Ухвала
24 травня 2018 року
м. Київ
справа № 336/1090/16-ц
провадження № 61-25208ск18
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Черняк Ю. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 01 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування житловим будинком,
У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визначення порядку користування житловим будинком.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 01 березня 2018 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визначено порядок користування будинком АДРЕСА_1.
Надано в користування ОСОБА_2 приміщення в будинку 1-9, площею 17,7 кв.м.
Надано в користування ОСОБА_1 приміщення в будинку: 1-6, площею 6,7 кв.м; 1-7, площею 5,9 кв.м; 1-8, площею 6,3 кв.м, загальною площею 18,9 кв.м.
Приміщення в будинку: 1-1, площею 2 кв.м; 1-2, площею 6,1 кв.м; 1-5. Площею 3,2 кв.м; 1-10, площею 12,4 кв.м, загальною площею 23,7 кв.м, службову прибудову, зазначену літерою «А», навіс літ. «Ж», навіс літ. «З», навіс літ. «К», водопровід № 3, паркан № 4, паркан № 5, хвіртку № 6, зливну яму № 8, паркан № 9 залишено в спільному користуванні сторін.
У іншій частині вимог відмовлено.
У квітні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на зазначені судові рішення, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема статті 120 Земельного кодексу України, пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок» та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішення, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
За правилом пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом спору в даній справі є визначення порядку користування житловим будинком.
Отже, ця справа не є справою з ціною позову, яка перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зазначена справа є незначної складності та не належить до винятків із цієї категорії, які передбачено пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції. Ураховуючи, що частина шостої статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються у тому числі і на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, кір спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
Додатково Верховним Судом враховано, що судове рішення судом апеляційної інстанції постановлено після набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», тобто після 15 грудня 2017 року.
Відповідно до Рекомендації № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, рекомендовано державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключають з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих прав, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягнення таких цілей.
Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
З урахуванням викладеного, оскільки оскаржувані заявником рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 жовтня 2017 року та постанова Апеляційного суду Запорізької області від 01 березня 2018 року ухвалені у малозначній справі, тому вони не підлягають касаційному оскарженню і у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 01 березня 2018 року.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами повернути особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Ю. В. Черняк