29 травня 2018 року
м. Київ
Справа № 753/22010/14-ц
Провадження № 14-211 цс 18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача - Гудими Д. А.,
суддів: Бакуліної С. В., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
ознайомилася з матеріалами справи за позовом Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» (далі також - позивач) до ОСОБА_3, ОСОБА_4 (далі разом - відповідачі) про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу нерухомого майна
за касаційною скаргою відповідачів на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 лютого 2015 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 15 січня 2018 року і
у грудні2014 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Мотивував тим, що 6 лютого 1997 року Закрите акціонерне товариство «Фармацевтична фірма «Дарниця», правонаступником якого є позивач, уклало договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1(далі - договір) з відповідачами.
У пунктах 4 і 5 договору передбачено, що продаж квартири здійснено за 42 196,00 грн, що на момент розрахунку становило 22 281 умовних одиниць за курсом Національного банку України на день укладення договору, які покупці зобов'язалися виплатити продавцю протягом п'ятнадцяти років з моменту укладення договору, тобто до 6 лютого 2012 року.
У зв'язку з тим, що відповідачі сплатили кошти за договором не у повному обсязі, оскільки вартість квартири мала бути визначена за офіційним курсом національної валюти до долара США, установленим Національним банком України на день платежу, а не на день укладання договору, позивач просив стягнути з відповідачів 328 910,68 грн заборгованості за укладеним договором з урахуванням трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.
12 грудня 2014 року Дарницький районний суд м. Києва ухвалою відкрив провадження у справі.
20 лютого 2015 року Дарницький районний суд м. Києва ухвалив заочне рішення, яким задовольнив позов: стягнув на користь позивача солідарно з відповідачів 328 910,68 грн заборгованості.
Рішення мотивовано тим, що відповідачі мали сплатити вартість квартири, виходячи з курсу долара США станом на день здійснення платежу, а не на час укладення договору в національній валюті. Тому вони мають доплати позивачеві залишок заборгованості у розмірі 13 043 доларів США, що еквівалентно 328 910,68 грн, з них: 301 684,59 грн основного боргу, а також три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 27 226,09 грн.
15 січня 2018 року Апеляційний суд міста Києва постановою залишив без змін заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 лютого 2015 року.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивач, укладаючи договір та визначаючи ціну в умовних одиницях, маючи на увазі долар США як до стабільну і тверду валюту та надаючи відповідачам розстрочку на п'ятнадцять років виплати вартості квартири, мав правомірні сподівання отримати кошти відповідно до еквіваленту долара США на день платежу, а не на день укладання договору.
У березні 2018 року відповідачі подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 лютого 2015 року та на постанову Апеляційного суду м. Києва від 15 січня 2018 року. У скарзі просять скасувати вказані рішення та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову з огляду на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, вказують, що сторони у договорі встановили еквівалент вартості квартири на день укладення договору, і його умови не передбачають іншого розрахунку, крім як розрахунку у національній валюті - гривні. Відповідачі сплатили повну вартість квартири згідно з умовами договору, що підтверджується квитанціями про оплату. Крім того, суди не звернули увагу на правові висновки Верховного Суду України, висловлені у постановах від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2134цс15 і від 8 лютого 2017 року у справі № 6-1905цс16, за результатами розгляду аналогічних вимог позивача до інших покупців квартири у цьому ж будинку. Зокрема, не врахували те, що у пункті 4 договору передбачено еквівалент вартості квартири на день укладення договору, а не на день здійснення платежу.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року, яким Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України викладений у новій редакції.
13 березня 2018 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою відкрив касаційне провадження.
30 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою призначив справу до судового розгляду у складі колегії з п'яти суддів.
23 квітня 2018 року позивач подав відзив, в якому вказав, що відповідач у касаційній скарзі не зазначив, які саме норми матеріального чи процесуального права порушені судами першої та апеляційної інстанцій. Відповідачі у скарзі не довели, що правовідносини між сторонами мають інший характер, аніж описаний у рішенні Дарницького районного суду м. Києва від 20 лютого 2015 року та у постанові Апеляційного суду м. Києва від 15 січня 2018 року. Позивач просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 533 ЦК України, відповідно до якої належним виконанням зобов'язання за договором слід вважати сплату суми в гривнях, яка розраховується, виходячи з еквіваленту вартості квартир, зазначеної у договорах в умовних одиницях, перерахованих у гривню за курсом долара США до гривні на день платежу. Суди вірно врахували обставини, встановлені у рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 11 липня 2012 року у справі № 6-26110св12, яким також встановлено, що належним виконанням зобов'язання за договором слід вважати таку сплату суми у гривнях, яка розраховується, виходячи з еквіваленту вартості квартир, зазначеної у договорах в умовних одиницях, перерахованих у гривню за курсом долара США до гривні на день здійснення платежів. Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили законні рішення, а тому у задоволенні касаційної скарги слід відмовити.
8 травня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Вказану ухвалу суд обґрунтував тим, що предметом спору є застосування положень частин першої і другої статті 533 ЦК України та статті 169 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, щодо можливості виконання грошового зобов'язання у гривнях за офіційним курсом іноземної валюти станом на дату кожного платежу чи на дату укладення договору купівлі-продажу, виходячи з можливості або неможливості визначити шляхом тлумачення правочину справжній зміст відповідної умови договору щодо порядку проведення розрахунку.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за побідних правовідносин у справі № 753/11000/14-ц (касаційне провадження № 61-11сво17), в якій суди відмовили в позові ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», у постанові від 18 квітня 2018 року дійшла висновку, що наявні правила тлумачення не дають можливості визначити справжній зміст умови договору щодо порядку проведення розрахунку. Тому Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду застосувала тлумачення проти того, хто запропонував відповідну умову, оскільки особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду погодилась з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постановах: від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2134 цс 15 та від 8 лютого 2017 року у справі № 6-1905 цс 16.
У справі, яка розглядається, суди не погодились з правовою позицією Верховного Суду України й ухвалили рішення про задоволення позову», стягнувши з відповідачів еквівалент суми на дату платежу, а не на дату укладення договору.
Зазначене, на думку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, свідчить про виключну правову проблему в державі, коли нижчестоящі суди не сприймають правову позицію найвищого суду в системі судоустрою за однакових фактичних і правових обставин та при подібних правовідносин.
Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду звернув увагу і на те, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Так, установлено, що зазначене правове питання, зокрема щодо спору позивача з покупцями квартир, вже було предметом розгляду Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, які ухвалили протилежні рішення. Наприклад, в ухвалі Верховного Суду України від 30 травня 2012 року у справі № 6-59830 вов 10 суд дійшов висновку про необхідність стягнення коштів в еквіваленті на дату платежу, а в подальшому змінив правову позицію, зазначивши про необхідність врахування тлумачення правочину на дату укладення договору.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказує також на те, що у провадженнях судових органів різних інстанцій на сьогодні перебуває більше 20 справ позивача у подібних правовідносинах. Зокрема, у провадженні Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду перебувають справи № 61-826 ск 18, № 61-14304 ск 18, № 61-3281 зп 18, № 61-16107 ск 18, № 61-16106 ск 18, № 61-825 ск 18, № 61-16577 ск 18, № 61-16578 ск 18, № 61-16575 ск 18, № 61-16108 ск 18, № 61-14291 ск 18, № 61-15376 ск 18.
З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини: 1) касаційна скарга мотивована тим, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; 2) норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами нижчестоящих інстанцій таким чином, що постає питання про дотримання принципу пропорційності, тобто про забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що вирішення цих правових питань з урахуванням наведених вище правових позицій Верховного Суду України та вищих судів у подібних правовідносинах складає виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Відповідно до частини п'ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему, і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року («Vyerentsov v. Ukraine», заява «№ 20372/11, § 65)).
З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду приймає справу до розгляду.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, справа розглядатиметься Великою Палатою Верховного Суду як судом касаційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні).
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, абзацом другим частини першої статті 401, частиною першою статті 402, підпунктами 7 і 11 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
1. Прийняти до розгляду справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу нерухомого майна за касаційною скаргою ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 лютого 2015 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 15 січня 2018 року.
2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами на 27 червня 2018 року у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
3. Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали для відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Д. А. Гудима
Судді:С. В. БакулінаО. Б. Прокопенко
В. В. БританчукЛ. І. Рогач
О. С. ЗолотніковІ. В. Саприкіна
О. Р. КібенкоО. М. Ситнік
В. С. КнязєвВ. Ю. Уркевич
Л. М. ЛобойкоО. Г. Яновська
Н. П. Лященко