній скарзі, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвали.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників позивача та відповідача, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 27.12.2016 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка", як страховиком та ОСОБА_2, як страхувальником було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №245029/4093/0000073, відповідно до умов якого було застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією автомобіля марки "Фольксваген", д.р.н. НОМЕР_1.
10.02.2017 у м. Києві по вул. Двінська, 1 відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля, під керуванням ОСОБА_2 та транспортного засобу "Део" д.р.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3
Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 07.03.2017 визнано винним ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
Згідно із висновком №22-03/02 про оцінку вартості матеріальних збитків від 22.02.2017, було встановлено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля "Фольксваген", д.р.н. НОМЕР_1 становить 55 725,68 грн.
Відповідно до страхового акту №00216328 від 09.03.2017 позивачем було визнано дорожньо - транспортну пригоду страховим випадком та визначено загальний розмірі страхового відшкодування у розмірі 55 696,38 грн.
Згідно із платіжним дорученням №010028 від 15.03.2017, позивачем було сплачено страхове відшкодування у розмірі 55696,38 грн.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивачем на адресу відповідача було надіслано заяву про відшкодування витрат від 28.03.2017 №1959, проте відповідачем дана заява залишена без уваги, а страхове відшкодування не відшкодовано.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно із статтею 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Статтею 990 Цивільного кодексу України визначено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Згідно із пунктом 1 статті 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Таким чином, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Право вимоги страховик отримує тільки в разі, якщо він виплатив страхове відшкодування, тобто вимога до винної особи по суті має регресний характер.
Згідно із частиною 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з положеннями Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" (п. 37.1) виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.
Таким чином, підставою вважати порушеними права позивача відповідачем при невиплаті суми страхового відшкодування на користь позивача є саме неотримання коштів від відповідача протягом місяця від дня отримання страховою компанією регресної вимоги.
Відповідно до пункту 1 статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність.
Згідно із пунктом 1 статті 982 ЦК України істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу підлягають задоволенню у розмірі 55 696,38грн.
Що стосується вимоги позивач, стягнути із відповідача 3% річних в розмірі 668,36 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1853,03 грн., слід зазначити наступне.
Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із статтею 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок позивача 3% річних з простроченої суми та інфляційних, колегія суддів вважає його арифметично вірним та обґрунтованим, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 668,36 грн. - 3% річних та 1853,03 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню, про що вірно вказав суд першої інстанції.
Доводи, які наведені скаржником в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).
Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається, а доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Таким чином, апеляційна скарга Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 у справі № 910/21542/17 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 у справі № 910/21542/17 підлягає залишенню без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 у справі № 910/21542/17 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/21542/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку та в строки, встановлені главою 2 розділу IV ГПК України.
Повний текст складено та підписано 01.06.2018.
Головуючий суддя Б.В. Отрюх
Судді Ю.Б. Михальська
А.І. Тищенко