Постанова
Іменем України
31 травня 2018 року
м. Київ
справа № 639/4040/14-ц
провадження № 61-7399св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Харківської області від 04 червня 2015 року у складі колегії суддів: Трішкової І. Ю., Гуцал Л. В., Крилової Т. Г.,
У травні 2014 року фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення боргу по орендній платі.
Позовна заява мотивована тим, що 17 жовтня 2012 року між
ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір оренди № 570 згідно умов якого ФОП ОСОБА_4 передала ОСОБА_5 у тимчасове користування будівельні ліси. Строк оренди встановлено 12 календарних днів з моменту підписання акта прийому-передачі майна.
Розмір орендної плати за договором оренди від 17 жовтня 2012 року № 570 сторони погодили в розмірі 3 240,00 грн. Акт прийому-передачі майна підписано сторонами на строк з 17 жовтня 2012 року до 28 жовтня 2012 року.
ОСОБА_5 після закінчення терміну дії договору не повернув орендоване майно, акт прийому-передачі майна від орендаря до орендодавця (повернення майна) не підписано, а тому строк затримки повернення майна складає станом на 18 грудня 2012 року - 51 день. Згідно договору, орендна плата складає 270,00 грн на день, тому неустойку у вигляді подвійної плати позивач визначив у розмірі 16 515,00 грн.
Відповідно до пункту 9.2 договору оренди в разі перевищення орендарем строків повернення майна, він сплачує орендодавцю пеню у розмірі 10 % від вартості оренди, що вказана в пункті 5.1 цього договору за кожний прострочений день.
ФОП ОСОБА_4 просила стягнути з ОСОБА_5 на свою користь 44 064,00 грн боргу (неустойки та пені) за користування майном, що є предметом договору оренди, за час прострочення.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 25 лютого 2015 року в задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу по орендній платі відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зміст договору має неточності щодо місця повернення предмету оренди. Відповідач зазначав, що майно повернуто у повному розмірі та у встановлені строки. Крім того, позивачем пропущено строк позовної давності при пред'явленні позовних вимог щодо стягнення неустойки за несвоєчасне повернення майна.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 04 червня 2015 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_4 задоволено частково.
Рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 25 лютого 2015 року скасовано.
Позовні вимоги ФОП ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу по орендній платі задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ФОП ОСОБА_4 заборгованість в розмірі 6 480,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ФОП ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 64,80 грн.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_5 в порушення умов договору оренди, своєчасно не повернув майно, а тому підлягає стягненню пеня за прострочення повернення майна в розмірі
6 480,00 грн.
28 листопада 2017 року ОСОБА_5 через засоби поштового зв?язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду Харківської області від 04 червня 2015 року та залишити в силі рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 25 лютого 2015 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без належного повідомлення ОСОБА_5
Судом першої інстанції рішення ухвалено із врахуванням усної заяви
ОСОБА_5 про застосування строку позовної давності.
Договір оренди наданий до суду та договір оренди, який знаходиться у відповідача має розбіжності.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
09 лютого 2018 року касаційна скарга передана до Верховного Суду.
У березні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Частиною першою статті 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За змістом частини першої статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Пунктом 4.2 договору оренди від 17 жовтня 2012 року № 570 встановлено строк оренди 12 календарних днів з моменту підписання договору.
Актом прийому-передачі майна, сторони узгодили, що згідно договору оренди від 17 жовтня 2012 року № 570 майно передається на строк з 17 жовтня
2012 року по 28 жовтня 2012 року.
Звертаючись з даним позовом до суду ФОП ОСОБА_4 посилалась на те, що відповідач своїх зобов'язань не виконав, орендоване майно після закінчення строку дії договору не повернув, що є підставою для нарахування штрафних санкцій.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Пунктом 9.2 договору оренди встановлено, що в разі перевищення орендарем строків повернення майна, він сплачує орендодавцю пеню в розмірі 10 % від вартості оренди, що вказана в пункті 5.1 цього договору за кожний прострочений день.
Позивачем зроблено розрахунок пені за прострочення повернення майна станом на 18 грудня 2012 року, тобто за 51 день, в розмірі 16 524,00 грн.
Суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки після закінчення строку дії договору оренди у позивача виникло право вимоги, а у відповідача - обов'язок з повернення орендованого майна, отже, відсутність своєї вини у простроченні виконання має доводити саме відповідач. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_5 вчасно повернув орендоване майно.
Доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без належного повідомлення ОСОБА_5 є безпідставними, оскільки на а. с. 80 містяться відомості про вручення ОСОБА_5 повідомлення про розгляд справи, яке відбудеться 04 червня 2015 року. Дане повідомлення 29 травня 2015 рок ОСОБА_5 отримав особисто.
Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Матеріали справи не містять заяви ОСОБА_5 про застосування строку позовної давності.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України,
№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Харківської області від 04 червня 2015 року залишити без змін.
Постанова оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
В. М.Коротун
М. Є.Червинська