Ухвала
30 травня 2018 року
м. Київ
Провадження № 51-2206ск18
Верховний суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 15 червня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2017 року щодо нього,
За вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 15 червня 2016 року
ОСОБА_4 засуджено за ч. 3 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією майна.
Апеляційний суд Харківської області 26 жовтня 2017 року залишив апеляційні скарги прокурора, потерпілого, захисника та обвинуваченого без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.
Не погоджуючись із зазначеними судовим рішенням засуджений 30 січня 2018 року звернувся до касаційного суду з касаційною скаргою, яка не відповідала вимогам ст. 427 КПК, а тому ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2018 року її було залишено без руху та встановлено п'ятнадцятиденний строк на усунення недоліків.
01 березня 2018 року засуджений подав до суду касаційної інстанції нову касаційну скаргу на вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 15 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2017 року, в якій посилався на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість. Крім того, ОСОБА_4 зазначав, що суд не усунув розбіжностей між показаннями засудженого та потерпілого щодо погроз застосування до останнього насильства, небезпечного для життя й здоров'я, і через це невірно кваліфікував дії ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 289 КК за відповідною кваліфікуючою ознакою. Також, помилковою, як вважав скаржник, є кваліфікація дій за ознакою вчинення злочину організованою групою, оскільки між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 була попередня змова, а тому дії останнього повинні бути кваліфіковані за ч. 2 ст. 289 КК. Неправильна ж кваліфікація дій, на думку ОСОБА_4 , призвела до призначення йому надміру суворого покарання.
Наведені доводи були предметом перегляду суду касаційної інстанції та за наслідком їх перевірки ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2018 року на підставі п. 2 ч. 2
ст. 428 КПК ОСОБА_4 відмовлено у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 15 червня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2017 року щодо нього, оскільки з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень вбачалося, що підстав для задоволення скарги немає.
Статтями 424 і 425 КПК визначено переліки судових рішень, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку, а також осіб, які мають право подати касаційну скаргу.
Проте наведеними положеннями не передбачено можливість повторного перегляду судом касаційної інстанції касаційних скарг, поданих тією ж особою на ті ж рішення судів першої та апеляційної інстанції і з тих же підстав.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, якщо з касаційної скарги і наданих до неї судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, то суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.
Так, засуджений 15 травня 2018 року звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 15 червня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2017 року, яка є аналогічною за змістом його касаційній скарзі від 01 березня 2018 року (з тими ж підставами та доводами), за наслідком розгляду якої суд касаційної інстанції
16 березня 2018 року постановив рішення, а тому підстав для задоволення цієї скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Верховний Суд
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 15 червня
2016 року й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2017 року щодо нього.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3