Іменем України
17 травня 2018 року
м. Київ
справа № 205/8321/16-ц
провадження № 61-26606 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ГулькаБ. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа - орган опіки та піклування Новокодацької районної у м. Дніпрі ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 6 червня 2017 року у складі судді Остапенко Н. Г. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Макарова М. О.,
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - орган опіки та піклування Новокодацької районної у м. Дніпрі ради, про збільшення розміру аліментів на дитину та позбавлення батьківських прав.
Позовна заява мотивована тим, що з 9 вересня 2008 року по 20 квітня 2011 року вона з ОСОБА_5 перебувала у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають малолітню доньку - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає з нею та знаходиться на її утриманні.
23 листопада 2011 року рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська стягнуто з відповідача на її користь аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі у розмірі 350 грн щомісячно.
Відповідач ухиляється від виконання свого батьківського обов'язку, вихованням дитини не займається, аліменти на її утримання тривалий час не виплачував. Не дбає про розвиток малолітньої дитини, не піклується про неї, не цікавиться навчанням дитини, з нею спільно не проживає, не спілкується з дитиною з 20 квітня 2011 року. 20 вересня 2016 року орган опіки та піклування Новокодацької районної у м. Дніпрі ради дійшов висновку про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача щодо його малолітньої дитини - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.
З урахуванням викладеного ОСОБА_4 просила суд позбавити ОСОБА_5 батьківських прав щодо його малолітньої дитини - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та збільшити розмір аліментів стягнутих з нього на утримання дитини до 750 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 6 червня 2017 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Збільшено розмір аліментів, призначених рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 листопада 2011 року та стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліменти у розмірі 750 грн щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили, до досягнення дитиною повноліття. У задоволенні позову ОСОБА_6 про позбавлення батьківських прав відмовлено. Попереджено ОСОБА_5 про необхідність змінити ставлення до виховання доньки - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позбавлення батьківських прав, тобто прав наданих батькам до досягнення їх дитиною повноліття на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу на осіб, які порушують батьківські обов'язки, беручи до уваги факт того, що відповідач брав участь в утриманні малолітньої доньки, відсутні підстави для позбавлення його батьківських прав. Проте наявні підстави для попередження ОСОБА_5 про необхідність змінити ставлення до виховання доньки - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 жовтня 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_6 відхилена, заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків. Достатні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав відсутні, оскільки позивакою належними та допустимими доказами не підтверджено факт ухилення ОСОБА_5 від виховання дитини, свідомого нехтування ним батьківськими обов'язками, його винної поведінки щодо дитини. Заборгованість відповідача по сплаті аліментів не є такою виключною обставиною, яка може бути підставою для позбавлення батьківських прав.
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить оскаржувані судові рішення у частині відмови у задоволенні її позову про позбавлення батьківських прав скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
В іншій частині судові рішення не оскаржуються.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач свідомо ухилявся від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання своєї дитини, не виявляв інтересу до її життя, не піклувався про фізичний стан, духовний розвиток дитини, здоров'я та її навчанням у школі, що підтверджується відповідними характеристиками, висновком служби у справах дітей, про доцільність позбавлення батьківських прав, довідкою зі школи дитини. Відсутність батьківської уваги та ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків шкодить інтересам дитини. Відповідачем неоднарозово допускалась заборгованість по сплаті аліментів на дитину.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків.
У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до пункту 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли правильного висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто прав наданих батькам до досягнення їх дитиною повноліття на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу на нього, який порушує батьківські обов'язки.
Суди дійшли вірного висновку про те, що з огляду на факт того, що ОСОБА_5 брав участь в утриманні своєї малолітньої доньки - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, тому підстави для позбавлення його батьківських прав відсутні. Позивачкою не надано належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача щодо своєї дитини та винятковості даного випадку, яка б свідчила про наявність підстав для застосування до ОСОБА_5 крайнього заходу впливу, у вигляді позбавлення його батьківських прав щодо малолітньої дочки.
Доводи касаційної скарги про те, що відповідач свідомо ухилявся від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання своєї дитини, безпідставні, висновків судів не спростовують. Посилання касаційної скарги на відповідні характеристики, висновок служби у справах дітей, про доцільність позбавлення батьківських прав, довідку зі школи дитини, які підтверджують ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, також безпідставні, оскільки направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Крім того, вказаним доводам і відповідним доказам була надана судами відповідна правова оцінка.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 6 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник
Ю. В. Черняк