31 травня 2018 року м. Кропивницький Справа № П/811/783/18
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Черниш О.А.,
розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні адміністративну справу
позивач: ОСОБА_1 (25009, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1)
відповідач: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області (25006, м. Кропивницький, вул. Михайлівська, 64, код ЄДРПОУ 41316824)
про визнання протиправним рішення, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області про визнання протиправним рішення.
Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що у липні 2017 року він звернувся до виконавчої дирекції Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності із заявою про надання роз'яснення щодо порядку нарахування йому допомоги по тимчасовій непрацездатності за робочі дні 26, 27, 29 червня 2017 року, виплаченої йому бухгалтерією управління комунальної власності Кіровоградської міської ради, у якому він працює з квітня 2017 року. При цьому зазначив, що оскільки він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії, має статус інваліда війни 3 групи, а його страховий стаж складає понад 8 років, відтак він має право на отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності у розмірі 100 % середньої заробітної плати (доходу). Проте бухгалтерією за рекомендацією працівника виконавчої дирекції Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності допомога нарахована з розрахунку мінімальної заробітної плати. На своє звернення позивач отримав від управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області відповідь №К-31 від 30.08.2017 року, з якою він не погоджується. Наполягаючи на тому, що відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" він має право на оплату лікарняних у розмірі 100 % середньої заробітної плати, позивач просить суд:
- визнати рішення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області, викладене у відповіді від 30.08.2017 року №К-31, протиправним та таким, що прийняте необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, нерозсудливо;
- підтвердити, що відносно нього з боку управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області допущено дискримінацію, передбачену Конвенцією "Про права осіб з інвалідністю" від 13.12.2006 року.
Ухвалою від 20.03.2018 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву з запереченнями проти позову. Доводячи правомірність позиції щодо застосування норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", викладеної у листі №К-31 від 30.08.2017 року, наданому у відповідь на звернення позивача, представник відповідача наполягав на тому, що це роз'яснення не мало правових наслідків і не вплинуло на нараховану допомогу по тимчасовій непрацездатності, яка на той момент вже була виплачена позивачу його роботодавцем з застосуванням обмеження, передбаченого частиною 4 статті 19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Стверджуючи, що лист №К-31 від 30.08.2017 року не має ознак правового акту, не містить обов'язкових вимог, а тому не може бути предметом оскарження, просить суд у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, надані докази, суд встановив такі обставини та дійшов до таких висновків.
ОСОБА_1 з 07.04.2017 року прийнятий на посаду головного спеціаліста управління комунальної власності Кіровоградської міської ради. У період з 26 по 29 червня 2017 року позивач був звільнений від роботи у зв'язку з хворобою, про що йому видано листок непрацездатності від 30.06.2017 року серія ААД №820109.
На підставі цього листка непрацездатності позивачу його роботодавцем - управлінням комунальної власності Кіровоградської міської ради - нарахована та виплачена допомога по тимчасовій непрацездатності за 4 календарних дні тимчасової непрацездатності у розмірі 420, 48 грн. (а.с. 44)
Позивач, вважаючи, що розмір цієї допомоги нарахований йому неправильно, оскільки він має право на оплату лікарняних у розмірі 100 % середньої заробітної плати, 31.07.2017 року на підставі Закону України "Про звернення громадян" звернувся до виконавчої дирекції Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності із заявою, у якій просив надати офіційні роз'яснення щодо порядку нарахування допомоги по тимчасовій непрацездатності за три робочі дні 26, 27, 29 червня 2017 року. (а.с. 11)
Листом №К-31 від 30.08.2017 року відповідач, як правонаступник Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, надав позивачу відповідь із роз'ясненнями норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та повідомив, що оскільки згідно з довідкою ОК-7 за 2016 та 2017 роки страховий стаж ОСОБА_1 становив менше 6 місяців протягом 12 місяців перед настанням страхового випадку, тому при розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності бухгалтерією обмежено середньоденний розмір допомоги розміром мінімальної заробітної плати відповідно до частини 4 статті 19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування". (а.с. 8)
Не погодившись зі змістом цієї відповіді, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, суд дійшов до таких висновків.
Відповідно до статті 253 КЗпП України особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Згідно зі статтею 255 КЗпП України види матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням працівникам, а в деяких випадках і членам їх сімей, умови їх надання та розміри визначаються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №1105-XIV (тут і надалі - Закон №1105-XIV, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 18 Закону №1105-XIV страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах.
Згідно з частиною 1 статті 19 Закону №1105-XIV право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до частини 4 статті 19 Закону №1105-XIV застраховані особи, які протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців, мають право на матеріальне забезпечення відповідно до цього Закону в таких розмірах: 1) допомога по тимчасовій непрацездатності - виходячи з нарахованої заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески, але в розрахунку на місяць не вище за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом у місяці настання страхового випадку.
Частинами 1, 2, 4 статті 21 Закону У№1105-XIV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини. Період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отримання виплат за окремими видами соціального страхування, крім пенсій усіх видів (за винятком пенсії по інвалідності), включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.
Страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а за періоди до його запровадження - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
До страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням".
Згідно з частиною 1 статті 22 Закону №1105-XIV допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків: 1) тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві.
Частиною 2 статті 22 Закону №1105-XIV передбачено, що допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.
Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону №1105-XIV допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу в таких розмірах:
1) 50 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж до трьох років;
2) 60 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від трьох до п'яти років;
3) 70 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від п'яти до восьми років;
4) 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років;
5) 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, віднесеним до 1 - 4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків або особі, що їх замінює та доглядає хвору дитину віком до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; особам, віднесеним до жертв нацистських переслідувань відповідно до Закону України "Про жертви нацистських переслідувань"; донорам, які мають право на пільгу, передбачену статтею 10 Закону України "Про донорство крові та її компонентів".
Сума допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною або хворим членом сім'ї) в розрахунку на місяць не повинна перевищувати розміру максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, з якої сплачувалися страхові внески до Фонду (частина 2 статті 24 Закону №1105-XIV).
Частиною 3 статті 30 Закону №1105-XIV передбачено, що рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять представники адміністрації підприємства, установи, організації та застрахованих осіб (виборних органів первинної профспілкової організації (профспілкового представника) або інших органів, які представляють інтереси застрахованих осіб).
Комісія (уповноважений) із соціального страхування здійснює контроль за правильним нарахуванням і своєчасною виплатою матеріального забезпечення, приймає рішення про відмову в його призначенні, про припинення виплати матеріального забезпечення (повністю або частково), розглядає підставу і правильність видачі листків непрацездатності та інших документів, які є підставою для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг.
Відповідно до частин 1, 2 статті 31 Закону №1105-XIV підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності, а в разі роботи за сумісництвом - копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника і печаткою за основним місцем роботи. Порядок і умови видачі, продовження та обліку листків непрацездатності, здійснення контролю за правильністю їх видачі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за погодженням з Фондом.
Для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) застраховані особи, зазначені в абзаці шостому частини першої статті 24 цього Закону, додають копії відповідних посвідчень або інші документи, які підтверджують право на пільгу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 року №440 затверджено Порядок оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві за рахунок коштів роботодавця (надалі - Порядок №440).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №440 оплата днів тимчасової непрацездатності здійснюється за основним місцем роботи застрахованої особи та за місцем роботи за сумісництвом у формі матеріального забезпечення, що повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу).
Підставою для оплати днів тимчасової непрацездатності є виданий в установленому порядку листок непрацездатності, а в разі роботи за сумісництвом - копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника, скріпленим печаткою за основним місцем роботи.
Згідно з пунктом 5 Порядку №440 дні тимчасової непрацездатності оплачуються залежно від страхового стажу в розмірах, визначених частиною першою статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Застраховані особи, страховий стаж яких за останні 12 місяців перед настанням страхового випадку становить, за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, менше шести місяців, мають право на оплату днів тимчасової непрацездатності в розмірі, який визначається виходячи з нарахованої заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески, але не перевищує в розрахунку на місяць розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом у місяці настання страхового випадку.
Сума оплати днів тимчасової непрацездатності в розрахунку на місяць не повинна перевищувати розміру максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, з якої сплачувалися страхові внески до Фонду соціального страхування.
Відповідно до пункту 6 Порядку №440 обчислення середньої заробітної плати для здійснення оплати днів тимчасової непрацездатності проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року №1266.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 року №1266 "Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням" передбачено, що право надання роз'яснень щодо застосування Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням надається Міністерству праці та соціальної політики України.
Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 10 Закону №1105-XIV Фонд зобов'язаний надавати безоплатно застрахованим особам і страхувальникам консультації з питань застосування законодавства про соціальне страхування.
Суд установив, що оскаржений у даній справі лист №К-31 від 30.08.2017 року наданий відповідачем на підставі Закону України "Про звернення громадян" як відповідь на звернення позивача щодо роз'яснення норм законодавства про соціальне страхування. Водночас, підставою для звернення позивача за отриманням роз'яснення стала його незгода з розміром нарахованої та виплаченої йому його роботодавцем - управлінням комунальної власності Кіровоградської міської ради - допомоги по тимчасовій непрацездатності за 4 календарних дні тимчасової непрацездатності з застосуванням обмеження, передбаченого частиною 4 статті 19 Закону №1105-XIV, тоді як позивач вважає, що має право на виплату допомоги у розмірі 100 % середньої заробітної плати (доходу) без обмеження середньоденного розміру допомоги розміром мінімальної заробітної плати.
Відповідно до частини 3 статті 32 Закону №1105-XIV допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), у найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати заробітної плати.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Статтею 2 Закону України "Про оплату праці" визначено, що структура заробітної плати складається з основної, додаткової та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 року №8-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці") роз'яснив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Наведене свідчить, що виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності за перші п'ять днів непрацездатності віднесені до структури заробітної плати, а спори щодо неправильного розрахунку цієї виплати роботодавцем та про її стягнення є трудовими. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 30.01.2018 року (справа №760/18557/15-ц).
Вирішуючи даний спір, суд виходив з того, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тож, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент прийняття відповідного рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності.
Вказане узгоджується із частиною 1 статті 2 КАС України, відповідно до якої завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, об'єктом оскарження в адміністративному процесі є адміністративно-правова діяльність суб'єкта владних повноважень, яка оформлюється у вигляді певних рішень, дій, бездіяльності. Ця діяльність має управлінський, державно-владний характер і за цим критерієм відмежовується від іншої діяльності носія влади. Предметом оскарження в адміністративному судочинстві виступає конкретне рішення (нормативно-правовий акт чи індивідуальний акт), дія, бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Водночас, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) прав, свобод чи інтересів, порушених внаслідок незаконних рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
У ході розгляду справи позивачем не доведено, що оскаржений ним лист-консультація №К-31 від 30.08.2017 року, наданий відповідачем на підставі Закону України "Про звернення громадян" як відповідь на звернення позивача, зумовив настання будь-яких юридичних наслідків, мав вплив на реалізацію його (позивача) прав, свобод, інтересів та призвів до їх порушення.
Суд зазначає, що у цьому листі жодних розпорядчих дій або рішень, які б мали будь-які правові наслідки для позивача, не викладено. Оскаржений лист не створює та не припиняє прав чи обов'язків позивача, жодних управлінських висновків не містять, вчинити будь-які обов'язкові дії не приписує та не встановлює для позивача відповідальності за їх невиконання, а тому вказаний документ не є рішенням суб'єкта владних повноважень (нормативно-правовим актом чи індивідуальним актом) у розумінні пунктів 18, 19 частини 1 статті 4, пункту 1 частини 2 статті 19 КАС України, а зміст такого листа не може бути предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства.
Оскільки у ході розгляду справи не встановлено фактів порушень прав, свобод чи інтересів позивача внаслідок направлення йому відповідачем листа №К-31 від 30.08.2017 року, а позивач невірно обрав спосіб захисту свого права, тому у задоволенні його позову слід відмовити.
Позивач, вважаючи, що управління комунальної власності Кіровоградської міської ради при нарахуванні йому допомоги по тимчасовій непрацездатності безпідставно застосувало обмеження, передбачене частиною 4 статті 19 Закону №1105-XIV, вправі звернутися до суду з позовом про стягнення з роботодавця цієї допомоги у розмірі, установленому законом.
Судові витрати сторонами у справі не понесені.
Керуючись статтями 9, 90, 242-246, 250, 251, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду О.А. Черниш