Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"04" червня 2018 р.м. Харків Справа № 982з-18
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Чистякової І.О.
розглянувши матеріали
заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонський завод гумотехнічних виробів", м. Херсон
до Приватного підприємства "Магніт +", м.Харків
про забезпечення позову
31 травня 2018 року до господарського суду Харківської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонський завод гумотехнічних виробів" надійшла заява про забезпечення позову про стягнення заборгованості, пені та процентів за договорами поставки від 12.11.2015 за № 67 та від 02.01.2018 за № 5 внаслідок не виконання грошового зобов'язання (вх. №982), в якій заявник просить суд застосувати заходи забезпечення позову до Приватного підприємства "Магніт+" шляхом накладення арешту на всі розрахункові рахунки та нерухоме майно, що належать Приватному підприємству "Магніт+".
В обгрунтування заяви про забезпечення позову заявник посилається на те, що відповідач на протязі тривалого періоду часу уникає від погашення існуючої заборгованості, на телефонні дзвінки керівництва позивача (заявника) не відповідає, а тому позивач має всі підстави вважати, що відповідач вже не має бажання погашати заборгованість за договорами поставки, та можливо може вивести всі активи з підприємства в тому числі і грошові кошти.
Суд, розглянувши заяву про забезпечення позову та додані до неї документи, зазначає наступне.
Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У частині 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
Згідно з частиною 1 та 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2018 р. N 910/7708/17.
Виходячи з предмета позову, з яким позивач має намір звернутися до суду не вбачається правового зв'язку між таким заходом до забезпечення позову як накладення арешту на все нерухоме майно, що належать Приватному підприємству "Магніт+" і предметом зазначеної позовної вимоги про стягнення заборгованості, пені та процентів за договорами поставки від 12.11.2015 за № 67 та від 02.01.2018 за № 5. До того ж, накладення арешту на все нерухоме майно може мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання - відповідача, що є неприпустимим.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Окрім того, всупереч наведених положень, а також положень статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України щодо належності, допустимості, достовірності та достатності доказів, заява про забезпечення позову не обґрунтована такими доказами та базується лише на власних міркуваннях та припущеннях позивача.
Доводи заявника стосовно того, що відповідач на протязі тривалого періоду часу уникає від погашення існуючої заборгованості, на телефонні дзвінки керівництва позивача (заявника) не відповідає, а тому наявні всі підстави вважати, що відповідач вже не має бажання погашати заборгованість за договорами поставки, та можливо може вивести всі активи з підприємства в тому числі і грошові кошти грунтуються на припущеннях та заявником не підтверджено вчинення відповідачем дій спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання, як то реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо.
Крім того, у п.п. 7.1. п.7 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", роз'яснено, що у позовному провадженні піддані арешту кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але господарський суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.
Отже, вимога про забезпечення позову шляхом накладення арешту на всі розрахункові рахунки не відповідає вимогам діючого законодавства та заявником не надано відомості про наявність рахунків у відповідача, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті.
Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 136, 137, 138, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову (вх.№982 від 31.05.2018).
Ухвала суду набирає законної сили 04.06.2018.
Ухвалу може бути оскаржено. Апеляційна скарга може бути подана до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.п.17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України) протягом десяти днів з дня складання повного судового рішення.
Ухвалу складено 04.06.2018.
Суддя І.О. Чистякова