Ухвала
Іменем України
30 травня 2018 року
м. Київ
Провадження № 51-5913 ск 18
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючого - ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні № 12015100060007753 в суді апеляційної інстанції, на вирок Печерського районного суду м. Києва від 25 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року щодо ОСОБА_4 ,
встановила:
Вироком Печерського районного суду м. Києва від 25 березня 2016 року
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , громадянина України, раніше судимого вироком Деснянського районного суду м. Києва від 30.06.2006 року за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України до 8 років позбавлення волі, звільненого 17.07.2013 року з Шосткінської ВК-66 Сумської області на підставі ухвали Шосткінського міськрайонного суду Сумської області від 09.07.2013 року умовно-достроково на невідбутий строк 9 місяців 2 дні, засуджено:
за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 (два) роки.
На підставі ст. 75 КК УкраїниОСОБА_4 звільнено від призначеного основного покарання з іспитовим строком на 1 (один) рік, поклавши на нього обов'язки відповідно до ст. 76 КК України.
Згідно з вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено за те, що він 30.11.2015 року приблизно о 22 год. 20 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно справним автомобілем «Chevrolet Captiva» д.р.н. НОМЕР_1 , рухався по проїзній частині вул. Надніпрянське шосе зі сторони моста Патона в напрямку Південного мосту в місті Києві.
Під час руху ОСОБА_4 допустив порушення вимог п.п. 2.3 (б); 2.9 (а); 12.4; 13.1 Правил дорожнього рухуУкраїни, що виявились в тому, що він керуючи вказаним транспортним засобом, біля з'їзду з Дарницького мосту в м. Києві, проявив неуважність, перевищив максимально допустиму швидкість в населеному пункті, не дотримався безпечної дистанції, в результаті чого скоїв зіткнення з автомобілем «Toyota Yaris», д.р.н. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_5 .
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пасажиру вказаного автомобіля, ОСОБА_6 були спричинені тілесні ушкодження, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 2401/Е від 18.01.2016р. відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Порушення вказаних пунктів Правил дорожнього рухуУкраїни водієм ОСОБА_4 перебуває в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і її наслідками.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності вини ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та правильності кваліфікації його дій, вважає, що оскаржувані судові рішення є незаконними та такими, що підлягають скасуванню через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині безпідставного застосування до засудженого ст. 75 КК України при призначенні покарання. Зазначає, що призначаючи ОСОБА_4 покарання суд не врахував належним чином всіх даних про особу останнього та обставин, які впливають на обрання виду та розміру заходу примусу, за наявності яких, звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України є неможливим.
Разом з цим, зазначає, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора та безпідставно залишив вирок суду першої інстанції без змін у зв'язку з чим оскаржувана ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у ній.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданого до неї судового рішення та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Як вбачається з касаційної скарги прокурора, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 286 КК України, та кваліфікація його дій не оспорюються.
Що стосується доводів прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині безпідставного звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, то вони на думку колегії суддів є непереконливими.
З огляду на положення статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
А з огляду на положення ст. 75 КК України передбачено звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, якщо суд, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи його ОСОБА_4 з урахуванням положень ст. 75 КК України, суд першої інстанції, як вбачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до злочину невеликої тяжкості, особу винного, який позитивно характеризується за місцем свого проживання, думку потерпілої, яка просила ОСОБА_4 покарати справедливо, але не суворо. До обставин, які пом'якшують покарання суд відніс: щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Обставиною, що обтяжує покарання судом визнано - вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння.
Крім того, судом враховано той факт, що ОСОБА_4 вчинив злочин невеликої тяжкості з необережності, маючи непогашену судимість за попереднім вироком суду.
На думку колегії суддів, призначене ОСОБА_4 районним судом покарання за ч. 1 ст. 286 КК України із застосуванням положень ст. 75 КК України, яке залишено без змін судом апеляційної інстанції, є обґрунтованим і необхідним для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, відповідає загальним засадам призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання з огляду на статті 50, 65, 66, 67, 75 КК України.
Також, колегія суддів не вважає, що місцевим судом було неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність в частині звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, оскільки така заборона щодо застосування вказаного положення до засудженого у кримінальному законодавстві відсутня. Крім того, у касаційній скарзі прокурора не порушується питання про невідповідність призначеного ОСОБА_4 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок м'якості, як це передбачено положеннями ст. 414 КПКУкраїни. А відповідно до ч. 2 ст. 433 цього Кодексу, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги і не вправі вийти за її межі, якщо цим погіршується становище засудженого.
Суд апеляційної інстанції в межах повноважень та в порядку, визначеному ст. 404 КПК України доводи, наведені прокурором в апеляційній скарзі, які є аналогічні доводам касаційної скарги, належним чином перевірив, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, та відповідно до вимог ч. 2 ст. 419 КПК України, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, зазначив в ухвалі достатні підстави, через які визнав її необґрунтованою.
Розгляд справи у суді апеляційної інстанції проводився у передбаченому законом порядку. Зміст ухвали цього суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, вона є належним чином вмотивованою та обґрунтованою, з чим погоджується і колегія суддів.
Касаційна скарга прокурора не містить мотивованих доводів щодо неправильного застосування судами закону України про кримінальну відповідальність, які перешкодили чи могли перешкодити їм ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з мотивів зазначених у касаційній скарзі прокурора, а тому вважає, що у відкритті провадження за його касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів
постановила:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні № 12015100060007753 в суді апеляційної інстанції, на вирок Печерського районного суду м. Києва від 25 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року щодо ОСОБА_4 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_7 . Наставний