Справа № 204/1449/18
Провадження № 2/204/853/18
27 квітня 2018 року м. Дніпро
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого - судді Черкез Д.Л.,
за участю секретаря судового засідання Старостенко Т.В.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
У березні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_3 про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою № 121 в будинку № 164-А по вул. Робочій у м. Дніпрі, зі зняттям останнього з реєстраційного обліку. В обґрунтування позову зазначила, що 14.07.1983 року між позивачем та відповідачем був зареєстрований шлюб. 29.11.2004 року шлюб між сторонами був розірваний. Під час шлюбу сторони проживали у квартирі за адресою: АДРЕСА_1, яка належить позивачу на підставі договору дарування від 01.08.1994 року. Відповідач зареєстрований у вказаній квартирі з 1999 року. У 2004 році, ще до розірвання шлюбу, у зв'язку з припиненням фактичних шлюбних відносин, відповідач виїхав з вказаної квартири. Більше у вказаній квартирі він не з'являвся, особистих речей у ній не має, комунальні послуги не сплачує. На теперішній час позивач контактів з відповідачем не має. Однак, з реєстрації за вказаною адресою відповідач так і не знявся. У зв'язку з тим, що відповідач зареєстрований в квартирі позивача, позивач вимушена сплачувати за нього комунальні послуги, які нараховуються від кількості зареєстрованих осіб, що порушує її права. Відповідач не проживає у квартирі з 2004 року, оскільки сім'я сторін розпалась та він не бажав більше проживати разом з позивачем, що не є поважною причиною збереження за ним права користування квартирою понад встановлені ч. 2 ст. 405 ЦК України строки. Вважає, що є всі підстави для визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1. У зв'язку з викладеним, позивач звернулась до суду з даним позовом.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити їх з підстав, наведених у позовній заяві, проти ухвалення по справі заочного рішення не заперечували.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив.
Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_4 суду пояснила, що вона є матір'ю позивача. Відповідач за вказаною адресою не проживає тривалий час, а саме з 2004 року коли вони з позивачем розлучилися. Де він проживає на теперішній час їй не відомо. Його особистих речей у квартирі не має.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 суду пояснила, що вона є двоюрідною сестрою позивача. Часто приїздить в гості до позивача, не менше двох разів на тиждень. Відповідач за вказаною адресою не проживає тривалий час, а саме з 2004 року коли вони з позивачем розлучилися. Де він проживає на теперішній час їй не відомо. Його особистих речей у квартирі не має.
Вислухавши пояснення позивача та його представника, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 14 липня 1983 року між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії І-СГ № 468225, виданим Львівським палацем урочистих подій14 липня 1983 року, актовий запис № 1964 (а.с. 9).
Позивачу ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 01 серпня 1994 року, посвідченого старшим державним нотаріусом Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, зареєстрованого в реєстрі за № 13264, на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 (а.с. 7-8).
29 листопада 2004 року шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії 1-КИ № 001247, виданим Красногвардійським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області 24 травня 2005 року, актовий запис № 416 (а.с. 10).
Згідно відповіді з Відділу адресно - довідкової роботи ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 13 березня 2018 року відповідач ОСОБА_3 з 03 серпня 1999 року значиться зареєстрованим за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 15).
При цьому, з показань допитаних в судовому засіданні свідків та пояснень позивача судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 з 2004 року не проживає у ІНФОРМАЦІЯ_2, в якій він зареєстрований, його особистих речей у квартирі немає, у вказану квартиру з 2004 року він не з'являється, комунальні послуги не сплачує, його теперішнє місце проживання позивачу не відомі.
У відповідності зі ст. 41 Конституції України кожний має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності здобувається в порядку, визначеному законом.
Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
За приписами ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Права власника квартири визначені ст. 383 ЦК України, яка передбачає право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб в розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливо лише з підстав, передбачених законом.
Згідно ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач по справі втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою № 121 в будинку № 164-А по вул. Робочій у м. Дніпрі, оскільки не проживає там понад один рік, але залишається зареєстрованим за вказаною адресою.
Таким чином, оцінивши докази, які були досліджені судом при розгляді справи у їх сукупності, суд приходить до висновку про доведеність позивачем позовних вимог щодо визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою № 121 в будинку № 164-А по вул. Робочій у м. Дніпрі, та вважає необхідним дані позовні вимоги задовольнити.
На підставі ст.ст. ст.ст. 319, 383, 391, 405 ЦК України та керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 133, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-282 ЦПК України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою № 121 в будинку № 164-А по вул. Робочій у м. Дніпрі.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Д.Л. Черкез