Іменем України
17 травня 2018 року
м. Київ
справа № 607/1061/16
провадження № 61-26060 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ГулькаБ. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_4,
суб'єкт оскарження - державний виконавець Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції,
заінтересована особа - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 лютого 2017 року у складі судді Сташків Н. М. та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 20 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Загорського О. О., Фащевської Н. Є., Ходоровського М. В.,
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції, скасування постанови державного виконавця про накладення арешту на майно боржника.
Скарга мотивована тим, що рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 26 вересня 2016 року у справі № 607/1061/16 стягнуто з нього на користь ОСОБА_5 953 736 грн 81 коп. інфляційних втрат та 13 589 грн сплаченого судового збору. 10 жовтня 2016 року ОСОБА_5 звернувся до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції з заявою про примусове виконання зазначеного вище рішення суду на підставі виконавчого листа виданого 10 жовтня 2016 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області.
10 жовтня 2016 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання зазначеного вище виконавчого листа. У цей же день у ході здійснення виконавчого провадження, з метою забезпечення реального виконання рішення суду, державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все його рухоме та нерухоме майно у межах суми звернення стягнення з врахуванням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 1 064 208 грн 39 коп.
Проте під час розгляду справи № 607/710/15-ц за позовом ОСОБА_5 до нього про стягнення боргу, ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 15 червня 2015 року було надано оцінку чотирьом належним йому земельним ділянкам, на які було накладено арешт для забезпечення позову, та визначено їх вартість у розмірі 4 613 906 грн 26 коп., що значно перевищує загальну суму заборгованості за двома вищезазначеними виконавчими листами у справах № 607/1061/16 та № 607/710/15-ц.
Вважав, що оскільки вартості земельних ділянок, які вже перебували під арештом, було достатньо для забезпечення виконання обох виконавчих проваджень, то державним виконавцем безпідставно винесено постанову про накладення арешту на все його рухоме та нерухоме майно від 10 жовтня 2016 року у справі № 607/1061/16. Крім того, йому не було направлено постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 10 жовтня 2016 року, чим порушено його права.
З урахуванням викладеного ОСОБА_4 просив суд визнати дії державного виконавця щодо накладення арешту на все рухоме та нерухоме його майно, як боржника, неправомірними, зобов'язати державного виконавця зняти накладений арешт на його майно, визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця, яка полягає у несвоєчасному направленні йому, як боржнику, постанови держаного виконавця про відкриття виконавчого провадження.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 лютого 2017 року у задоволенні скарги ОСОБА_4 відмовлено.
Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки, 10 жовтня 2016 року від стягувача - ОСОБА_5 - до державної виконавчої служби надійшла заява про примусове виконання рішення суду на підставі виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 жовтня 2016 року, постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 10 жовтня 2016 року винесена згідно з положеннями статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року. Постановою державного виконавця накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника - ОСОБА_4 - у межах суми звернення стягнення з врахуванням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, з заяви стягувача - ОСОБА_5 - від 10 жовтня 2016 року вбачається, що він просив внести арешт майна боржника - ОСОБА_4 - до реєстрів обтяжень, проте конкретного майна боржника у цій заяві зазначено не було. Вказані дії державного виконавця відповідають положенням частин другої та третьої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 10 жовтня 2016 року, у день її винесення державним виконавцем була направлена ОСОБА_4, який її отримав 18 жовтня 2016 року, що підтверджується наявним у справі рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Отже, будь-які порушення законодавства у діях державного виконавця при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження та винесенні постанови про накладення арешту на майно боржника, судом не встановлено.
Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 20 квітня 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_4 відхилена, судове рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що на виконання заяви від 10 жовтня 2016 року ОСОБА_5, як стягувача, про примусове виконання рішення суду на підставі виконавчого листа від 10 жовтня 2016 року, у цей же день державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, тобто відповідно до вимог закону. Оскільки, з заяви стягувача - ОСОБА_5 - від 10 жовтня 2016 року про внесення арешту майна боржника - ОСОБА_4 - до реєстрів обтяжень, не зазначено конкретного майна боржника, тому державним виконавцем вірно винесено постанову про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно боржника - ОСОБА_4 - у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій. Отже, порушень державним виконавцем положень закону, не встановлено.
Посилання ОСОБА_4 на те, що у справі № 607/710/15-ц надано оцінку належних йому земельних ділянок, на які було накладено арешт в якості забезпечення позову, і визначено їх вартість у розмірі 4 613 906 грн 26 коп. безпідставні.
У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким задовольнити його скаргу, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що вартість належного йому майна, на яке постановою державного виконавця накладено арешт, значно перевищує суму, що підлягає стягненню на користь стягувача - ОСОБА_5 - за спірними виконавчими провадженнями. Апеляційним судом Тернопільської області при розгляді справи № 607/710/15-ц за позовом ОСОБА_5 до нього, визначено в якості забезпечення позову чотири земельні ділянки, вартість яких зазначено у розмірі 4 613 906 грн 26 коп., що є достатньою і співмірною сумою для покриття у повній мірі його зобов'язань по усіх виконавчих провадженнях. Отже, постанова державного виконавця про накладення арешту на все його майно від 10 жовтня 2016 року підлягає скасуванню, а арешт з майна підлягає зняттю.
У жовтні 2017 року ОСОБА_5 подав заперечення на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, порушень державним виконавцем положень закону при винесенні спірної постанови про арешт майна боржника не встановлено.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
5 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», відповідно до частини сьомої розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» якого виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
У пункті першому частини першої та частині п'ятій статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Суди на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли правильного висновку про те, що 10 жовтня 2016 року від стягувача - ОСОБА_5 - до державної виконавчої служби надійшла заява про примусове виконання рішення суду на підставі виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 жовтня 2016 року про стягнення з ОСОБА_4, як боржника інфляційних втрат та сплаченого судового збору, унаслідок чого у цей же день державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 10 жовтня 2016 року, яку у день її винесення державним виконавцем було направлено ОСОБА_4, який її отримав 18 жовтня 2016 року, що підтверджується наявним у справі рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Тобто державним виконавцем вчинено дії відповідно до положень вищевказаного закону.
Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.
У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.
Судом установлено, що ОСОБА_5, як стягувача у заяві про внесення арешту майна боржника до реєстрів обтяжень від 10 жовтня 2016 року конкретного майна ОСОБА_4, як боржника не зазначив.
Відповідно до частин другої та третьої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли вірного висновку про те, що постановою державного виконавця від 10 жовтня 2016 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника - ОСОБА_4 - у межах суми звернення стягнення з врахуванням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, а, отже, такі дії державним виконавцем вчинені на підставі вищевказаних положень закону.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом Тернопільської області при розгляді справи № 607/710/15-ц за позовом ОСОБА_5 до нього, визначено в якості забезпечення позову чотири земельні ділянки, вартість яких зазначено у розмірі 4 613 906 грн 26 коп., безпідставні, оскільки ухвала апеляційного суду Тернопільської області у справі № 607/710/15-ц, на яку посилається ОСОБА_4, постановлена 17 червня 2015 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року, за правилами якого здійснювалося виконавче провадження у даній справі. Крім того, у зазначеному вище судовому рішенні встановлено вартість земельних ділянок ОСОБА_4 на підставі звітів про експертно-грошову оцінку земельних ділянок від 10 червня 2015 року. Проте такі звіти про оцінку майна у виконавчому провадженні є недійсними, оскільки відповідно до положень частини шостої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні є дійсним протягом шести місяців з дня його підписання суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання.
Посилання касаційної скарги на те, що вартість належного йому майна, на яке постановою державного виконавця накладено арешт, значно перевищує суму, що підлягає стягненню на користь стягувача - ОСОБА_5 - за спірними виконавчими провадженнями, безпідставні, так як державним виконавцем вказано, що три з чотирьох земельних ділянок, про які зазначено в ухвалі апеляційного суду Тернопільської області від 17 червня 2015 року у справі № 607/710/15-ц, вже реалізовано і отриманих коштів недостатньо для покриття боргу ОСОБА_4 перед ОСОБА_5 Крім того, спірною постановою державного виконавця про накладення арешту на майно ОСОБА_4, як боржника від 10 жовтня 2016 року накладено арешт у межах суми стягнення.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 20 квітня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник
Ю. В. Черняк