Іменем України
31 травня 2018 року
Київ
справа №587/300/16-а
провадження №К/9901/10904/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 587/300/16-а
за позовом ОСОБА_1 до Сумського міського голови ОСОБА_2, Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради, Сумської міської ради, Виконавчого комітету Сумської міської ради про визнання протиправними і скасування актів органів владних повноважень, визнання протиправними дій, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Сумської міської ради на постанову Сумського районного суду Сумської області від 17 березня 2016 року, прийняту у складі головуючого судді Дашутіна І. В., та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду 23 травня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Бенедик А. П., суддів:ОСОБА_3, ОСОБА_4,
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Сумського міського голови ОСОБА_2 (далі - міський голова), Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради, Сумської міської ради, Виконавчого комітету Сумської міської ради (далі - Виконком Сумської міської ради), в якому просив:
визнати протиправним та скасувати п. 1.2. ч. 1, п. 1.3. ч. 1, ч. 2 рішення Сумської міської ради від 02 грудня 2015 року № 38-МР "Про внесення змін до рішення Сумської міської ради від 29.01.2014 року № 3013-МР "Про Положення про департамент містобудування та земельних відносин Сумської міської ради" (зі змінами);
визнати протиправним та скасувати розпорядження міського голови ОСОБА_2 від 09 грудня 2015 року № 513-к "Про зміну істотних умов праці ОСОБА_1 та ОСОБА_5.", в частині, що стосується зміни істотних умов праці, попередження про зміну істотних умов праці, затвердження посадової інструкції та здійснення заходів щодо звільнення позивача ОСОБА_1;
визнати протиправним та скасувати розпорядження міського голови ОСОБА_2 від 04 грудня 2015 року № 512-к "Про внесення змін до розпорядження міського голови від 23 березня 2015 року № 118-к "Про затвердження граничної чисельності та штатів апарату та виконавчих органів Сумської міської ради" (зі змінами);
визнати протиправними дії міського голови ОСОБА_2 щодо затвердження ним 02 грудня 2015 року посадової інструкції директора Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради;
визнати протиправними дії Виконкому Сумської міської ради щодо попередження від 09 грудня 2015 року № 2980/03.01.02-17 ОСОБА_1 про зміну істотних умов праці та звільнення його з посади з 10 лютого 2016 року;
визнати протиправним та скасувати розпорядження міського голови ОСОБА_2 від 09 лютого 2016 року № 58-к "Про звільнення ОСОБА_1 В.";
поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді директора Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради з дати звільнення і в цій частині звернути судове рішення до негайного виконання;
стягнути з Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу;
встановити судовий контроль за виконанням судового рішення у даній справі;
стягнути з міського голови ОСОБА_2 на користь позивача понесені ним судові витрати.
В обґрунтування адміністративного позову зазначає, що 06 лютого 2014 року на підставі розпорядження Сумського міського голови ОСОБА_6 № 57-к позивач був призначений директором Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради (далі - Департамент).
Однак, в порушення норм статей 31, 32 Кодексу законів України про працю (далі - КЗпП України) міським головою ОСОБА_2 видано розпорядження, які в комплексі направлені на зміну істотних умов праці позивача, що відображені в посадовій інструкції, порівняно із тими, які діяли на момент укладення з позивачем трудового договору під час прийняття його на роботу, що відображені у Положенні про Департамент.
Позивач стверджує, що акти органу місцевого самоврядування прийняті в порушення процедури, а саме без повідомлення про такі зміни не пізніше, ніж за два місяці.
Крім того позивач вказує на те, що попередження про зміну істотних умов праці, яке йому вручено з порушенням строків, вчинено не роботодавцем, а Виконкомом Сумської міської ради, який не наділений повноваженнями роботодавця відносно позивача, а тому, на його думку, вказані дії Виконкому Сумської міської ради є протиправними.
Позивач також зазначає про порушення роботодавцем частини четвертої статті 32 КЗпП України, згідно з якою трудовий договір з працівником припиняється тільки у разі, якщо істотні умови праці працівника не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах.
Натомість позивач як працівник вказує на те, що він не надавав своїх заперечень на продовження роботи в нових умовах, а тому, у роботодавця були відсутні підстави для звільнення позивача.
Позивач наголошує, що фактична зміна в організації виробництва і праці в Департаменті не відбулась, а своє звільнення пов'язує виключно з негативним ставленням до себе роботодавця.
Також зазначив, що при звільненні за пунктом 1 частин и першої статті 40 КЗпП України роботодавець зобов'язаний дотримуватись процедури, яка визначена цією нормою права, а саме: запропонувати позивачеві всі наявні вакантні посади, роботу за якими може виконувати позивач, отримати від позивача згоду або заперечення щодо таких посад, і як наслідок, прийняти відповідне рішення або про звільнення, якщо позивач не погодився на зайняття вакантних посад, або перевести його на цю посаду, чого зроблено з боку роботодавця не було, що, на думку ОСОБА_1, свідчить про незаконність його звільнення та протиправність оскаржуваного позивачем розпорядження.
Вважаючи, що відповідачем порушено вимоги частини третьої статті 40 КЗпП України, оскільки позивача звільнено під час його перебування на лікарняному, ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав звернувсь до суду.
Постановою Сумського районного суду Сумської області від 17 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду, постановлену 23 травня 2016 року, позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано п. 1.2. ч. 1, п. 1.3. ч. 1, ч. 2 рішення Сумської міської ради від 02 грудня 2015 року № 38-МР "Про внесення змін до рішення Сумської міської ради від 29.01.2014 року № 3013-МР "Про Положення про департамент містобудування та земельних відносин Сумської міської ради" (зі змінами).
Визнано протиправним та скасовано розпорядження міського голови ОСОБА_2 від 09 грудня 2015 року № 513-к "Про зміну істотних умов праці ОСОБА_1 та ОСОБА_5.", в частині, що стосується зміни істотних умов праці, попередження про зміну істотних умов праці, затвердження посадової інструкції та здійснення заходів щодо звільнення позивача ОСОБА_1
Визнано протиправним та скасовано розпорядження міського голови ОСОБА_2 від 04 грудня 2015 року № 512-к "Про внесення змін до розпорядження міського голови від 23 березня 2015 року № 118-к "Про затвердження граничної чисельності та штатів апарату та виконавчих органів Сумської міської ради" (зі змінами).
Визнано протиправними дії міського голови ОСОБА_2 щодо затвердження ним 02 грудня 2015 року посадової інструкції директора Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради.
Визнати протиправними дії Виконкому Сумської міської ради щодо попередження ОСОБА_1 про зміну істотних умов праці.
Стягнуто з міського голови ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 551,21 гривень.
В іншій частині позовних вимог відмовлено в зв'язку з відсутністю предмету спору.
Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У касаційній скарзі Сумська міська рада, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити в позові.
В мотивування касаційної скарги вказує, що судами попередніх інстанцій не враховано, що рішення Сумської міської ради від 02 грудня 2015 року № 38-МР "Про внесення змін до рішення Сумської міської ради від 29 січня 2014 року №3013-МР "Про Положення про департамент містобудування та земельних відносин Сумської міської ради" (зі змінами) було прийнято в межах повноважень та з метою приведення Положення про Департамент містобудування та земельних відносин Сумської міської ради у відповідність до Закону України "Про архітектурну діяльність", Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Разом з цим зазначає, що ані Сумський міський голова, ані Сумська міська рада не змінювали з 03 грудня 2015 року істотні умови праці позивача як директора Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради, оскільки у період з 03 грудня 2015 року по 10 лютого 2016 року позивач мав незмінні повноваження, що передбачені виключно пунктом 2.8 Положення про Департамент.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06 лютого 2014 року на підставі розпорядження Сумського міського голови ОСОБА_6 № 57-к позивач був призначений директором Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради.
Посадова інструкція відносно ОСОБА_1 на вказану дату не затверджувалась, а повноваження директора Департаменту визначені Положенням про Департамент містобудування та земельних відносин Сумської міської ради, затвердженого рішенням Сумської міської ради від 29 січня 2014 року № 3013-МР (далі - Положення про Департамент).
Зокрема, розділом ІІ Положення про Департамент визначено структуру та організацію роботи департаменту, пунктом 2.3. якого встановлено, що департамент очолює директор, а заступником директора департаменту є начальник управління архітектури та містобудування за посадою є головним архітектором міста Суми.
Вказані особи згідно з пунктом 2.6. зазначеного Положення призначаються та звільняються з посад на підставі розпорядження міського голови відповідно до законодавства, а інші працівники департаменту, призначаються та звільняються директором департаменту.
Пунктом 2.8. цього ж Положення передбачені конкретні повноваження директора департаменту, а саме: здійснювати керівництво діяльністю департаменту, нести персональну відповідальність за виконання покладених на департамент завдань, визначати ступінь відповідальності заступника директора департаменту - начальника управління архітектури та містобудування, керівників структурних підрозділів департаменту (п.п.2.8.1.); видавати в межах своєї компетенції накази, організовувати та контролювати їх виконання (п.п.2.8.2.); забезпечувати роботу з ведення діловодства в департаменті (п.п.2.8.3.); здійснювати особистий прийом громадян з питань, що стосуються діяльності департаменту (п.п.2.8.4.); контролювати стан трудової та виконавської дисципліни в департаменті (п.п.2.8.5.); розпоряджуватись коштами в межах затвердженого кошторису на утримання департаменту (п.п.2.8.6.); затверджувати положення про структурні підрозділи департаменту (окрім відділу "Служба містобудівного кадастру") і посадові інструкції працівників департаменту (п.п.2.8.7.); вживати заходи щодо заохочення працівників або притягнення їх, у разі необхідності, до дисциплінарної відповідальності в порядку, встановленому чинним законодавством та організовувати навчання працівників департаменту (п.п.2.8.8.); діяти без довіреності та представляти департамент у відносинах з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, виконавчими органами Сумської міської ради, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та громадянами (п.п.2.8.9.); аналізувати результати роботи департаменту, вживати заходи щодо підвищення її ефективності (п.п.2.8.10.).
Крім того, зі змісту вказаного Положення вбачається, що ОСОБА_1 як директор органу управління департаменту несе персональну відповідальність (п.5.1. Положення про Департамент) та забезпечує виконання департаментом покладених на нього завдань та функцій, визначених Положенням про Департамент, зокрема, розділом ІІІ Положення.
Отже, вищевикладені умови праці директора Департаменту і є його істотними умовами праці.
02 грудня 2015 року рішенням Сумської міської ради № 38-МР "Про внесення змін до рішення Сумської міської ради від 29 січня 2014 року № 3013-МР "Про Положення про департамент містобудування та земельних відносин Сумської міської ради" (зі змінами) до вищевказаного Положення внесено зміни (а.с. 16).
Ці зміни полягають у тому, що пункт 2.4. Положення викладено в новій редакції, яка визначає, що директором департаменту за посадою є головний архітектор, а пункт 2.5. встановлює, що заступником директора департаменту є начальник управління архітектури та містобудування і ці зміни набирають чинності з 10 лютого 2016 року.
Одночасно, з Положення про Департамент наведеним рішенням взагалі виключаються повноваження директора департаменту, які були визначені пунктом 2.8. розділу ІІ Положення і ці зміни набирають чинності з моменту оприлюднення рішення, тобто з 03 грудня 2015 року.
Тобто, наведене свідчить про те, що вказаним рішенням Сумської міської ради змінено назву посади позивача, а також повністю скасовано його повноваження, які були передбачені Положенням про Департамент.
02 грудня 2015 року міським головою ОСОБА_2 затверджується посадова інструкція директора Департаменту, згідно з якою встановлюється нове підпорядкування директора департаменту, визначаються нові кваліфікаційні вимоги до посади директора департаменту, визначаються нові, порівняно із встановленими, істотні умови праці, а саме: обов'язок організації розробки та впровадження Стратегічного плану розвитку міста Суми, комплексних регіональних та місцевих програм та планів розвитку, з питань, що належать до повноважень департаменту; проведення експертизи проектів нормативно-правових актів (шляхом їх візування), що створюються у Сумській міській раді, з питань, віднесених до відання департаменту; здійснення аналізу стану та тенденцій розвитку галузей архітектури, містобудування та земельних відносин, ходу виконання проектів, програм, які стосуються департаменту; обов'язок організації збереження державної таємниці; здійснення контролю за дотриманням посадовими особами департаменту антикорупційного законодавства; організовує та контролює надання заступником директора управління - головним архітектором містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки або відмови у їх видачі; не має права втручатись в діяльність заступника директора департаменту - начальника управління архітектури та містобудування як головного архітектора міста Суми; зобов'язано негайно у письмовій формі інформувати міського голову про покладення на нього особисто повноважень, не передбачених посадовими обов'язками, про виявлені порушення у сфері земельних відносин та в галузі архітектури і містобудування з боку посадових осіб департаменту.
Відповідно до листа міського голови ОСОБА_2 від 15 грудня 2015 року за № 3041/03.01.02-17 вбачається, що зазначені посадові обов'язки ОСОБА_1 введено в дію з 03 грудня 2015 року.
В свою чергу, враховуючи вказане рішення Сумської міської ради, 04 грудня 2015 року, міським головою ОСОБА_2 видано розпорядження № 512-к "Про внесення змін до розпорядження міського голови від 23 березня 2015 року № 118-к "Про затвердження граничної чисельності та штатів апарату та виконавчих органів Сумської міської ради" (зі змінами), відповідно до якого вбачається, що змінено назву посади директора департаменту на директора департаменту - головного архітектора (1 штатна одиниця) та змінено назву заступника директора департаменту - начальника управління архітектури та містобудування головного архітектора міста Суми на заступника директора департаменту - начальника управління (1 штатна одиниця). Пунктом 2 цього розпорядження, такі зміни набирають чинності з 10 лютого 2016 року.
На виконання вказаного рішення Сумської міської ради та вказаного розпорядження, 09 грудня 2015 року за № 513-к міським головою ОСОБА_2 видано оскаржуване розпорядження "Про зміну істотних умов праці ОСОБА_1 та ОСОБА_5.", яким вирішено змінити з 10 лютого 2016 року істотні умови праці пов'язані із зміною елементів його трудової функції, насамперед, позивачу.
09 грудня 2015 року Виконкомом Сумської міської ради позивачу вручено попередження № 2980/03.01.02-17 про зміну істотних умов праці починаючи з 10 лютого 2016 року, з посиланням на вищевказані акти суб'єктів владних повноважень.
Так, згідно з розпорядженням міського голови ОСОБА_2 від 09 лютого 2016 року № 58-к позивача звільнено із займаної посади.
Разом з цим, міським головою ОСОБА_2 видано розпорядження від 09 лютого 2016 року № 61-к, яким самостійно скасовано вищевказане оскаржуване розпорядження через перебування ОСОБА_1 з 09 лютого 2016 року на лікарняному.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, змінюючи істотні умови праці відповідачем не було завчасно попереджено ОСОБА_1, чим порушено вимоги статті 32 КЗпП України. Разом з цим, відмовляючи в частині поновлення позивача на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції дійшов висновку про їх необґрунтованість, оскільки позивач фактично продовжує працювати на посаді директора Департаменту у зв'язку із самостійним скасуванням міським головою свого розпорядження про звільнення позивача.
Таку позицію Сумського районного суду Сумської області підтримав і Харківський апеляційний адміністративний суд, який здійснив перегляд цієї справи.
Верховний Суд висновки судів попередніх інстанцій вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
В силу частини десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року у справі № 19-рп/2011 щодо оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, частини третьої статті 8, статті 55 Конституції України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам.
За приписами статті 7 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Статтею 20 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" встановлено, що крім загальних підстав, передбачених КЗпП України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України.
Таким чином, при звільненні особи з публічної служби за загальними підставами, передбаченими КЗпП України, на цю особу поширюються гарантії, передбачені цим Кодексом, якщо інше прямо не визначено спеціальним законом.
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
При цьому, згідно зі статтею 31 КЗпП України власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі розпорядження Сумського міського голови ОСОБА_6 № 57-к від 06 лютого 2014 року ОСОБА_1 призначено на посаду директора Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради та, приступивши до роботи позивач погодився працювати на цій посаді на умовах укладеного трудового договору з умовами праці, що визначені Положенням про Департамент.
Тобто, істотні умови праці позивачу при прийнятті його на роботу встановлено Сумською міською радою шляхом затвердження відповідного Положення про Департамент, що відповідає виключним повноваженням місцевих рад, визначених п. 5, п. 6 ч. 1 ст. 26, ст. 54 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", згідно з якими місцеві ради затверджують за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальну чисельність апарату ради та її виконавчих органів відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрати на їх утримання, а також утворюють за поданням сільського, селищного, міського голови інші виконавчі органи ради для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад та затверджують положення про ці органи.
На підставі викладеного, створюючи Департамент, який входить до структури виконавчих органів Сумської міської ради в межах затвердженої нею штатів, саме місцева рада визначає відповідні завдання, функції та повноваження цього органу та його керівника, як штатної одиниці, що входить до структури такого виконавчого органу.
Таким чином, зміна їх в односторонньому порядку без належного дотримання процедури узгодження, чинним законодавством не допускається і роботодавець не вправі покладати та вимагати від робітника виконання нових трудових обов'язків.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що до зазначеного Положення про Департамент Сумською міською радою внесено зміни, за якими всі повноваження позивача було виключено з Положення про Департамент, тобто, вказаним рішенням позивача було позбавлено всіх істотних умов праці, на яких з ним укладався трудовий договір.
Також, розпорядженням міського голови ОСОБА_2 від 02 грудня 2015 року були затверджені посадові інструкції директора Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради, якими з 03 грудня 2015 року на позивача покладено нові трудові обов'язки (розділ 2 посадової інструкції) та введено нові кваліфікаційні вимоги до займаної ним посади (пункт 1.7 посадової інструкції), порівняно з тими, які встановлювалися на момент прийняття його на роботу.
За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що згідно з посадовою інструкцією, затвердженою 02 грудня 2015 року міським головою ОСОБА_2, яка введена в дію з 03 грудня 2015 року, позивачу фактично змінено істотні умова праці.
Приписами частин третьої-четвертої статті 32 КЗпП України обумовлено, що у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
Отже, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо ж такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.
Відповідно до пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зміною істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, викликаною змінами в організації виробництва і праці, визнається раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і впровадження передових методів тощо.
Слід зазначити, що зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом нетотожна звільненню у зв'язку зі зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.
За такого правового врегулювання, в розумінні положень статті 32 КЗпП України, законодавством допускається зміна робітнику істотних умов праці лише у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та за умови неможливості збереження колишніх істотних умов, і про проведення таких змін, роботодавець зобов'язаний повідомити робітника не пізніше ніж за два місяці.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс15.
Так, відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року під зміною в організації виробництва і праці слід розуміти ліквідацію, реорганізацію або перепрофілювання підприємства, установи чи організації, скорочення численності або штату працівників.
Доводи Сумської міської ради стосовно того, що зміна в організації виробництва і праці відбулась на підставі прийнятого нею рішення № 38-МР від 02 грудня 2015 є помилковими, оскільки його змістом не передбачалося проведення ліквідації, реорганізації чи перепрофілювання Департаменту, як і не передбачалось проведення скорочення чисельності та штату його працівників.
Таким чином, відповідачі під час розгляду справи не надали належних та допустимих доказів на підтвердження проведення змін в організації виробництва і праці Департаменту, а відтак відсутні правові підстави проведення змін істотних умов праці позивача.
Пунктом 6 частини четвертої статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено право міського голови вносити на розгляд ради пропозиції щодо структури виконавчих органів ради, апарату ради та її виконавчого комітету, їх штатів, встановлених відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що міський голова ОСОБА_2 самостійно визначив структуру та штат Департаменту як виконавчого органу міської ради, своїм розпорядженням від 04 грудня 2015 року № 512-к, замість того, щоб внести відповідну пропозицію на розгляд Сумської міської ради, як цього вимагають норми вищезазначеного Закону.
За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо недотримання відповідачами процедури узгодження зміни істотних умов праці, внаслідок чого позивача позбавлено тих умов, які були передбачені на момент укладання трудового договору.
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
Касаційну скаргу Сумської міської ради залишити без задоволення.
Постанову Сумського районного суду Сумської області від 17 березня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2016 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді О. В. Білоус
Т. Г. Стрелець