Постанова
Іменем України
31 травня 2018 року
м. Київ
справа № 757/40420/16-ц
провадження № 61-13512св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Олійник А. С. (суддя-доповідач), Кузнєцова В.О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кисельова Надія Володимирівна, Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 травня 2017 року у складі судді Москаленко К. О. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2018 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О.,
У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кисельова Н. В., Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчений 17 серпня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н.В.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на фіктивність договору дарування квартири, оскількидоговір дарування відповідачами був укладений без наміру створення правових наслідків.
Просив суд визнати недійсним вказаний договір дарування квартири на підставі статті 234 ЦК України.
Заочним рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року в позові відмовлено.
Постановою Апеляційного суду м. Києві від 19 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року залишено без змін.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину дотримано вимоги, встановлені статтею 203 ЦК України, правочин направлений на досягнення сторонами правових наслідків, доказів, які б підтверджували, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину позивачем не надано, відтак, підстави для визнання договору дарування від 17 серпня 2015 року не дійсним відсутні.
Та обставина, що на момент вчинення договору дарування квартири на все майно ОСОБА_5 було накладено арешт, не може бути прийнята судом як підставу для визнання правочину фіктивним, тому що відчуження квартири проводив не ОСОБА_5, а власник цього майна - ОСОБА_6, за формальною згодою ОСОБА_5, оскільки майно придбане у шлюбі. Однак, докази придбання майна у шлюбі саме за спільні кошти подружжя відсутні.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд також виходив з того, що оспорюваний договір укладено 17 серпня 2015 року та нотаріально посвідчено. Цього ж дня ОСОБА_7 (обдарований) зареєстрував за собою прпво власності на квартиру у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така дія можлива лише за умови прийняття обдарованим документів, які посвідчують право на квартиру (нерухоме майно). Тому якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліффікований як фіктивний.
У лютому 2018 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанції, у якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалите нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.
20 квітня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.
Касаційну скаргу ОСОБА_4 мотивовано тим, що оспорюваний договір дарування від 17 серпня 2015 року є фіктивний, оскільки відповідачі мали на меті уникнути звернення стягнення на спірну квартиру, адже з 03 серпня 2015 року відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 боргу, а усе майно боржника, на підставі ухвали Хустського районного суду Закарпатської області від 01 вересня 2014 року, перебувало під арештом.
Укладений між відповідачами та їхнім сином договір дарування після ухвалення рішення про стягнення з ОСОБА_5 грошових коштів вчинено з метою ухилення від його виконання, без наміру створення правових наслідків.
Суди безпідставно не застосували правові висновки, висловлені Верховним Судом України у постановах від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16 та від 09 серпня 2017 року у справі № 6-2690цс16.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судом касаційної інстанції встановлено, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують з огляду на таке.
Судами встановлено, що на виконанні у Відділі примусового виконання Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві перебуває виконавче провадження ВП №48295614 про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 суми боргу у розмірі 6929424 грн. У виконавчому провадженні на підставі ухвали суду від 01 вересня 2014 року накладено арешт на все майно боржника.
17 серпня 2015 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 укладено договір дарування належної на праві спільної сумісної власності ОСОБА_9 та ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1, згідно з яким ОСОБА_9 подарувала вказану квартиру сину ОСОБА_7
На момент посвідчення цього договору частка ОСОБА_5 у праві спільної сумісної власності на спірну квартиру не визначена та незареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тому нотаріус отримав нотаріально посвідчену згоду другого з подружжя на відчуження цього майна.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно з статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
У вказаній справі у позові відмовлено через недоведеність позовних вимог.
Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не встановлює обставини справи та не дає оцінку доказам у справі.
Доводи касаційної скарги про невідповідність судових рішень у вказаній справі правовим висновкам Верховного Суду України, висловлених у постановах від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16 та від 09 серпня 2017 року у справі № 6-2690цс16 є необґрунтованими, оскільки у вказаних справах судами було встановлено відчуження майна з метою його приховання від виконання у майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, яке належало боржникам на праві власності.
Отже, суди першої та апеляційної інстанції, відмовивши у позові у зв'язку з його безпідставністю, ухвалили судові рішення з урахуванням зазначених вище норм матеріально права, принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, постійна колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 травня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2018 року залишити без змін.
Постанова оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
В. О. Кузнєцов
Г. І. Усик