ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.05.2018Справа № 910/1550/18
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Мазур В.М.
розглянувши справу № 910/1550/18
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Магістраль"
до 1) публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
2) приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах"
про визнання правочинів недійсними.
за участю представників сторін:
від позивача: Іванова О.В., довіреність № 1502/18-1/ТМ від 15.02.2018р.;
Ціпар С.М., довіреність № 1502/18-2/ТМ від 15.02.2018р.;
від відповідача-1: Лопатнікова А.В., довіреність № 10119-К-Н-О від 06.12.2017р.
від відповідача-2: не з'явився.
До Господарського суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Техно-Магістраль" (надалі - позивач) з позовом до публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (надалі - відповідач-1); приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" (надалі - відповідач-2) про визнання недійсними договору фінансового лізингу № DNH2LNI3516 від 07.05.2015р. та договору добровільного страхування наземного транспорту №DNH0UA-154711H від 07.05.2015р.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорювані договори укладені з порушенням вимог ст. 230 ЦК України та Закону України "Про фінансовий лізинг".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/1550/18, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.03.2018р.
12.02.2018р. через загальний відділ господарського суду від позивача разом з позовною заявою надійшла заява про забезпечення позову шляхом заборони відповідачам вчиняти будь-які дії щодо примусового стягнення сум по зобов'язанням товариства з обмежено відповідальністю "Техно-Магістраль" за договором фінансового лізингу № DNH2LNI3516 від 07.05.2015р., укладеного між ТОВ "Техно-Магістраль" та ПАТ КБ «Приватбанк», та за договором добровільного страхування наземного транспорту №DNH0UA-154711H від 07.05.2015р., укладеного між ТОВ "Техно-Магістраль" та ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2018р. відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю "Техно-Магістраль" в задоволенні заяви про забезпечення позову.
12.03.2018р. на адресу Господарського суду міста Києва від ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 заперечує проти задоволення позовних вимог та просить розглядати справу без участі його представника.
14.03.2018р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від ПАТ КБ «Приватбанк» також надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 позовні вимоги не визнає, з підстав їх необґрунтованості та недоведеності.
Присутні в судовому засіданні 15.03.2018р. представники позивача просили надати їм час для підготовки відповідей на відзиви, у зв'язку з несвоєчасним отриманням відзивів від відповідачів.
З метою дотримання процесуальних прав позивача, суд відклав підготовче засідання у справі № 910/1550/18 на 05.04.2018р.
Після судового засідання 15.03.2018р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від представника ПАТ КБ «Приватбанк» надійшло клопотання про застосування до ТОВ "Техно-Магістраль" заходів для запобігання зловживання процесуальними правами шляхом винесення відповідної окремої ухвали. Клопотання обґрунтоване тим, що подання позову ТОВ "Техно-Магістраль" до ПАТ КБ «Приватбанк» та ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" про визнання правочинів недійсними до Господарського суду міста Києва носить виключно штучний характер для можливості зупинити провадження у справі №915/15/18, предметом якої є стягнення з відповідача заборгованості на підставі оспорюваних правочинів, що, на думку позивача, є зловживанням процесуальними правами.
27.03.2018р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від позивача надійшли відповіді на відзив відповідачів.
02.04.2018р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від ПАТ КБ «Приватбанк» надійшли заперечення на відповідь на відзив позивача.
Присутні в судовому засіданні 05.04.2018р. представники позивача надали суду для огляду оригінали документів, на яких ґрунтуються позовні вимоги; заперечили щодо задоволення клопотання ПАТ КБ «Приватбанк» про застосування до ТОВ "Техно-Магістраль" заходів для запобігання зловживання процесуальними правами шляхом винесення відповідної окремої ухвали, посилаючись на безпідставність поданого клопотання, та просили відкласти підготовче засідання по справі, у зв'язку з необхідністю подати додаткові докази в обґрунтування заявлених позовних вимог та в зв'язку з чим подали клопотання про продовження строку проведення підготовчого провадження.
Представник ПАТ КБ «Приватбанк» підтримав клопотання про застосування до ТОВ "Техно-Магістраль" заходів для запобігання зловживання процесуальними правами шляхом винесення відповідної окремої ухвали та заперечував щодо відкладення підготовчого засідання по справі, посилаючись на те, що позивач навмисно затягує строк розгляду справи.
Представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився.
Суд, розглянувши клопотання представника ПАТ КБ «Приватбанк» про застосування до ТОВ "Техно-Магістраль" заходів для запобігання зловживання процесуальними правами шляхом винесення відповідної окремої ухвали, дійшов висновку про відмову в його задоволенні, оскільки звертатись з зустрічною позовною заявою або з окремим позовом про визнання правочину недійсним, за яким виникла заборгованість, є правом сторони, що не суперечить положенням Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2018р. відмовлено в задоволенні клопотання публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про застосування до товариства з обмежено відповідальністю "Техно-Магістраль" заходів для запобігання зловживання процесуальними правами шляхом винесення відповідної окремої ухвали; продовжено строк підготовчого провадження у справі № 910/1550/18 на 30 днів за клопотанням позивача та підготовче засідання у справі № 910/1550/18 відкладено на 04.05.2018р.
02.05.2018р. на адресу Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про призначення колегіального розгляду у справі № 910/1550/18.
Присутні в судовому засіданні 04.05.2018р. представники позивачів підтримали клопотання про призначення колегіального розгляду у справі № 910/1550/18 та усно надали пояснення щодо неможливості надати додаткові докази, наявність отримання яких зазначали у попередньому судовому засіданні.
Представник відповідача-1 залишив розгляд клопотання про призначення колегіального розгляду у справі № 910/1550/18 на розсуд суду.
Представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився.
Суд, розглянувши клопотання представника позивача про колегіальний розгляд справи відмовив у його задоволенні, оскільки з поданого позивачем клопотання не вбачається жодних обставин, які б обґрунтовували складність справи № 910/1550/18, а доводи про великий обсяг матеріалів справи, які підлягають дослідженню в межах справи, та спірну судову практику щодо застосування законодавства про фінансовий лізинг не є обґрунтованими підставами для визначення категорії даної справи як складної та призначення колегіального розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2018р. закрито підготовче провадження у справі № 910/1550/18 та призначити справу до судового розгляду по суті на 24.05.2018р.
Присутній у судовому засіданні 24.05.2018р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, з посиланням на правові підстави та докази, зазначені у позовній заяві.
Представник відповідача-1 проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві.
Представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 24.05.2018р., відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані позивачем і відповідачами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
07.05.2015р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Техно-Магістраль" (Лізингоодержувач) та публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (Банк) укладено договір фінансового лізингу №DNH2LNI3516.
Згідно з п. 1.1. договору фінансового лізингу, Банк здійснює придбання у власність у товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Магістраль" (Продавець), а потім передає Лізингоодержувачу, а Лізингоодержувач приймає від банка в платне користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу майно, найменування, кількість, вартість та технічні характеристики якого, вказуються в специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору (додаток №1).
Відповідно до специфікації, об'єктом фінансового лізингу є: комбайн зернозбиральний самохідний CLAAS Lexion 670 № С6401089, жатка зернова контурна V750 №71622008, жатка соняшниковаSunspeed 16-70 № 44300506, транспортний візок №52102886.
Відповідно до п. 1.2. договору фінансового лізингу, на дату укладання цього договору вартість майна становить: 7 055 927,76 грн., ПДВ 1 411 185,55 грн., усього до оплати 8 467 113,31 грн., що відповідає еквіваленту 355 536,99 євро (по курсу 23,815 гривень за 1 євро).
Пунктом 1.4. договору фінансового лізингу встановлено, що авансовий платіж Лізингоодержувача в рахунок оплати майна становить 1 693 122,66 грн., що відповідає еквіваленту 71 094,80 євро (по курсу 23,815 гривень за 1 євро) і підлягає сплаті у день укладення даного договору фінансового лізингу на рахунок відкритий згідно п.1.5. цього договору.
Для здійснення Лізингоодержувачем платежів за цим договором Банк відкриває рахунок 29096057090293 (п. 1.5. договору фінансового лізингу).
Згідно п. 2.1. договору фінансового лізингу, вартість майна, що зазначена в п.1.2. цього договору, співвідноситься з курсом продажу євро, зафіксованим на момент закриття торгів на міжбанківському валютному ринку України станом на останній робочий день, що передував даті укладення договору (визначення суми договору); даті підписання Графіку внесення лізингових платежів - Додаток №2 до договору (визначення суми платежів), який укладається в день підписання Акту прийому-передачі майна - Додаток №4 до договору. Загальна сума цього договору рівна вартості майна згідно п.1.2. цього договору та складається з суми авансового платежу згідно п.1.4. цього договору; загальної вартості лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого в лізинг майна, 6 773 990,65 грн., що відповідає еквіваленту 284 442,19 євро (по курсу 23815 гривень за 1 євро) на дату підписання Графіку внесення лізингових платежів, зазначеного в Додатку № 2, що є невід'ємною частиною даного договору
Розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюється додатком №2 (п. 2.2. договору фінансового лізингу).
Відповідно до п. 2.3. договору фінансового лізингу, лізингові платежі сплачуються на рахунок, зазначений у п.1.5. цього договору.
У п. 2.3.1. договору фінансового лізингу сторони зазначили, що Лізингоодержувач сплачує Банку на рахунок, зазначений уп.1.5. цього договору, згідно Додатку № 2 винагороду за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)" у розмірі 0 гривень 00 копійок у день укладення цього Договору.
У п. 2.3.2. договору фінансового лізингу сторони погодили винагороду за отримане в лізинг Майно у розмірі 16 % річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, і 360 днів у році, в дату сплати винагороди, якою є 25-е число кожного поточного місяця.
Лізингоодержувач сплачує Банку на рахунок, зазначений у п.1.5. цього договору, згідно Додатку №2 також винагороду за користування майном у розмірі, згідно з формулою, наведеною в договорі.
Передача Банком та прийом Лізингоодержувачем майна в лізинг здійснюється згідно Акту прийому-передачі Майна: зазначеним у додатку № 4, що є невід'ємною частиною цього договору, (надалі- Додаток №4) у термін до 12 календарних днів після внесення авансового платежу, зазначеного у п.1.4. цього договору, на рахунок зазначений у п.1.5. цього договору. Строк передачі майна може змінюватись в залежності від дотриманням Продавцем строку постачання майна за договором купівлі-продажу укладеного між Банком та Продавцем, про що Банк попередньо повідомляє Лізингоодержувача. З моменту підписання сторонами Додатку №4, до Лізингоодержувача переходять всі ризики, пов'язані з користуванням і володінням Майном (у тому числі ризики, пов'язані з відшкодуванням збитків та шкоди, заподіяних третім особам внаслідок використання майна). З моменту підписання Додатку № 4, Лізингоодержувач несе повну цивільну відповідальність перед третіми особами за його використання, відшкодовує в повному обсязі шкоду третім особам, заподіяну в результаті експлуатації Майна. Ризик невідповідності майна цілям використання цього майна несе Лізингоодержувач.
Лізингоодержувач після укладанням цього Договору зобов'язується укласти зі страховою компанією: приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах", (надалі - Страхова компанія) Договір страхування строком на 12 місяців, перебіг якого повинен починатись не пізніше дня фактичного отримання Лізингоодержувачем Майна на відповідальне зберігання згідно п. 9.1. цього Договору, або безпосередньо у лізинг. У Договорі страхування повинне бути передбачено, що Вигодонабувачем за договором є Банк, та внесення змін у Договір страхування без згоди Банку не допускається. За Договором страхування майно повинне бути застраховане на суму 8 467 113,31 гривень від наступних ризиків: ДТП за його участю без вини водія, ДТП за його участю за вини водія, незаконне заволодіння ТЗ (угон), протиправних дій третіх осіб, стихійних явищ, падіння предметів, нападу тварин, пожежі, самозаймання. Лізингоодержувач зобов'язується надати Банку Договір страхування та докази сплати страхового платежу в день підписання Додатку № 4. З моменту передачі Майна у відповідності до Додатку № 4, відповідальність за збитки, заподіяні у зв'язку з будь-яким ушкодженням або знищенням майна, покладається на Лізингоодержувача. Не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії зазначеного Договору страхування Лізингоодержувач зобов'язаний продовжити строк його дії на 12 місяців у встановленому законом порядку та надати Банку докази цього та сплати страхової премії на наступні 12 місяців. Аналогічним має бути порядок дій Лізінгоодержувача зі спливом других 12 місяців та кожних наступних 12 місяців дії договору страхування. Загальний строк дії Договору страхування повинен бути не меншим, ніж строк дії цього договору (п. 5.1. договору фінансового лізингу).
Відповідно до п. 11.2. договору фінансового лізингу, строк дії договору розпочинається з дати підписання до 25.12.2019 року.
З матеріалів справи вбачається, що сторонами 15.05.2015р. підписано Акт приймання передачі об'єкта лізингу.
На виконання п. 5.1. договору фінансового лізингу позивач (страхувальник) 07.05.2015 року уклав з відповідачем-2 - страховик) договір добровільного страхування наземного транспорту №DNH0UA-154711H, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користування та розпорядженням наземним транспортним засобом, що належить йому на правах власності, повного господарського відання, оперативного управління або інших законних підставах.
Спір виник, оскільки, позивач вважає, що умови спірних договорів суперечать діючому законодавству України, порушують права та законні інтереси позивача, обмежуючи його права і законні інтереси, у тому числі щодо вільного користування власними коштами та майном, та направлені на отримання відповідачами додаткового незаконного прибутку, які навмисно ввели позивача в оману шляхом внесення до умов спірних договорів завідомо недійсних умов та вимоги до зобов'язань позивача.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Позивачем оспорюється дійсність договору фінансового лізингу №DNH2LNI3516 від 07.05.2015р. та договору добровільного страхування наземного транспорту №DNH0UA-154711H від 07.05.2015р.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно ч. 1 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Згідно зі статтею 16 Закону України «Про страхування» та статті 979 Цивільного кодексу України, договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору
Позивач вважає, що відповідач-1 та відповідач-2 навмисно ввели його в оману, так як відповідачем-1 при складанні та укладенні з позивачем договору фінансового лізингу та відповідачем-2 при складенні та укладенні з банком та позивачем договору страхування були внесені відповідачами завідомо недійсні умови та вимоги до зобов'язань позивача.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 982 Цивільного кодексу України, істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.
Згідно з частинами 3, 4 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування повинен містити:
- назву документа; - назву та адресу страховика; - прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; - прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; - зазначення предмета договору страхування; - розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; - розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; - перелік страхових випадків; - розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; - страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); - строк дії договору; - порядок зміни і припинення дії договору; - умови здійснення страхової виплати; - причини відмови у страховій виплаті; - права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; - інші умови за згодою сторін; - підписи сторін.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про страхування», правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Уповноважений орган має право відмовити у видачі ліцензії та реєстрації правил чи змін та (або) доповнень до них, якщо подані правила страхування або зміни чи доповнення до них суперечать чинному законодавству, порушують чи обмежують права страхувальника або не відповідають вимогам цієї статті.
Згідно ч. 2 ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг", істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Судом встановлено, що спірні договори містять всі необхідні умови, визначені положеннями чинного законодавства, відтак, сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов. Зміст зазначених правочинів не суперечить законодавству України та актам прийнятих відповідно до нього, не суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 1 ст. 229, ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Пунктом 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Отже, підставою для визнання правочину недійсним відповідно до зазначеної норми, є введення однією стороною іншої сторони правочину в обман щодо обставин, які мають істотне значення. Якщо особа, яка вчинила правочин (ч. 1 ст. 229 ЦК України), помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Згідно з роз'ясненнями, наданими в п. 20 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" особами, котрі беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони даного правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, в даному випадку позивач.
Як на підтвердження введення відповідачами позивача в оману, позивач посилається на непогодження з окремими пунктами договорів.
Суд зазначає, що при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман - це результат умисних дій (бездіяльності) однієї із сторін.
Однак, позивачем не надано жодних доказів щодо введення його в оману відповідачами при укладанні спірних договорів.
Більш того, нормами п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.
Частинами 2, 3 статті 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд відзначає, що спірні договори підписані позивачем без будь-яких зауважень, що з огляду на приписи вказаних норм чинного законодавства України свідчить про погодження ним всіх умов, які містяться в таких договорах.
Таким чином, за змістом вказаних норм, сторони є вільними в укладенні договору, а тому правомірно на власний розсуд встановили умови договору, які, як встановлено судом, не суперечать положенням чинного законодавства.
Водночас, матеріали справи не містять доказів звернення позивача в період дії спірних договорів до відповідачів з проханням внести зміни/доповнення до договорів або надати будь-які роз'яснення щодо умов, пунктів таких договорів, тощо.
Крім того, позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що положення спірних договорів суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином, або укладення його шляхом введення в обману.
Водночас, судом встановлено, що спірні правочини спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містять положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочинів є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим положеннями статті 203 ЦК України.
На момент розгляду справи судом також встановлено, що позивач продовжує користуватись предметом лізингу, проте має заборгованість з лізингових платежів, що є предметом спору у справі № 915/15/18, яка розглядається Господарським судом Миколаївської області за позовом ПАТ КБ «Приватбанк».
Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи вищенаведене, те, що позивачем не доведено правомірності своєї позиції та враховуючи необґрунтованість заявленого позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними договору фінансового лізингу №DNH2LNI3516 від 07.05.2015р. та договору добровільного страхування наземного транспорту №DNH0UA-154711H від 07.05.2015р.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 04.06.2018р.
СуддяА.І. Привалов