Справа № 214/5285/17
2/214/355/18
Іменем України
17 травня 2018 року м. Кривий Ріг
Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Євтушенка О.І.,
секретар судового засідання - Бєлікова О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 214/5285/17
за позовною заявою ОСОБА_1
до ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Саксаганської районної у м. Кривому Розі ради,
про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір'ю, обмеження батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею, визначення способу участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею, -
Представники сторін:
від позивача - ОСОБА_3
від відповідача - ОСОБА_4
За участю:
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_3
представника відповідача - ОСОБА_4
представника третьої особи - ОСОБА_5
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою 15.09.2017 року, в якій просила суд: визначити місце проживання їх спільного з ОСОБА_2 малолітнього сина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з нею як матір'ю за адресою: вул. Співдружності 50/70, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область; обмежити спілкування та участь батька ОСОБА_2 у вихованні їх малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, шляхом визначення наступного способу його участі у вихованні сина та спілкуванні з ним: систематичні побачення ОСОБА_2 з дитиною один раз на тиждень, а саме кожного тижня у неділю з 10.00 год. до 14.00 год. забирати дитину з місця його проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, та повертати дитину цього ж дня о 14.00 год. до місця проживання дитини; стягнути з відповідача судові витрати по справі.
Пред'явлені вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 перебувала в офіційно зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з червня 2006 року, який за рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04.05.2012 року було розірвано. Від шлюбно-сімейних стосунків сторони мають спільного сина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розірвання шлюбу вона не обмежувала спілкування батька та сина, підтримувала їх взаємовідносини, після їх зустрічей син перебував в чудовому настрої, поводив себе добре та відносився з повагою до неї як матері. Однак надалі проведення разом часу ОСОБА_6 з батьком почало негативно відображатись на його поведінці: погіршилося навчання, він припинив відвідувати додаткові секції, займатися з репетитором іноземною мовою. Вона неодноразово намагалась домовитись з ОСОБА_2 з приводу необхідності більш відповідального ставлення до виховання сина, однак ОСОБА_2 її звернення та пропозиції ігнорував, напрочуд почав в присутності дитини застосовувати до неї психологічне та фізичне насилля, а сина шантажувати, погрожувати, що відмовиться від нього у випадку, якщо той не буде його слухатись. 23.06.2017 року ОСОБА_1 звернулася до Служби у справах дітей Виконавчого комітету Саксаганської районної у м. Кривому Розі ради із заявою з приводу обмеження способу участі ОСОБА_2 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_6 та спілкуванні з ним, однак отримала відмову з посиланням на те, що з такими вимогами вправі звернутися лише батько. Спочатку ОСОБА_2 не заперечував, аби їх син ОСОБА_6 проживав з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: вул. Співдружності 50/70, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, де й значиться зареєстрованим. Однак надалі ОСОБА_2 почав порушувати наявну між ними домовленість. Так, мали місце непоодинокі випадки, коли син супроти її волі за наполяганням ОСОБА_2 залишався ночувати у нього, не відвідував навчальний заклад, без догляду батька блукав по місту. З огляду на викладене, чинення відповідачем перешкод у нормальному вихованні малолітньої дитини, негативному впливові на психіку сина, його нормальний розвиток, виховання, ОСОБА_1 вимушена звернутися до суду з даним позовом.
Відповідно до п.9 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року, яка набрала чинності 15.12.2017 року), справи в суді першої інстанції, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Враховуючи характер та предмет спору суд розглядає справу в порядку загального позовного провадження.
Не погоджуючись з пред'явленими вимогами, в порядку ч.1 ст.43, ст.178 ЦПК України представник відповідача ОСОБА_4 подала відзив на позовну заяву (а.с.81-89), в якому просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі Свої заперечення представник відповідача обґрунтовувала тим, що ОСОБА_2 має рівні з ОСОБА_1 права на участь у вихованні їх спільного сина ОСОБА_6, спілкуванні з ним. При цьому, спілкування батька з сином забезпечить підтримку між ними відносин, а відтак забезпечить дотримання розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини. Посилання ОСОБА_1 на застосування відносно неї ОСОБА_2 психологічного та фізичного насильства представник відповідача просила оцінити критично, оскільки за результатами звернень позивача, зареєстрованих в ЖЕО, в діях ОСОБА_2 не було встановлено наявність ознак складу адміністративного чи кримінального правопорушення. Жодних приписів у відповідності до Законів України «Про попередження насильства в сім'ї», «Про запобігання та протидію домашньому насильству» відносно ОСОБА_2 не виносилось. В свою чергу, ОСОБА_2 звертався до поліції із заявами про розшук ОСОБА_1 у зв'язку з її відсутністю за місцем постійного проживання, що в свою чергу виключало можливість встановлення місцезнаходження сина, який фактично проживає з нею. Окремо представник відповідача ОСОБА_4 зазначала про безпідставність доводів позивача щодо погіршення поведінки ОСОБА_6, рівня його навчання після спілкування з батьком, оскільки з педагогічної та психологічної характеристик від 27.12.2017 року, наданих навчальним закладом на ОСОБА_6, останній характеризується позитивно, добре навчається, батьки приділяють належну увагу його навчанню та вихованню. Вимоги ОСОБА_1 про обмеження участі ОСОБА_2 у вихованні сина з визначенням порядку прийняття ним участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею представник відповідача вважала безпідставними, оскільки ОСОБА_1 не вправі їх заявляти в інтересах ОСОБА_2 Стосовно вимоги про визначення місця проживання сина ОСОБА_6 разом з ОСОБА_1 як матір'ю, представник відповідача також не вбачала підстав для їх задоволення з огляду на відсутність між сторонами спору про визначення місця проживання дитини, адже ОСОБА_2 добровільно погодився, аби син проживав з позивачем.
09.02.2018 року представник позивача ОСОБА_3 подав відповідь на відзив представника відповідача ОСОБА_4 (а.с.147-151), в якій зазначив про недоведеність посилань представника відповідача на відсутність доказів чинення ОСОБА_2 психологічного та фізичного насильства відносно ОСОБА_1, її залякування, оскільки в матеріалах справи містяться докази притягнення його до адміністративної відповідальності за ст.173 КУпАП, де потерпілою є саме ОСОБА_1 Доведеність факту перебування ОСОБА_1 з дитиною в Центрі для жінок, постраждалих від домашнього насильства «З надією в майбутнє» є прямим свідченням неправомірних дій ОСОБА_2 та його негативного впливу на малолітнього сина. Дійсність наявності між сторонами спору про визначення місця проживання дитини з матір'ю обумовлена характером дій, які вчиняв ОСОБА_2, його поведінкою, у тому числі під час засідання комісії у справах дітей з розгляду питання про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_6, де відповідач заперечував проти залишення сина разом з ОСОБА_1, про що подав відповідну заяву. Інші доводи та заперечення, наведені у відповіді на відзив, є аналогічними з викладеними в обґрунтуванні пред'явлених вимог.
15.02.2018 року представник відповідача ОСОБА_4 подала заперечення до відповіді на відзив (а.с.158-162) з наведенням доводів та заперечень, аналогічних з викладеними у відзиві.
14.02.2018 року представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служби у справах дітей виконавчого комітету Саксаганської районної у м. Кривому Розі ОСОБА_5 подано пояснення по справі (а.с.156-157), в яких зазначено, що ОСОБА_1 неодноразово зверталася до служби у справах дітей з питання встановлення порядку зустрічей батька ОСОБА_2 з малолітнім сином ОСОБА_6, мотивуючи свої звернення агресивною поведінкою батька, чиненням ним негативного впливу на сина. Малолітній ОСОБА_6 разом з матір'ю перебувають під соціальним супроводом як сім'я, що опинилася в складних життєвих обставинах. Криворізьким міським центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді ОСОБА_1 надавалась психологічна, юридична допомога та допомога в переховуванні від ОСОБА_2 Службою у справах дітей дійсно відмовлено ОСОБА_1 у визначенні способу участі ОСОБА_2 як батька у вихованні сина, оскільки з цього приводу до служби повинен звернутись безпосередньо ОСОБА_2, від якого таких заяв не надходило. У листопаді 2017 року проводилось засідання комісії з вирішення питання визначення місця проживання ОСОБА_7 разом з матір'ю, в ході проведення якого встановлено наявність задовільних житлово-побутових умов для проживання дитини разом з матір'ю. Крім того, сама дитина виявила більшу схильність до матері та бажання проживати саме з нею. В свою чергу, батько не заперечував, аби син проживав з матір'ю. Окремо представник третьої особи акцентувала увагу на тому факті, що рішення про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ухвалено в заочному порядку у зв'язку з його неявками до суду, що в черговий раз є свідченням безвідповідального відношення батька до сина. Проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання сина з нею представник не заперечувала, стосовно вимог про обмеження участі ОСОБА_2 у вихованні сина та спілкуванні з ним, представник зауважила, що фактично ОСОБА_1 не переслідує за мету обмеження батьківських прав відповідача, а лише хоче упорядкувати стосунки між батьками та їх спільною дитиною.
Присутні в судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги, наполягали на їх задоволенні з підстав, викладених в позові. Додатково позивач зазначила, що вона разом з малолітнім сином тривалий час страждають від погроз, залякувань ОСОБА_2 З цього приводу вона неодноразово зверталась до поліції, служби у справах дітей, благодійних організацій, центрів підтримки осіб, які потерпають від домашнього насилля. Відносно ОСОБА_2 навіть порушували кримінальне провадження, однак за його проханням заяву вона забрала, аби останнього не посадили до в'язниці, однак тиск з його боку на неї та дитину продовжується. Визначення місця проживання дитини разом з матір'ю, на переконання представника, відповідатиме інтересам малолітнього ОСОБА_6, який також бажає проживати з ОСОБА_1
Будучи присутньою в судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у зв'язку з їх необґрунтованістю, недоведеністю та пред'явленням за відсутності між сторонами спору, оскільки на даний час син ОСОБА_6 проживає з матір'ю, проти чого не заперечує батько ОСОБА_2, а тому вважає, що його діями жодним чином права позивача не порушуються. Конкретно позицію свого довірителя стосовно вимог про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю його представник не визначила. Додатково представник акцентувала увагу на відсутності доказів чинення ОСОБА_7 фізичного чи психічного тиску на ОСОБА_1, а тому всі зазначені нею доводи, посилання є надуманими та не відповідають дійсності. Постанову суду про притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності за ст.173 КУпАП не можна трактувати в розумінні вчинення ним насилля відносно ОСОБА_1
Представник третьої особи ОСОБА_8 фактично не заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_7 з нею, однак вважала, що немає необхідності у вирішенні цього питання в судовому порядку; в частині вимог про обмеження участі батька у вихованні дитини, визначення порядку такої участі - покладалась на розсуд суду.
З урахуванням думки учасників справи, розгляд справи здійснено за відсутності відповідача з урахування прийняття участі в судовому засіданні його повноважного представника.
Від всіх заявлених клопотань про витребування доказів, виклик до суду малолітньої дитини для відібрання пояснень позивач та її представник відмовились.
Представником відповідача заявлялось клопотання про виклик свідків, в задоволенні якого ухвалою суду, постановленою на місці, було відмовлено, оскільки представником в заяві було зазначено обставини, які б свідки могли підтвердити, що не стосуються безпосередньо предмету спору.
Інші процесуальні дії не вчинялись, заходи забезпечення позову/доказів судом не вживались. 17.05.2018 року в судовому засіданні в порядку ст.268 ЦПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, враховуючи позицію учасників справи, суд,-
17.06.2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, зареєстрований Дзержинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького МУЮ в Дніпропетровській області, актовий запис №274, який заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04.05.2012 року (№435/492/12) розірвано (а.с.7, 8).
В період шлюбно-сімейних стосунків сторін 18.12.2006 року у них народився син - ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про його народження серії І-КИ № 460504 від 08.10.2013 року (а.с.6).
Заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21.02.2012 року (№435/493/12) судом присуджено стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання їх малолітнього сина ОСОБА_6 в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітної плати (доходу) ОСОБА_2, щомісяця, але не менш, ніж 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, до повноліття сина.
Із матеріалів справи вбачається, що до конфлікту між батьками та припинення їх стосунків малолітній ОСОБА_6 з народження значився зареєстрованим разом з матір'ю та проживав в ІНФОРМАЦІЯ_3 (довідка №41 КОМ ДІС «НОВА-КОМ» від 03.07.2017 року, а.с.12). Після припинення між сторонами шлюбних стосунків, дитина залишилась проживати з матір'ю, спір про визначення місця проживання дитини на той момент був відсутній.
Відповідно до довідки від 11.11.2016 року (а.с.13), ОСОБА_6 навчається в Криворізькому навчально-виховному комплексі №35 «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - багатопрофільний ліцей «Імпульс».
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що протягом останнього часу відповідач ОСОБА_2 своїми діями, поведінкою почав проявляти незгоду з тим, аби дитина проживала з нею. Відповідач чинить на неї та сина тиск, застосує насилля, настроює дитину проти неї, змушує залишатись у себе супроти волі сина. Перевіряючи обґрунтованість таких доводів позивача, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (ратифікована Україною 27.02.1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року та рішенні у справі «Олссон проти Швеції» від 27.02.1992 року зазначив, що «…між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків».
Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із ч.8 ст.7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Як визначено ст.ст.141, 153 СК України, яка кореспондує зі ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно ст.157 СК України, ч.ч.1,2 ст.15 Закону України «Про охорону дитинства», питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.
Відповідно до ч.2 ст.160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
В розумінні положень ст.160 СК України в контексті суті поняття «місце проживання» відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», місце проживання дитини у віці від 10 до 14 років є місцем проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною і батьками, оскільки в такому віці дитина хоча і вправі висловлювати свою думку з цього приводу, однак її думка не має вирішального значення.
Згідно зі ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Судом встановлено, що 23.06.2017 року ОСОБА_1 звернулася до Служби у справах дітей Виконавчого комітету Саксаганської районної у м. Кривому Розі ради з приводу обмеження участі батька ОСОБА_2 у спілкуванні з сином ОСОБА_6, його вихованні, оскільки як позивач вказувала, останній чинить на нього негативний вплив, моральний тиск, застосовуючи шантаж, настроюючи дитину проти матері. Відповідач часто без її дозволу та повідомлення залишав сина ночувати у себе, всупереч його волі не відпускаючи додому. Наміри вирішити конфлікт мирним шляхом не дали сенсу, у зв'язку з чим позивач просить визначити місце проживати дитини з нею в судовому порядку.
Заперечуючи проти вимог в частині визначення місця проживання дитини, представник відповідача ОСОБА_4 посилалась на відсутність між сторонами спору, адже відповідач не заперечує проти проживання сина з матір'ю, жодних неправомірних дій, тиску ні на позивача, ні на дитину не чинить.
Однак суд не може повністю погодитись з такими доводами представника відповідача з огляду на наступне.
Як слідує з відповіді Саксаганського ВП Криворізького ВП ГУНП в Дніпропетровській області від 07.10.2016 року за результатами розгляду матеріалів ЖЕО 3958 (а.с.18), за результатами проведення перевірки за заявою ОСОБА_1 з приводу того, що її колишній чоловік ОСОБА_2 без її дозволу забирає їх сина встановлена дійсність таких обставин, з приводу чого з ОСОБА_2 проводилась профілактично роз'яснювальна бесіда про недопущення подібної поведінки.
З аналогічних підстав ОСОБА_1 також зверталась до поліції 29.09.2016 року (матеріал ЖЕО №20009), факт наявності між батьками конфлікту встановлений в ході проведення перевірки та підтверджується висновком від 03.10.2016 року (а.с.21).
Як слідує з постанови Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06.09.2017 року, залишеної без змін за результатами апеляційного перегляду 17.10.2017 року (а.с.25-27, 75-77) про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст.173 КУпАП, причиною вчинення ним дрібного хуліганства стало виникнення конфлікту стосовно малолітнього сина, при цьому висловлювання нецензурною лайкою, застосування фізичного насилля ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 мало місце в присутності малолітньої дитини.
З довідки від 15.11.2017 року слідує, що призначене судом адміністративне стягнення ОСОБА_2 виконав, поводив себе задовільно (а.с.109, 110).
Посилання представника відповідача на неналежність вказаної постанови як доказу по справі, оскільки притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за ст.173 КУпАП за вчинення дрібного хуліганства за своїм складом не можна трактувати як вчинення ОСОБА_2 психологічного насилля відносно ОСОБА_1 суд оцінює критично з огляду на те, що хоча в діях ОСОБА_2 й встановлено інший склад адміністративного правопорушення, однак в силу ч.5 ст.82 ЦПК України встановлені в рамках розгляду тієї справи обставини вчинення ним насилля відносно ОСОБА_1 в присутності дитини стосуються сторін даної справи, вирішення виниклого між ними спору, а тому суд вправі їх покласти в основу рішення. В порушення ч.4 ст.81 ЦПК України представником відповідача не надано доказів, які б свідчили про відсутність події, не вчинення ОСОБА_2 вказаних дій, у зв'язку з чим суд визнає зазначені обставини встановленими.
Судом також встановлено, що з приводу застосування ОСОБА_2 до ОСОБА_1 фізичного насилля, остання раніше зверталась до правоохоронних органів, зокрема 20.12.2011 року, що підтверджується постановою про відмову в порушенні кримінальної справи №4513 від 22.12.2011 року (а.с.20), в якій знайшли підтвердження вказані обставини, виникнення яких спровоковане наявністю між сторонами неприязних стосунків, у т.ч. 26.09.2017 року (а.с.74).
Відповідно до довідки БО «Благодійне товариство «ШАНС» м. Кривий Ріг» від 02.10.2017 року №21/20 (а.с.78) з 08.09.2017 року по 19.09.2017 року включно ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_6 перебували в Центрі для жінок, постраждалих від насильства «З надією на майбутнє».
Як вказувала в судовому засіданні позивач, що також підтвердила представник третьої особи ОСОБА_5, причиною перебування позивача з дитиною в зазначеному Центрі стало постійне застосування ОСОБА_2 насильства відносно них, зміна місця проживання дитини супроти волі матері та дитини, у зв'язку з чим Центр надавав їм допомогу в переховуванні.
Присутня в судовому засіданні представник відповідача хоча й заперечувала проти вказаних обставин, однак доказів в підтвердження своїх доводів та спростування наявних доказів суду не надала.
Надані позивачем висновки за результатами розгляду матеріалів ЖЕО №394 від 10.01.2013 року, №12899 від 22.11.2013 року (а.с.22, 23) суд не приймає до уваги, оскільки викладені в них обставини стосовно конфліктів між ОСОБА_1А та ОСОБА_2 виникли з питань, які не стосуються визначення місця проживання їх малолітнього сина, прийняття участі у його вихованні. Суд також оцінює критично надані позивачем докази в підтвердження спричинення ОСОБА_2 тілесних ушкоджень з огляду на недоведеність його вини у спричиненні їй таких ушкоджень судовим рішенням в кримінальному провадженні та в силу діючої презумпції невинуватості, що також підтверджується відповіддю Саксаганського ВП Криворізького ВП ГУ НП в Дніпропетровській області від 15.12.2017 року (а.с.126).
Суд також не приймає надані представником відповідача висновки за результатами перевірки матеріалів ЖЕО за зверненнями ОСОБА_2 з приводу встановлення місцеперебування ОСОБА_1, її сина, причини відсутності дитини в навчальному закладі як свідчення чинення позивачем перешкод відповідачем у спілкуванні з дитиною та участі у його вихованні, оскільки відповідачем зустрічних вимог в рамках даної справи не заявлялось, а спір в межах заявлених ОСОБА_1 вимог не має до них відношення (а.с.123-125).
З огляду на встановлені судом обставини, наявний обсяг доказів суд приходить до висновку про дійсність між сторонами спору про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_6 При цьому, хоча ОСОБА_2 і не заперечує проти визначення місця проживання дитини з матір'ю, однак вчинювані ним дії, характер його поведінки, ставлення до сина та ОСОБА_1 в своїй сукупності є свідченням наявності між сторонами неузгоджень в питанні визначення місця проживання дитини, яке за даних обставин необхідно визначити в судовому порядку.
Відповідно до ч.1 ст.161 СК України, під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим з батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може знешкодити розвиткові дитини.
В ході розгляду судом справи встановлено, що ОСОБА_1 у своїй власності має житлове приміщення, розташоване за адресою: вул. Співдружності 50/70, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, офіційно працює контролером-касиром в ПАТ «Ощадбанк», за місцем роботи зарекомендувала себе з позитивного боку (а.с.16), має стабільний дохід,
В свою чергу, ОСОБА_2 має у приватній власності житлове приміщення, розташоване за адресою: вул. Співдружності 104/52, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область з облаштованими в ньому умовами для проживання малолітньої дитини, офіційно працює майстром рудозбагачувальної фабрики №2 ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», має стабільний заробіток, з якого щомісячно на користь ОСОБА_1 утримуються аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_6, за місцем роботи та проживання зарекомендував себе з позитивного боку, психічних розладів не має, на обліку у лікаря нарколога не перебуває (а.с.100-108, 111-116, 118).
Аналізуючи рівень виконання батьками своїх батьківських обов'язків відносно ОСОБА_6, судом встановлено, що кожен з них приймає участь у вихованні дитини, матеріальному забезпеченні, відвідує разом з малолітнім сином секції, проявляє інтерес до навчального процесу.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.171 СК України, дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Вказані норми також кореспондує ст.6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25.01.1996 року.
Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди.
Станом на момент вирішення спору про визначення місця проживання дитини ОСОБА_6 виповнилося 11 років.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 12.07.2017 року у справі №6-564цс17, дитині надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та захищати права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією та Декларацією прав дитини.
В ході судового розгляду суд не знайшов підстав для відібрання пояснень у малолітнього ОСОБА_6 з огляду на позицію батьків дитини та представника служби у справах дітей, які заперечували проти відібрання у нього пояснень з огляду на вік та психоемоційний стан, пов'язаний зі стосунками між батьками.
За даних обставин суд вважає за можливе прийняти до уваги висновки Служби у справах дітей виконавчого комітету Саксаганської районної у м. Кривому Розі ради як органу, діючого у справі з метою забезпечення захисту прав, свобод та інтересів малолітнього ОСОБА_6, що відповідатиме правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 12.07.2017 року у справі №6-564цс17.
Так, згідно висновку служби у справах дітей від 28.11.2017 року №10/36-4805 (а.с.72-73), в ході проведення бесіди представниками служби з ОСОБА_6, останній виявив бажання проживати з матір'ю. В судовому засіданні представник служби ОСОБА_5 неодноразово зазначала про доцільність визначення місця проживання дитини з матір'ю ОСОБА_1
Наданий позивачем висновок практичного психолога КВНК №35 «Імпуль» (а.с.17) за результатами проведення консультаційної та діагностичної роботи з ОСОБА_6 в частині начебто його посилань на те, що йому комфортніше та краще з матір'ю суд не приймає до уваги, оскільки Положенням про психологічну службу в системі освіти України, посадовою інструкцією практичного психолога вказаного навчального закладу не включено до обсягу повноважень психолога надання висновків щодо особистої прихильності дітей до членів сім'ї (а.с.128, 131-133).
Наданий представником відповідача діагностично-консультативний висновок з'ясування особливостей взаємовідносин ОСОБА_6 та його батьків (а.с.134-136) суд оцінює критично з огляду на однобічність проведення дослідження - лише з батьком без участі матері, а також відсутність доказів, які б свідчили про повноважність його надання ОСОБА_9 (підтвердження його статусу як кандидата психологічних наук, доцента кафедри вікової психології Криворізького державного педагогічного університету).
У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
У справі, яка розглядається, судом не встановлено виняткових обставин у розумінні положень ст.161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання ОСОБА_6 разом з матір'ю. Натомість доведеність факту вчинення ОСОБА_2 психологічного насильства відносно ОСОБА_1, у тому числі в присутності дитини, наявні між ними ускладнені міжособистісні стосунки, які відображаються на дитині, є свідченням його поведінки, яка може зашкодити розвиткові ОСОБА_6 у випадку, якщо він постійно проживатиме з батьком.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для визначення місця проживання ОСОБА_6 з матір'ю ОСОБА_10, та відсутність правових підстав, передбачених вказаними нормами матеріального права, для розлучення дитини зі своєю матір'ю, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Стосовно пред'явленої ОСОБА_1 вимоги про обмеження батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею, визначення способу участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею, суд не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.3 ЦПК України, ч.1 ст.15, ст.16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення; юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття «спосіб захисту цивільних прав та інтересів». За їх призначенням вони можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав (майнових, особистих немайнових) та інтересів, що приводяться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Таким чином, порушення прав, свобод чи інтересів особи повинне бути, реальним, дійсним та існувати на момент її звернення до суду.
При цьому, матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів полягає в першочерговому з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.
Процесуально-правовий аспект захисту прав полягає у здійсненні їх захисту способом, визначеним законом. У зв'язку з цим важливим є з'ясування питання щодо того, про який саме захист прав та від яких конкретно порушень йдеться.
Відповідно до ст.159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.
Частиною 3 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що у разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.
В ході судового розгляду встановлено, що малолітній ОСОБА_6 проживає з ОСОБА_1, перешкод в спілкуванні її з сином, вихованні відповідач не чинить. При цьому, саме по собі заявлення вимог про обмеження участі відповідача ОСОБА_2 у вихованні сина є свідченням пред'явлення вимог на захист його прав, а не прав ОСОБА_1, які в даному випадку не порушуються, адже із змісту ст.159 СК України слідує, що право на пред'явлення позову про усунення цих перешкод має той з батьків, хто проживає окремо, тобто виключно ОСОБА_2 Аналогічні доводи з цього приводу викладено у відповіді служби у справах дітей від 30.06.2017 року №Я-34/130 (а.с.11).
За даних обставин суд приходить до висновку про безпідставність вимог ОСОБА_1 в цій частині, у зв'язку з чим підстави для їх задоволення відсутні.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат згідно ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 320 грн. пропорційно частині задоволених вимог.
Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 90, 133, 141, 258-259, 263-265, 268, 272, 273, 354, 355, п.п.9, 15 Перехідних положень ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Саксаганської районної у м. Кривому Розі ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір'ю, обмеження батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею, визначення способу участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею - задовольнити частково.
Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, за адресою: АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, 320 (триста двадцять) грн. 00 коп. в рахунок часткового відшкодування витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 30 днів з дати складання повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про сторін:
Позивач: ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.
Відповідач: ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Саксаганської районної у м. Кривому Розі ради, юридична адреса: вул. Володимира Великого 32, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, код ЄДРПОУ юридичної особи 05410872.
Повне судове рішення складено 25.05.2018 року.
Суддя Євтушенко О.І.