ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
29.05.2018Справа № 910/422/18
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Ваховській К.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
За позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" ( 03151, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 54; поштова адреса; 03680, м. Київ, вул. С. Перовської, 10)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Юроуп Петролеум" (04123, м. Київ, вул. Западинська, 13, літ. А)
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державна служба геології та надр України (03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, буд.16)
про стягнення 10 429 226,82 грн.
Представники:
від позивача: Загарук С.М., Бойко І.Ю. (представники за довіреністю)
від відповідача: Кружільний С.О. (представник за довіреністю)
від третьої особи: не з'явився
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України" (надалі також - «Позивач») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Юроуп Петролеум" (надалі також - «Відповідач») про стягнення 10 429 226,82 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" (нова назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Іст Юроуп Петролеум") умов Договору купівлі-продажу № 230/12 від 15.05.2012.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2018 судом залишено позовну заяву без руху, зобов'язано позивача усунути недоліки та надати суду докази сплати судового збору у розмірі 156 438,40 грн. до 01.02.2018.
29.01.2018 позивач через відділ діловодства суду подав заяву про усунення недоліків з доказами сплати судового збору у розмірі 156 438,40 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2018 відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 21.02.2018, залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державну службу геології та надр України.
20.02.2018 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
У судовому засіданні 21.03.2018 представник відповідача подав клопотання про призначення експертизи.
В судовому засіданні 21.03.2018 судом оголошено перерву до 26.03.2018.
23.03.2018 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
26.03.2018 через канцелярію суду від відповідача надійшли заперечення щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень.
Судове засідання, призначене на 26.03.2018, не відбулося у зв'язку із перебуванням судді Трофименко Т.Ю. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2018 підготовче засідання призначено на 25.04.2018.
В судове засідання 25.04.2018 представники позивача та відповідача з'явилися, представник третьої особи не з'явився. Представник позивача підтримав подане клопотання про призначення судової експертизи, представник позивача заперечував проти клопотання про призначення експертизи. Суд, заслухавши представників сторін вирішив, що дане клопотання буде розглянуто при розгляді справи по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/422/18 до судового розгляду по суті на 16.05.2018.
В судовому засіданні 16.05.2018 по справі № 910/422/18 судом на підставі ч. 2 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 29.05.2018.
В судовому засіданні 29.05.2018 представник позивача надав пояснення по суті спору, підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, просив відмовити у їх задоволенні.
Що стосується клопотання відповідача про призначення судової економічної експертизи, суд зазначає таке.
Вказане клопотання відповідача мотивовано розбіжністю позицій позивача та відповідача щодо наявності збитків у виді упущеної вигоди та реальних збитків, а також різницею у підрахунках розміру завданих збитків, 3% річних та інфляційних втрат. Як зазначає відповідач, правильність визначення та підтвердження розміру упущеної вигоди, реальних збитків, може забезпечити виключно експерт, що має відповідні знання з економічних питань.
Відповідно до частин 1-2 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.
За приписами ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не може замінити інші засоби доказування.
Із сукупності наведених норм права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
З матеріалів справи вбачається, що предметом заявленого позову є відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а підставою позову - неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за Договором купівлі-продажу № 230/12 від 15.05.2012.
Суд зазначає, що заявлене відповідачем клопотання про призначення експертизи та поставлені запитання щодо розміру упущеної вигоди та реальних збитків фактично спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у даній справі, що є недопустимим. При цьому, встановлення обставин правомірності стягнення заявлених збитків, їх характер (упущена вигода або реальні збитки) та розмір, відноситься до компетенції Суду у даному спорі та не потребує спеціальних знань. Так, Суд може самостійно встановити фактичні обставини справи та здійснити перевірку наданих розрахунків на підставі поданих сторонами доказів.
Отже, з урахуванням позиції позивача, виходячи з підстав позовних вимог, Суд доходить висновку, що в даному випадку призначення судової експертизи є недоцільним та необґрунтованим, тому клопотання відповідача задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 29.05.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
28.11.2000 між Полтавським державним геологічним підприємством "Полтаванафтогазгеологія", яке реорганізовано у Дочірнє підприємство НАК "Надра України" "Полтаванафтогазгеологія" та Закритим акціонерним товариством "Девон", яке змінило найменування на Приватне акціонерне товариство "Девон", було укладено договір №1-Д21/008/2000 про спільну інвестиційну та виробничу діяльність на геологічне вивчення з дослідно-промисловою експлуатацією і промисловою розробкою Сахалінського родовища.
Предметом вказаного Договору відповідно до п.1.3 є: спільна виробнича діяльність; спільна інвестиційна діяльність з метою розробки та експлуатації родовища, впровадження передової техніки і технології по схемам ДПР; реалізація спільної діяльності з метою отримання доходів.
У п. 2.3 Договору № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 вказано, що учасники погодились здійснити внески до спільної діяльності у наступній пропорції: Полтавське державне геологічне підприємство "Полтаванафтогазгеологія" - 40% та Закрите акціонерне товариство "Девон" - 60%.
Договір набуває чинності з моменту його узгодження департаментом екології та використання надр Міністерства екології та природних ресурсів України на термін дії Ліцензії і може бути пролонгований за взаємною згодою учасників і погодження департаментом екології та використання надр Міністерства екології та природних ресурсів України, при умові виконання Програми робіт затвердження у встановленому порядку ДКЗ України.
Додатковою угодою № 5 від 30.07.2007 до Договору № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 до складу учасників включено Національну акціонерну компанію "Надра України" та викладено договір про спільну діяльність у новій редакції.
Пунктом 1.1 Договору передбачено предмет договору, яким є спільна діяльність учасників з метою геологічного вивчення, дослідно-промислової розробки ділянки надр на певній території в межах програми робіт спільної діяльності.
Відповідно до п. 6.1 Договору внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, майно, продукція, створені в результаті спільної діяльності, та одержані від такої діяльності доходи є спільною частковою власністю учасників.
Згідно п.п. 4.1, 4.2, 4.3 Договору сторони визначили розміри часток учасників у таких пропорціях: Товариство з обмеженою відповідальністю "Девон" - 60%, Національна акціонерна компанія "Надра України" - 35% та Дочірнє підприємство НАК "Надра України" "Полтаванафтогазгеологія" - 5%.
15.05.2012 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу № 230/12 (далі - Договір), відповідно до п. 1 якого продавець (позивач) підтверджує, що станом на дату укладення даного договору частка продавця у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за Договором СД (Договір № 1-Д21/008/2000 про спільну інвестиційну та виробничу діяльність між Дочірнім підприємством Національної акціонерної компанії "Надра України" "Полтавнафтогазгеологія" та Закритим акціонерним товариством "Девон" на геологічне вивчення з дослідно-промисловою експлуатацією і промисловою розробкою Сахалінського родовища від 28.11.2000) становить 35 %.
Відповідно до п. 1 Договору купівлі-продажу № 230/12 від 15.05.2012 (далі - Договір купівлі-продажу) продавець (позивач) підтверджує, що станом на дату укладення даного договору частка продавця у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за Договором № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р. про спільну діяльність (надалі - Договір про спільну діяльність) становить 35 %.
Згідно п. 2 Договору купівлі-продажу продавець (позивач) передає покупцю (відповідачу), а покупець з дати укладення цього договору набуває право власності на частку продавця у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за Договором про спільну діяльність у розмірі 35 %.
Відповідно до п. 3 Договору купівлі-продажу сторони узгодили, що ціна продажу частки за цим договором без урахування ПДВ становить 11 500 000,00 гривень, сума ПДВ 2 300 000,00 гривень, разом з ПДВ 13 800 000,00 грн. і сплачується покупцем (відповідачем) продавцю (позивачу) протягом 30 банківських днів з дати підписання цього договору.
У п. 7 Договору купівлі-продажу передбачено, що всі правовідносини, що виникають з цього договору або пов'язані із ним, у тому числі пов'язані із дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення договору, регламентуються цим договором та відповідними нормами чинного в Україні законодавства, а також застосовними до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що в порушення своїх договірних зобов'язань за Договором купівлі-продажу № 230/12 від 15.05.2012 відповідач не здійснив сплату грошових коштів в розмірі 5 950 000,00 грн. Посилаючись на ч. 5 ст. 623 Цивільного кодексу України, позивач зазначає, що вказана сума коштів є неодержаним доходом (упущеною вигодою), яку він міг би отримати в разі дотримання відповідачем умов вказаного договору. На підставі викладеного позивач просить суд стягнути з відповідача збитки у розмірі 5 950 000,00 грн, а також 3% річних в розмірі 496 865,75 грн та інфляційні втрати в розмірі 3 982 361,07 грн у зв'язку з простроченням здійснення відшкодування збитків.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що заявлена позивачем сума збитків відноситься до реальних збитків позивача, а не упущеною вигодою. Окрім того, відповідач в добровільному порядку виконав своє зобов'язання щодо сплати збитків 05.02.2016, проте позивач відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, та 09.02.2016 повернув сплачені грошові кошти. У зв'язку з цим відповідач зазначає про невірний період нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, юридичні особи мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх оспорюваних або порушених прав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2014 у справі № 910/19411/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2015, позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" про розірвання договору купівлі-продажу № 230/12 від 15.05.2012 задоволено повністю, розірвано Договір купівлі-продажу № 230/12 від 15.05.2012, укладений між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік".
Як встановлено судом під час розгляду указаної справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" не виконало зобов'язання щодо повної сплати грошових коштів в сумі 13 800 000,00 грн. в строк, який передбачений в пункті 3 Договору купівлі-продажу, оскільки відповідачем сплачено лише 7 850 000,00 грн. суд вказав, що невиконання відповідачем прийнятих на себе за Договором купівлі-продажу обов'язків по оплаті частки у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за Договором про спільну діяльність є істотною умовою вказаного договору і надає позивачу право вимагати розірвання Договору купівлі-продажу № 230/12 від 15.05.2012.
Як вказано в ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2014 у справі № 910/19411/14, яке набрало законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.
Відтак, не потребує доказуванню при розгляді цієї справи встановлений у вказаному судовому рішенні факт невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" зобов'язань зі сплати грошових коштів на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" в розмірі 5 950 000,00 грн. відповідно до умов Договору купівлі-продажу.
Окрім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2016 у справі № 910/10308/15 залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 15.03.2017, відмовлено заступнику прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державної служби геології та надр України, Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік", Приватного акціонерного товариства "Девон", Закритого акціонерного товариства "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння", про визнання права власності Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" на частку у розмірі 35% у спільній частковій власності за договором про спільну діяльність №1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 вартістю 13 800 000 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з даним позовом, позивач заявляє до стягнення з відповідача несплачену ним суму грошових коштів за Договором купівлі-продажу у розмірі 5 950 000,00 грн., обґрунтовуючи її як збитки у вигляді упущеної вигоди, яку він міг би отримати в разі дотримання відповідачем умов вказаного договору.
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
За приписами ч. 5 ст. 653 Цивільного кодексу України, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Пунктом 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Підставою для відшкодування збитків є склад правопорушення, який включає наступні фактори:
- наявність реальних збитків;
- вина заподіювача збитків;
- причинний зв'язок між діями або бездіяльністю винної особи та збитками.
Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною у відповідності до ст. 224 Господарського кодексу України.
Відповідно до приписів статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.
При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Частиною 4 ст. 623 Цивільного кодексу України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.
Важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.
Крім того, при обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби права позивача не були порушені. Нічим не підтверджені розрахунки про можливі доходи до уваги братися не можуть. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які позивач поніс би, якби не відбулося порушення права.
Позивач, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу, при цьому, протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.
Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.
Встановивши обставини спірних правовідносин, Суд дійшов висновку, що позивачем не доведено складу цивільного правопорушення як необхідної умови для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих розірванням Договору купівлі-продажу, оскільки позивачем не доведено об'єктивну та суб'єктивну сторони спричинених відповідачем збитків, факт понесення збитків, причинно-наслідковий зв'язок між діями та понесеними позивачем збитками у розмірі 5 950 000,00 грн.
Суд зазначає, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження можливості реального отримання доходів у розмірі 5 950 000,00 грн у разі належного виконання зобов'язання, а також вжиття кредитором заходів для їх одержання, що є необхідним при заявленні до стягнення упущеної вигоди.
Суд не бере до уваги в якості доказу понесення збитків надану позивачем довідку про наявність дебіторської заборгованості по Договору купівлі-продажу № 230/12 від 15.05.2012 в розмірі 5 950 000,00 грн.
За таких підстав, Суд доходить висновку, що позивачем не доведено складу цивільного правопорушення як необхідної умови для застосування такої міри відповідальності як стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 5 950 000,00 грн.
При цьому Суд звертає увагу, що відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 Цивільного кодексу України, стаття 202 Господарського кодексу України). Перелік цих підстав наведено у статтях 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України.
Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним, як розірвання договору.
За загальним правилом розірвання договору припиняє його дію на майбутнє, але не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання.
Отже, сам факт розірвання договору, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання угоди, а також та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку.
Відтак, Суд зазначає, що правовідносини сторін даного спору щодо проведення розрахунків, що виникли у зв'язку з укладенням Договору купівлі-продажу № 230/12 від 15.05.2012, регулюються відповідними нормами зобов'язального права, незважаючи на розірвання відповідного договору.
Отже, враховуючи викладене вище, Суд звертає увагу, що заявлена позивачем до стягнення сума коштів у розмірі 5 950 000,00 грн, що являє собою несплачену відповідачем вартість частки за Договором купівлі-продажу, є невиконаним зобов'язанням за Договором купівлі-продажу та не вважається збитками в розумінні наведених норм законодавства, та відповідно не є а ні упущеною вигодою, як зазначає позивач, а ні реальними збитками, як вважає відповідач.
Як встановлено в ч. 1 ст. 528 Господарського процесуального кодексу України, виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
Матеріалами справи підтверджується, що 05.02.2016 на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" було перераховано Товариством з обмеженою діяльністю «Авант трейд лімітед» 5 950 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 69 від 05.20.2016 з призначенням платежу: «Добровіль. відшкод-ня збитків, завданих розірванням дог. куп.-прод. № 230/12 від 15.05.2012 зг. ріш-ня господ.суду м.Києва від 03.11.2014 за ТОВ «Голден Деррік».
Проте, Суд звертає увагу, що вказану суму коштів позивач відмовився приймати та повернув Товариству з обмеженою діяльністю «Авант трейд лімітед» як помилково перераховані, що підтверджується платіжним дорученням № 210 від 210.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Юроуп Петролеум" про стягнення 10 429 226,82 грн. збитків є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних в розмірі 496 865,75 грн та інфляційні втрати в розмірі 3 982 361,07 грн за загальний період прострочки з 20.02.2015 по 01.12.2017.
Однак, вказані вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" також не підлягають задоволенню як похідні вимоги від основного зобов'язання, в задоволенні якого Судом відмовлено.
Окрім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу ст.ст. 519, 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
За змістом пункту 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.
Отже, враховуючи, що передбачене ст. 625 Цивільним кодексом України право кредитора на стягнення процентів річних та інфляційних втрат є заходом відповідальності за порушення саме грошового зобов'язання, оскільки відшкодування збитків не є грошовим зобов'язанням у розумінні ст. 625 ЦК України, тобто положення статті 625 ЦК України щодо нарахування процентів та індексу інфляції не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, що додатково свідчить про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 496 865,75 грн та інфляційних втрат в розмірі 3 982 361,07 грн, нарахованих на суму збитків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 04 червня 2018 року
Суддя Т.Ю. Трофименко