Іменем України
31 травня 2018 року
Київ
справа №813/5766/15
провадження №К/9901/12269/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,
розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 813/5766/15
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду, прийняту 11 липня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Левицької Н.Г., суддів: Кухтея Р.В., Хобор Р.Б.,
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Львівській області, яка виразилась у невключенні до вислуги років ОСОБА_1 для призначення пенсії у календарному обчисленні стажу роботи в органах Державної податкової служби з 02 вересня 1996 року по 25 березня 2000 року;
зобов'язати Головне управління ДФС у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років для призначення пенсії у календарному обчисленні стаж роботи в органах Державної податкової служби з 02 вересня 1996 року по 25 березня 2000 року;
зобов'язати Головне управління ДФС у Львівській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 надбавки за вислугу років із врахуванням у вислузі років стажу роботи в органах Державної податкової служби з 02 вересня 1996 року по 25 березня 2000 року;
зобов'язати Головне управління ДФС у Львівській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 відпускних, лікарняних, премій з врахуванням у вислузі років стажу роботи в органах Державної податкової служби з 02 вересня 1996 року по 25 березня 2000 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 до переходу в податкову міліцію у період з 02 вересня 1996 року по 25 березня 2000 року працював в органах держаної податкової служби.
Відповідно, час роботи в цьому державному органі в силу вимог статті 17 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XІІ) підлягає зарахуванню до вислуги років для призначення пенсії, зокрема, особам офіцерського складу. Оскільки відповідач не зарахував до вислуги років ОСОБА_1 стаж державної служби в органах державної податкової служби, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Львівський окружний адміністративний суд постановою від 8 грудня 2015 року позов задовольнив частково.
Визнав протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Львівській області, яка виразилась у невключенні до вислуги років ОСОБА_1 для призначення пенсії у календарному обчисленні стажу роботи в органах Державної податкової служби з 02 вересня 1996 року по 25 березня 2000 року.
Зобов'язав Головне управління ДФС у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років для призначення пенсії у календарному обчисленні стаж роботи в органах Державної податкової служби з 02 вересня 1996 року по 25 березня 2000 року.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 11 липня 2016 року скасував постанову Львівського окружного адміністративного суду від 8 грудня 2015 року та прийняв нову, якою у задоволенні позову відмовив.
Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
30 січня 2018 року касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах, яка ухвалою судді-доповідача від 31 січня 2018 року прийнята до провадження.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги, позивач зазначає, що Законом № 2262-XІІ передбачено для осіб начальницького складу податкової міліції гарантії формування вислуги років, необхідної для призначення та нарахування пенсії. Реалізація зазначеної гарантії не повинна залежати від невиконання державними органами покладених на них обов'язків, зокрема, щодо створення та затвердження списку посад.
Представник відповідача надав заперечення на касаційну скаргу, згідно яких касаційну скаргу вважає необґрунтованою та безпідставною, просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судами встановлено, що відповідно до наказу начальника ДПІ у Сокальському районі Львівської області від 02 вересня 1996 року №27а-о ОСОБА_1 зараховано на посаду старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу аудиту фізичних осіб. У зв'язку з прийняттям на державну службу ОСОБА_1 прийняв присягу державного службовця, про що зроблено відповідний запис в його трудовій книжці.
26 листопада 1996 року ОСОБА_1 переведено на посаду старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу аудиту фізичних осіб ДПА у Сокальському районі Львівської області.
З 07 жовтня 1999 року позивач працював на посаді старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу документальних перевірок юридичних осіб ДПІ у Сокальському районі Львівської області; з 04 січня 2000 року ОСОБА_1 працює на посаді старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу примусового стягнення податків і зборів ДПІ у Сокальському районі.
З 01 лютого 2000 року ОСОБА_1 працював на посаді старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу документальних перевірок юридичних осіб ДПІ у Сокальському районі Львівської області, звідки 25 лютого 2000 року був звільнений у зв'язку з переходом на роботу до органів податкової міліції ДПА у Львівській області на посаду оперуповноваженого групи оперативного забезпечення примусового стягнення заборгованості до бюджету, куди його було прийнято згідно з наказом від 28 лютого 2000 року №45-о.
Усі відомості щодо проходження позивачем державної служби в органах державної податкової служби містяться у трудовій книжці, копію якої долучено до матеріалів справи.
Суди встановили, що станом на дату звернення до суду ОСОБА_1 продовжує працювати в органах податкової міліції.
31 серпня 2015 року позивач звернувся до начальника Головного управління ДФС у Львівській області Кондро І.В. із заявою про зарахування до вислуги років для призначення пенсії як особи на яку поширюється дія Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» період його роботи з 02 вересня 1996 року по 25 лютого 2000 року.
У відповідь ГУ ДФС у Львівській області надіслало лист від 11 вересня 2015 року №4386/10/13-01-04-01-25, в якому з посиланням на норми Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей», а також статті 17 Закону № 2262-XII, зазначено про те, що на теперішній час перелік посад центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики не затвердив. Відтак, до вислуги років для призначення пенсії ОСОБА_1 не зараховано період роботи в органах державної податкової служби.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача неправомірною, у зв'язку з чим звернувся з цим позовом до суду.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того що посилання відповідача на відсутність затвердженого переліку посад, як на підставу відмови позивачу у зарахуванні до вислуги років для призначення пенсії часу попередньої роботи в державних органах - державних податкових інспекціях, є необґрунтованим. Стосовно того, що станом на дату звернення позивача до суду останній не набув права на пенсію згідно з Законом №2262-ХІІ, суд першої інстанції зазначив, що в даному випадку спір виник не у зв'язку з виходом позивача на пенсію, а з приводу незарахування позивачу стажу служби в державних органах до вислуги років, що дає право виходу на пенсію на умовах Закону №2262-ХІІ.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи нове рішення, про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що станом на дату звернення до суду з позовом позивач ще не набув права на пенсію відповідно до Закону №2262-XII, зі служби його не звільнено, він продовжує працювати, відтак, відсутні підстави для зарахування стажу по вислузі років. Крім того, що немає затвердженого переліку посад, час перебування на яких зараховується до вислуги років.
Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції вважає їх правильними та такими, що зроблені з урахуванням встановлених обставин справи на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до вимог частини першої статті 1 Закону №2262-ХІІ, особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Право на пенсійне забезпечення, відповідно до вимог п. «б» статті 12 зазначеного Закону, мають особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Згідно частини першої статті 2 вказаного Закону, військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Статтею 12 Закону №2262-ХІІ, визначено, що пенсія за вислугу років призначається:
а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д» статті 12 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 01 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року, і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше;
б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д» статті 12 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України.
За вимогами п. «и» частини першої статті 17 Закону №2262-ХІІ, особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом, іншим особам, зазначених у пунктах «б»-«д» статті 12 даного Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховуються час роботи в державних органах у разі переходу на військову службу в органи і військові формування Служби безпеки України, Управління державної охорони України, органи внутрішніх справ, державну пожежну охорону. Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України, органи і підрозділи цивільного захисту, податкову міліцію або Державну кримінально-виконавчу службу України на посади офіцерського та начальницького складу згідно з переліками посад, затверджуваними відповідно Службою безпеки України, Управлінням державної охорони України, Міністерством внутрішніх справ України, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах виконання кримінальних покарань, цивільного захисту, пожежної і техногенної безпеки, державної фінансової політики.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 народився 13 липня 1974 року, тобто, у позивача відсутній визначений вище зазначеним законом вік (45 років), та, відповідно, він не набув права на пенсію на умовах, визначених Законом №2262-ХІІ.
Згідно із вимогами п. «и» частини першої статті 17 №2262-ХІІ («Види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії»), до вислуги років для призначення пенсії враховуються час роботи в державних органах у разі переходу на військову службу в органи, зокрема податкової міліції згідно з переліками посад, затверджуваними відповідно центральним органом виконавчої влади.
Станом на час розгляду справи такий перелік посад Державною фіскальною службою України не затверджено.
Крім того, судами встановлено, що на час розгляду справи в суді позивача зі служби не звільнено і пенсія йому не призначається, відтак, відсутній документ, у якому було б зазначено інформацію про вислугу років позивача для призначення пенсії.
Аналізуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками суду що в даному випадку фактично правовідносини з приводу звільнення позивача та призначення йому пенсії за вислугу років не виникли, відтак, відсутність спірних правовідносин виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, яке підлягає захисту.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків суду та обставин справи не спростовують.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду прийняту 11 липня 2016 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді О. В. Білоус
Т. Г. Стрелець