вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"21" травня 2018 р. м. Київ Справа № 911/3523/17
Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Янюк О.С. за участю секретаря судового засідання Мірошніченко В.В. розглянув у підготовчому засіданні
позовну заяву Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінінвест», м.Ірпінь Київської області
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
1) Міністерство екології та природних ресурсів України
2) Національний природний парк «Голосіївський», м.Київ
3) Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», м.Київ
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:
1) ОСОБА_2
2) ОСОБА_3
про витребування майна з чужого незаконного володіння
За участю представників:
від прокуратури: Буцмак А.Ю. (посвідчення №034564 від 20.07.2015);
від позивача: Бевх І.І. (довіреність №7-5/99 від 11.01.2018);
від відповідача: не з'явився;
від третіх осіб: не з'явились
27.11.2017 Перший заступник прокурора Київської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі-позивач, КМУ) звернувся до Господарського суду Київської області (далі - суд) із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінінвест» (далі - відповідач, ТОВ «Грінінвест»), у якій просить витребувати з незаконного володіння останнього на користь держави в особі КМУ земельну ділянку площею 0,14га за кадастровим номером НОМЕР_1.
Позовні вимоги обґрунтовує ст.ст. 16, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та вказує на те, що вибуття з державної власності відповідної ділянки та передача її до статутного фонду ТОВ «Грінінвест» громадянином ОСОБА_6 є незаконним. Зазначає, що рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 №2123/25-5 на підставі якого спірна земельна ділянка вибула із державної власності є скасованим у судовому порядку рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17.07.2014 у справі №367/2721/13-ц, яке залишено в силі рішенням Апеляційного суду Київської області від 16.12.2014. При цьому, як стверджує прокурор, ОСОБА_6, знаючи, що відповідна земельна ділянка може бути у нього витребувана, з метою подальшого приховування передав її до статутного фонду відповідача, і відповідач володіє нею незаконно.
Ухвалою суду від 28.11.2017 порушено провадження у справі; з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору, зобов'язано сторін надати відповідні докази; на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, у редакції чинній до 15.12.2017) залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерство екології та природних ресурсів України (далі - Мінекології), Національний природний парк «Голосіївський» (далі - НПП «Голосіївський») та Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» (далі - КП «Святошинське ЛГ»); на стороні відповідача - ОСОБА_2 та ОСОБА_6
Разом з цим, 15.12.2017 набрали чинності зміни до ГПК України, внесені Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 13.10.2017, відповідно до пп. 9 п. 1 Перехідних положень якого, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У зв'язку із зазначеним, судом постановлено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження, на стадії - підготовче провадження, встановлений строк відповідачу до 17.01.2018 для надання відзиву на позовну заяву, про що винесено відповідну ухвалу від 18.12.2017.
На підставі ст.183 ГПК України підготовче засідання неодноразово відкладалося.
Під час підготовчого засідання 12.02.2018 протокольною ухвалою суду постановлено продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання (протокол судового засідання від 12.02.2018).
19.03.2018 за результатами підготовчого засідання суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 23.04.2018, про що судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.
На підставі ст.202 ГПК України, судове засідання неодноразово відкладалось. Черговий розгляд справи призначений на 21.05.2018.
Так, у судове засідання представники ТОВ «Грінінвест», НПП «Голосіївський», КП «Святошинське ЛГ», ОСОБА_2 та ОСОБА_6 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином та своєчасно (т. 1 а.с. 293, 295, 297, 299; т. 2 а.с. 20-22).
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 42 ГПК України, учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.
За таких обставин, ураховуючи те, що явка учасників процесу це право, а не обов'язок, та явка вищевказаних осіб судом обов'язковою не визнавалась, суд визнав за можливе провести судове засідання без участі останніх та розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Під час судового засідання прокурор підтримав позовні вимоги та надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та письмових поясненнях (т. 1 а.с. 63-68).
Представник КМУ правом передбаченим ст. 42 ГПК України (ст. 22 ГПК України, у редакції чинній до 15.12.2017) не скористався та будь-яких заяв по суті спору, які визначені у ст. 161 ГПК України, не надав.
Відповідач правом передбаченим ст. 165 ГПК України (ст. 59 ГПК України, у редакції чинній до 15.12.2017) не скористався та відзиву у встановлений судом строк не надав. Разом з цим, 26.04.2018 від представника ТОВ «Грінінвест» до суду надійшли письмові пояснення із відповідними додатками до них (т. 1 а.с. 220-288). Із змісту вказаних письмових пояснень вбачається, зокрема, що відповідач фактично наводить свої заперечення щодо наведених прокурором обставин та правових підстав позову, з якими ТОВ «Грінінвест» не погоджується. Крім того, у відповідних письмових пояснення відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.
Отже, зазначені письмові пояснення суд розцінює як відзив на позовну заяву.
Відповідно до норм ст. 165, 167 ГПК України, відповідач подає до суду відзив із відповідними доказами на його обґрунтування та заперечення щодо відповіді позивача на відзив.
Згідно ч. 8 ст. 165 ГПК України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Як вбачається із матеріалів справи, ухвалами суду від 10.11.2017 та 27.11.2017 було зобов'язано відповідача подати відзив на позовну заяву у порядку ст. 59 ГПК України (у редакції чинній до 15.12.2017) та, у подальшому, у зв'язку із набранням чинності нового ГПК України ухвалою суду від 18.12.2017 відповідачу було вставлено строк до 17.01.2018 для подання відзиву. Проте, відповідним правом відповідач не скористався.
Крім того, відповідно до ч. 1, 3, 8 ст. 80 ГПК України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Частиною 9 ст. 165 ГПК України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, ураховуючи те, що відповідачем не було подано відзив у строк встановлений судом та не подано відповідних заяв із зазначенням поважності причин пропуску вказаного строку, суд вирішує справу за наявними матеріалами, без урахування відповідних письмових пояснень.
Водночас, через канцелярію суду 23.04.2018 від представника відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності у даній справі (т. 1 а.с. 197-203).
24.11.2017 третя особа - Мінекології, скориставшись правом передбаченим ст. 22 ГПК України (у редакції чинній до 15.12.2017), подала до суду письмові пояснення (т. 1 а.с. 93-95) у яких просила суд задовольнити позовну заяву прокурора, з підстав, які є аналогічними викладеним у позовній заяві.
Треті особи: НПП «Голосіївський», КП «Святошинське ЛГ», ОСОБА_2 та ОСОБА_6 правом передбаченим ст. 168 ГПК України (ст. 22 ГПК України, у редакції чинній до 15.12.2017) не скористались та письмових пояснень по суті спору не надали.
На підставі ст.233 ГПК України у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Ураховуючи зазначене, суд розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, судом встановлені наступні обставини.
Рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області (далі - Селищна рада) від 25.12.2008 №2123/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1» (далі - Рішення №2123/25-5) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано безкоштовно у приватну власність громадянці ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,14га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 22).
Як зазначає прокурор у позовній заяві, на підставі вищевказаного рішення Селищної ради, ОСОБА_2 видано державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку площею 0,14га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_3. Доказів протилежного учасниками справи надано не було.
22.05.2009 між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого, ОСОБА_2 продала належну їй згідно державного акту серії НОМЕР_2 земельну ділянку ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 25-29).
У подальшому, 30.12.2015 ОСОБА_7 відповідно до акту № 1 прийому-передачі нерухомого майна, в якості внеску до статутного капіталу ТОВ «Грінінвест», передав останньому нерухоме майно, у тому числі і спірну земельну ділянку, про що 27.07.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості за №15697988 про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_3 за ТОВ «Грінінвест» (т. 1 а.с.41-53).
Проте, до передачі до статутного фонду відповідної земельної ділянки рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17.07.2014 у справі №367/2721/13-ц (з урахуванням рішенням Апеляційного суду Київської області від 16.12.2014) визнано недійсним Рішення №2123/25-5 та визнано недійсним державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку НОМЕР_3, виданого на ім'я ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 69-73).
Так, указаним судовим рішенням встановлено, що на момент прийняття Селищною радою Рішення №2123/25-5 межі смт Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені. Селищна рада приймаючи спірне рішення не надала належної оцінки обставинам місця розташування спірної земельної ділянки в межах чи за межами селища, й відповідності прийнятого рішення до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України.
Разом з цим рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка за кадастровим номером НОМЕР_3 не відноситься до земель лісового фонду.
Указане рішення набрало законної сили 16.12.2014, та ураховуючи положення ст. 18 ГПК України, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, положення вищевказаної статті визначають, що преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили.
Ураховуючи зазначене, неправомірність вибуття з державної власності земельної ділянки площею 0,14га з кадастровим номером НОМЕР_3, встановлено судом та не потребує повторному доказуванню.
Крім того, Указом Президента України № 446/2014 від 01.05.2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський», до передачі спірної земельної ділянки до статутного капіталу відповідача змінено межі НПП «Голосіївський» шляхом розширення його території на 6462,62 га рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд», що включаються до складу НПП «Голосіївський» без вилучення у землекористувача (т. 1 а.с. 34).
Згідно листа КП «Святошинське ЛГ» №472 від 14.07.2014, земельні ділянки (501шт), що передані у власність громадянам рішеннями Коцюбинської селищної ради розміщені в частині кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва Святошинського лісопаркового господарства; зазначені земельні ділянки увійшли до території НПП «Голосіївський», який розширено на підставі Указу Президента України № 446/2014 від 01.05.2014 (т. 1 а.с. 33).
Листом від 08.10.2014 № 331 ВО «Укрдержліспроект» надало перелік кадастрових номерів ділянок, які накладаються на квартали та виділи Київського та Святошинського лісництв (т. 1 а.с.35-38).
18.03.2015 Державною інспекцією сільського господарства в Київській області проведена перевірка дотримання вимог земельного законодавства, за результатами якої складено акт 70/180 (т. 1 а.с.30-32). Із змісту відповідного акту вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_3 відповідно до картосхеми території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП «Голосіївський» попереднього функціонального значення попадає в 111 квартал.
Так, прокурор, вважаючи, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду і на даний час розташована у межах земель природно-заповідного фонду і входить до території НПП «Голосіївський», звернувся із даним позовом до суду в інтересах держави в особі КМУ.
Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 29 ГПК України (у редакції чинній до 15.12.2017), прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Як вбачається із матеріалів справи, прокурором було подано до суду позовну заяву в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.
Так, у матеріалах справи наявний лист прокурора від 31.05.2017 про інформування КМУ щодо подання до суду 42-ох позовних заяв в інтересах держави в особі КМУ до ТОВ «Лоджик Україна», ТОВ «Грінінвест», ТОВ «Лекс Таун» і ТОВ «Білдгрупінвест» (т. 1 а.с.40).
Відповідно до приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів, зокрема, держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це, зокрема, відповідного суб'єкта владних повноважень.
Частинами 1,2 ст. 37 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», встановлено, що КМУ може бути позивачем та відповідачем у судах, зокрема звертатися до суду, якщо це необхідно для здійснення його повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Інтереси КМУ у судах представляє Міністерство юстиції України, якщо інше не передбачено законами України або актами КМУ.
Для підтримання позовних вимог прокурора до суду було направлено представника Міністерства юстиції України - Бевха І.І., що підтверджується довіреністю №7-5/99 від 11.01.2018 (т. 1 а.с. 118), та який, у свою чергу, під час судового засідання підтримав позицію прокурора.
Ураховуючи зазначене, суд дійшов висновку про дотримання прокурором приписів Закону України «Про прокуратуру» та наявність підстав для представництва інтересів держави в особі КМУ, який є вищим органом у системі органів виконавчої влади (ч. 1 ст. .ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»).
Як встановлено Ірпінським міським судом Київської області, на момент прийняття Селищною радою Рішення №2123/25-5 межі смт Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені, а спірна земельна ділянка, яка не входить до лісового фонду, перебувала поза в межами смт Коцюбинське.
Відповідно до ч. 1 ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.
Як зазначалось вище, Указом Президента України №446/2014 від 01.05.2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський», до передачі спірної земельної ділянки до статутного капіталу відповідача змінено межі НПП «Голосіївський» шляхом розширення його території на 6462,62га рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд», що включаються до складу НПП «Голосіївський» без вилучення у землекористувача.
Водночас, з урахуванням відповідного Указу Президента України, наказом Мінекології від 04.08.2014 №244 «Про внесення змін до Положення про національний природний парк «Голосіївський» (далі - Положення), внесено зміни до відповідного Положення та встановлено, що НПП «Голосіївський» створений відповідно до Указу Президента України від 27.08.2007 №794/2007 «Про створення національного природного парку «Голосіївський», із змінами, внесеними указами Президента України від 30.10.2008 №976/2008 та від 01.05.2014 №446/2014, є об'єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка відноситься до земель природо-заповідного фонду, які віднесені до НПП «Голосіївський», що підтверджується відповідним актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 18.03.20185 та листом КП «Святошинського ЛГ» від 14.07.2014 (т. 1 а.с. 33, 85-87). Доказів протилежного, учасниками справи суду надано не було.
Ураховуючи зазначене, твердження прокурора про те, що спірна земельна ділянка відноситься до лісового фонду, суд вважає помилковим.
Водночас, згідно із п. 1.2 Положення, НПП «Голосіївський» є бюджетною, неприбутковою, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання.
Право НПП «Голосіївський» на постійне користування земельними ділянками оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (п. 1.7 Положення).
Як встановлено судом та не спростовано учасниками справи, відповідна реєстрація НПП «Голосіївський» не проводилась, а відтак, відповідний Указ Президента України, який не є правовстановлюючим документом, не посвідчує право власності НПП «Голосіївський» на спірну земельну ділянку, а лише надає правову підставу для оформлення (державної реєстрації) речового права на спірну земельну ділянку у встановленому законодавством порядку.
Отже, наявність відповідної державної реєстрації встановлює факт передачі у постійне користування певній особі спірної земельної ділянки, а не відносить останню до категорії земель природно-заповідного фонду, як це передбачено ст. 20 ЗК України.
Частиною 1 ст. 45 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), встановлено, що землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній власності.
Приписами ч. 4 ст. 84 ЗК України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЗК України, право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Згідно із ст.13 ЗК України, до повноважень КМУ в галузі земельних відносин віднесено, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Частиною 9 ст. 149 ЗК України передбачено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення.
Ураховуючи зазначене, оскільки спірна земельна ділянка протиправно вибула із державної власності та, яка у подальшому була віднесена до земель природо-заповідного фонду, то суд приходить до висновку про наявність правових підстав для звернення прокурора із даним позовом до суду в інтересах держави саме в особі КМУ.
За таких обставин, прокурором обґрунтовано зазначено в якості позивача, КМУ, - що є належним позивачем у даній справі.
Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Згідно вимог ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Статтею 330 ЦК України вставлено, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього.
Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (ст. 388 ЦК України).
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже, якщо за відплатним договором із володіння власника або законного володільця вибуло майно, то витребувати його у добросовісного набувача можна тільки тоді, коли воно вибуло поза волею власника або законного володільця.
Положення ст. 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень (аналогічна правова позиція міститься в постанові колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 31.10.2012 № 6-53цс12 (№ в ЄДРСРУ 27595059).
Із змісту рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17.07.2014 у справі №367/2721/13-ц вбачається, що спірна земельна ділянка на час прийняття Сільською радою Рішення №2123/25-5 перебувала в державній власності, а тому у останньої були відсутні повноваження щодо прийняття відповідного рішення, оскільки зазначене питання повинне вирішуватись власником земельних ділянок - державою.
Підсумовуючи викладене, та ураховуючи те, що земельна ділянка відчужена за відплатним договором, а майно, власником якого є держава, було передано поза волею останньої, то на підставі ч.1 ст.388 ЦК України власник має право витребувати це майно.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 відчужила спірну земельну ділянку ОСОБА_7 за відплатним договором купівлі-продажу від 22.05.2009, який, у свою чергу, був оформлений відповідно до вимог чинного законодавства та недійсним у судовому порядку не визнався.
У подальшому, 30.12.2015 ОСОБА_7 передав земельну ділянку до статутного капіталу ТОВ «Грінінвест», тобто, після винесення заочного рішення Ірпінським міським судом Київської області. Проте, доказів того, що відповідач був обізнаний про зазначені обставини, учасниками справи суду надано не було. Таким чином, ТОВ «Грінінвест» є добросовісним набувачем.
Отже, оскільки ОСОБА_6 неправомірно відчужив спірну земельну ділянку до ТОВ «Грінінвест», то зазначене свідчить про те, що земельна ділянка вибула із державної власності поза волею власника.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 321 ЦК України).
Ураховуючи зазначене та беручи до уваги те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (держави) не з його волі, суд дійшов висновку про наявність підстав, передбачених ст. 388 ЦК України, для задоволення позовної вимоги прокурора про витребування у ТОВ «Грінінвест» земельної ділянки площею 0,14 га з кадастровим номером НОМЕР_3, яка розташована по АДРЕСА_1.
Щодо заявленого клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).
Так, відповідач скористався наданим йому ст. 267 ЦК України правом до винесення судом рішення по даній справі.
Право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника.
Законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення ЦК України про набувальну давність (ст. 344 ЦК України). А тому, положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №904/11088/16 від 27.03.2018).
Ураховуючи зазначене, суд не вбачає правових підстав для задоволення відповідного клопотання відповідача.
Судовий збір, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається судом на відповідача.
Керуючись ст.ст. 7, 42, 73-74, 77-80, 86, 129, 233, 236-238, 240 ГПК України, суд
1.Позов задовольнити.
2. Витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінінвест» (08200, Київська обл. м. Ірпінь, вул. Покровська, буд. 1-Є, ідентифікаційний код 40208868) на користь держави в особі Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) земельну ділянку площею 0,14га з кадастровим номером НОМЕР_3.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінінвест» (08200, Київська обл. м. Ірпінь, вул. Покровська, буд. 1-Є, ідентифікаційний код 40208868) на користь прокуратури Київської області (м. Київ, бул. Л.Українки, 27/2, ідентифікаційний код 02909996) судовий збір у розмірі 1600,00грн (тисяча шістсот грн. 00 коп).
4. Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку визначеному п.п. 17.5 п. 17 Перехідних положень ГПК України.
Суддя О.С. Янюк
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 31.05.2018.