Справа № 361/7710/17 Суддя (судді) першої інстанції: Радзівіл А.Г.
31 травня 2018 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Безименної Н.В.,
Кучми А.Ю.
за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.
розглянувши у судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2018 року (повний текст виготовлено 27 березня 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України Київської області, третя особа: Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
У грудні 2017 року позивач, ОСОБА_3, звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просив:
визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. а ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції Закону від 19 червня 2011 року);
зобов'язати призначити та виплачувати пенсію позивачу за вислугу років відповідно п. а ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції Закону від 19 червня 2011 року), відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей № 900 від 23 грудня 2015 року, ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», постанов Кабінету Міністрів України № 988 від 11 листопада 2015 року «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» і № 947 від 18 листопада 2015 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268».
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу у якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, неповно встановлено обставини справи. Зокрема, позивач посилається на те, що набув право на призначення пенсії за вислугу років до внесення змін у пенсійне законодавство, що набули чинності 01 жовтня 2011 року.
14 травня 2018 року до Київського апеляційного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу яким останній підтримує правову позицію суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, відповідно до витягу з наказу від 06 листопада 2017 року № 19 о/с по особовому складу внесено часткову зміну до пункту наказу Головного управління МВС України в Київській області від 01 червня 2012 року № 440 0/с у частині звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_3, начальника ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб Броварського міського відділу (з обслуговування міста Бровари та Броварського району Київської області) з 01 червня 2012 року на підставі п. 64 є (за порушення дисципліни), а саме: слова та цифри звільнити з органів внутрішніх справ у запас (із зняттям з військового обліку) за п. 64 є (за порушення дисципліни) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_3, начальника ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих на облік під варту осіб Броварського міського відділу (з обслуговування міста Бровари та Броварського району), з 01 червня 2012 року. Вислуга років на день звільнення складає: календарна 20 років 02 місяці 08 днів, пільгова 25 років 08 місяців 22 дні викласти у редакції звільнити з органів внутрішніх справ у запас (з постановою на військвий облік) за п. 64 є (за порушення дисципліни) старшого лейтенанта міліції лейтенанта міліції ОСОБА_3, начальника ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб Броварського міського відділу (з обслуговування міста Бровари та Броварського району), з 01 червня 2012 року. Вислуга років на день звільнення складає: календарна 20 років 02 місяці 08 днів, пільгова 26 років 03 місяці 06 днів.
На виконання постанови Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2017 року у справі №361/2703/17, Ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області провела розрахунок розміру грошового забезпечення позивача, оформила всі необхідні документи та подала їх до Головного Управління Пенсійного фонду України в Київській області для призначення пільгової пенсії за вислугу років.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 30 листопада 2017 року № 3935/03 пенсійні матеріали позивача повернуто без виконання, зазначено, що останній звільнений з військової служби 01 червня 2012 року та на день звільнення мав 20 років 02 місяці та 08 днів календарної вислуги років і постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2017 року по справі № 361/2703/2017 року їх не зобов'язано призначити пенсію.
Вважаючи, що його права та законні інтереси порушено, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом.
Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив та зазначив, що на момент звільнення зі служби з позивач повинен мати вислугу років - 20 років 6 місяців і більше (календарних ), незалежно від віку, але позивач мав вислугу років на день звільнення 20 років 02 місяці 08 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію та членів їх сімей визначено Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Умови призначення пенсії за вислугу років визначено статтею 12 Закону.
Редакція пункту «б» зазначеної статті змінювалась, встановлюючи умови і підстави виникнення права на пенсію за вислугу років, зокрема: у редакції, що діяла з 19 червня 2011 року встановлювалась вимога щодо наявності вислуги років на день звільнення - 20 років і більше, а у редакції, що діяла з 01 жовтня 2011 року - якщо такі особи звільнені зі служби з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше.
Згідно зі ст. 22 Конституції України, закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій (далі - Рішення № 5-рп/2002).
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини по їхньому пенсійному забезпеченню виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.
Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 10 лютого 2015 року у справі 21-630а14 та від 01 липня 2014 року у справі № 21-244а14.
Станом на дату звільнення позивача зі служби діяла редакція ст.. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка передбачала, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше.
Буквальний аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що право на призначення пенсії за вислугу років виникає за умови: 1) звільнення особи з військової служби; 2) наявність достатньої кількості вислуги років.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивача було звільнено зі служби з 01 червня 2012 року.
Так, станом на дату звільнення позивача вислуга років складає: календарна 20 років 02 місяці 08 днів, що не дає право на призначення пенсії.
Одночасно ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначенні пенсії.
Так, у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не вказано, що пенсію за вислугу років можна призначати особам при наявності вислуги, обчисленої на пільгових умовах; вказаним Законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 20 календарних років та 6 місяців, та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі №295/6301/17.
Крім зазначеного, колегія суддів звертає увагу, що зміна умов у призначенні пенсії особі не є звуженням обсягу вже набутих нею прав та/або позбавленням її права на соціальний захист.
Так, у п. 2.1 рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року зазначено, що зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У рішенні «Ейрі проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Великода проти України» зазначено, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Відповідно до позиції, викладеної Європейським судом з прав людини у рішенні «Кйартан Асмундсон проти Ісландії», зазначені положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат: «Одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень».
Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Згідно з положеннями ст.. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог ст.. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а обставини справи повністю відповідають висновкам суду.
Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2018 року - залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст.. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст виготовлено 31.05.2018
Головуючий суддя Л.В.Бєлова
Судді Н.В. Безименна,
А.Ю. Кучма