Постанова
Іменем України
24 травня 2018 року
м. Київ
справа № 686/25731/14-ц
провадження № 61-12482св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Папка Тетяна Віталіївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_8 та представника ОСОБА_5 - ОСОБА_11 на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 31 жовтня
2017 року у складі судді Артемчук В. М. та постанову апеляційного суду Хмельницької області від 17 січня 2018 року у складі колегії суддів:
Гринчука Р. С., Грох Л. М., Костенка А. М.,
У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, приватний нотаріус Хмельницького нотаріального округу Папка Т. В., ОСОБА_7, ОСОБА_8,
ОСОБА_9, про визнання договору дарування недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 22 грудня 2011 року на підставі нотаріально посвідченого договору дарування належний ОСОБА_4 на праві приватної власності житловий будинок АДРЕСА_1 перейшов у власність ОСОБА_5
Однак при укладенні цієї угоди ОСОБА_4 вважала, що укладає договір застави житлового будинку з метою надання ОСОБА_5 грошової позики її дітям, в якості забезпечення виконання зобов'язання.
ОСОБА_4 є особою похилого віку, має вади зору через хронічне захворювання, тому договір не читала, нотаріус його зміст також не роз'яснював.
ОСОБА_4 просила визнати договір дарування від 22 грудня 2011 року укладений між нею та ОСОБА_5 недійсним.
Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, приватний нотаріус Хмельницького нотаріального округу
Папка Т. В., ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про визнання договору дарування недійсним задоволено.
Визнано договір дарування домоволодіння № 8, що розташоване на земельній ділянці, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 від 22 грудня 2011 року, який укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Папкою Т. В., зареєстрованого в реєстрі за № 4162 недійсним.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 243,60 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у ОСОБА_4 під час укладання спірного правочину було відсутнє волевиявлення на безоплатну передачу у власність ОСОБА_5 належного їй на праві власності будинку. Спірний договір дарування спрямований на настання реальних наслідків, але не за договором дарування, а за договором застави. Отже існує помилка щодо природи правочину.
Постановою апеляційного суду Хмельницької області від 17 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення.
Рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2017 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_5, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо наявності помилки під час вчинення спірного правочину.
19 лютого 2018 року ОСОБА_8 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Хмельницької області від 17 січня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким спірний договір дарування визнати удаваним, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що жодних заперечень після ознайомлення з проектом договору у ОСОБА_4 стосовно його змісту не виникло, що дає підстави стверджувати, що між сторонами правочину заздалегідь існувала домовленість про формальне укладення договору дарування з метою приховання договору іпотеки (застави), про що нотаріус не знав і не міг знати.
19 лютого 2018 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_11 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від
31 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Хмельницької області від 17 січня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд вказав на існування помилки позивачки щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, але при цьому не зазначив в чому саме полягала помилка щодо природи правочину і як могла помилятись ОСОБА_4 щодо прав та обов'язків сторін за договором дарування, якщо зі слів самої позивачки, вона мала волевиявлення на укладення договору застави у зв'язку з отриманням її донькою грошової позики і свідомо погодилась на приховання цього договору шляхом укладення договору дарування.
У березні 2018 року цивільна справа № 686/25731/14-ц надійшла до Верховного Суду.
19 квітня 2018 року представником ОСОБА_4 -ОСОБА_16 через засоби поштового зв?язку подано до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 31 жовтня
2017 року та постанову апеляційного суду Хмельницької області від 17 січня 2018 року залишити без змін
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційних скарг цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Згідно статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Згідно з статтями 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не тільки про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Задовольняючи позов ОСОБА_4, суди дійшли правильного висновку про те, що волевиявлення ОСОБА_4 на укладення договору дарування власного будинку не було вільним і не відповідало її волевиявленню. Позивач на час укладення правочину вважала, що укладає договір застави з метою забезпечення належного виконання зобов?язання у зв?язку із необхідністю дітей позивачки отримати у позику грошові кошти. Враховуючи похилий вік позивача, вади зору й те, що будинок є єдиним житлом позивача, є підставами для визнання договору дарування недійсним.
Висновки судів відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року справа № 6-372цс16.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України,
№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_8 та представника ОСОБА_5 - ОСОБА_11 залишити без задоволення.
Рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 31 жовтня
2017 року та постанову апеляційного суду Хмельницької області від 17 січня 2018 року залишити без змін.
Постанова оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
В. М.Коротун
М. Є.Червинська