Іменем України
14 травня 2018 року
м. Київ
справа № 743/725/16-ц
провадження № 61-20350 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ГулькаБ. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
представник відповідача - ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 11 серпня 2016 року у складі судді Жовтка Є. А. та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 16 березня 2017 року у складі колегії суддів: Скрипки А. А., Тагієва С. Р., Харечко Л. К.,
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У червні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про усунення перешкод у здійсненні права власності та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовна заява мотивована тим, що вона є власником квартири НОМЕР_1, яка розташована на першому поверсі будинку АДРЕСА_1, а ОСОБА_5 належить на праві власності квартира НОМЕР_2, що розташована на другому поверсі вищевказаного будинку. Відповідач без її згоди та отримання відповідних дозвільних документів, незаконно над вікном її квартири здійснив прибудову лоджії до свого житлового приміщення, чим було порушено стан інсоляції, унаслідок чого її квартира втратила товарний і естетичний вид.
У добровільному порядку ОСОБА_5 демонтувати лоджію відмовляється, а її звернення до прокуратури, органу місцевого самоврядування та Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області з питанням зобов'язання відповідача вчинити дії по приведенню його квартири у первинний вигляд, позитивного результату не дало.
З урахуванням викладеного ОСОБА_4 просила суд визнати зведену ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_1 лоджію - самочинним будівництвом, зобов'язати відповідача не чинити їй перешкоди у користуванні належною їй квартирою, шляхом зобов'язання його демонтувати зазначену самочинну прибудову.
Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 11 серпня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_5 демонтувати, за власний рахунок, незаконно зведену прибудову - лоджію до квартири АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем проводиться будівництво спірної прибудови без отримання відповідної дозвільної документації. Отже, такими діями ОСОБА_5 обмежуються та порушуються права позивачки у користуванні належною їй квартирою, унаслідок чого відповідач має демонтувати незаконно зведену ним прибудову.
Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 16 березня 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_5 відхилена, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що незаконне зведення ОСОБА_5 спірної прибудови до своєї квартири обмежує та порушує права ОСОБА_4 у користуванні належним їй на праві власності нерухомим майном, унаслідок чого порушене право позивачки підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача демонтувати незаконно зведену ним прибудову.
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, а позивачкою належними і допустимими доказаним не доведено порушення її прав зведеним ним самочинним будівництвом. Крім того, до суду апеляційної інстанції ним було надано проектну та дозвільну документацію щодо спірного будівництва, яка хоч і отримана ним після ухвалення рішення судом першої інстанцію, проте такі документи спростовують доводи позивачки щодо порушення її прав та завдання шкоди самочинним будівництвом.
У серпні 2017 року ОСОБА_4 подала заперечення на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, відповідач самочинно будував лоджію, не отримавши згоди на таке будівництво від усіх сусідів, власників квартир у багатоквартирному будинку, та усі інші документи дозвільного характеру, у тому числі дозволу на розробку проектної документації на таке будівництво. Посилання відповідача на наявність рішення виконавчого комітету про надання йому дозволу на розробку проектної документації щодо переобладнання та прибудови лоджії, не впливають на правомірність оскаржуваних відповідачем судових рішень, оскільки такі документи отримані ним лише після ухвалення рішення судом першої інстанції.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У квітні 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Положеннями статті 41 Конституції України та частини першої статті 319 ЦК України встановлено, що лише власник наділений правом на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.
Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Згідно з частиною третьою статті 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Суди на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли правильного висновку про те, що самочинна прибудова, здійснена відповідачем на другому поверсі будинку АДРЕСА_1 до належної йому квартири, була проведена без розробки проектної документації, що підтверджується актом обстеження вищевказаного багатоквартирного житлового будинку від 23 травня 2016 року.
При цьому позивач довела, що порушуються її право власності та належне користування квартирою.
Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли вірного висновку про те, що будівництво спірної прибудови проводиться відповідачем без дотримання положень статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Отже, зведення ОСОБА_5 лоджії обмежую та порушує права позивачки у користуванні належним їй нерухомим майном, унаслідок чого вона, як власник такого майна, відповідно до статті 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.
Колегія суддів, погоджується з висновком судів про те, що порушене право позивачки підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача демонтувати незаконно зведену ним прибудову. Відповідачем належними та допустимими доказами, що є його процесуальним обов'язком (статті 10, 60 ЦПК України 2004 року), не спростовано створення позивачки перешкод його самочинним будівництвом.
Доводи касаційної скарги про те, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, а позивачкою відповідними доказаним не доведено порушення її прав зведеним ним самочинним будівництвом, безпідставні, оскільки ОСОБА_5 такі обставини, щодо порушення його самочинним будівництвом прав ОСОБА_4 не спростував.
Посилання касаційної скарги на те, що до суду апеляційної інстанції ним було надано проектну та дозвільну документацію щодо спірного будівництва, встановлені судами обставини не спростовують, так як на момент звернення ОСОБА_4 з позовом та ухвалення рішення судом першої інстанції спірне будівництво відповідача було самочинним, відповідні дозвільні документи ним надано не було.
Отже, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
При цьому, згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 11 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 16 березня 2017 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 11 серпня 2016 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник
Ю. В. Черняк