Постанова
Іменем України
16 травня 2018 року
м. Київ
справа № 629/2799/17
провадження № 61-550 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Погрібного С. О., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
суб'єкт оскарження - старший державний виконавець міжрайонного відділу Державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та м. Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Ципченко Вікторія Вікторівна, міжрайонний відділ Державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та м. Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області,
боржник - ліквідаційна комісія державного закладу «Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці»,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу міжрайонного відділу Державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та м. Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області на ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 19 вересня 2017 року у складі судді Ткаченко О. А. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Кружиліної О. А., Кіся П. В., Хорошевського О. М.,
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на дії старшого державного виконавця міжрайонного відділу Державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та м. Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Ципченко В. В.
(далі - державний виконавець) та міжрайонного відділу Державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та м. Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області.
На обгрунтування скарги зазначала, що на виконанні у Лозівського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, правонаступником якого є міжрайонний відділ Державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та м. Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області, перебувало виконавче провадження за виконавчим листом Лозівського міськрайонного суду Харківської області, виданого 30 серпня 2013 року у справі
№ 629/342/13-ц про стягнення з ліквідаційної комісії державного закладу «Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці» (далі - ДП «Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці») на її користь вихідної допомоги у сумі 2 303,40 грн, компенсації за невикористану відпустку у сумі 6 122,76 грн, витрат на відрядження у сумі 252,08 грн, на відшкодування моральної шкоди - 2 000,00 грн, а усього 10 678,24 грн.
Постановами державних виконавців указаний виконавчий лист неодноразово повертався стягувачу, однак після скасування зазначених постанов в судовому порядку виконавче провадження відновлювалося.
12 червня 2017 року, ознайомившись з постановою про відновлення виконавчого провадження, вона 30 червня 2017 року подала до виконавчої служби оригінал виконавчого листа та заяву про відновлення виконавчого провадження.
Повідомленням державного виконавця від 04 липня 2017 року виконавчий лист, виданий Лозівським міськрайонним судом Харківської області
30 серпня 2013 року у справі № 629/342/13-ц, повернуто без прийняття до виконання з посиланням на пункт 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Посилаючись на неправомірність повернення виконавчого листа без виконання, просила: визнати рішення, дії (бездіяльність) державного виконавця та міжрайонного відділу Державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та м. Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області, під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, неправомірними, такими, що порушують її права та вимоги Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»; визнати незаконним, неправомірним та скасувати повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу.
Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 19 вересня
2017 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано неправомірними дії державного виконавця, які полягають у винесенні повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 04 липня 2017 року за виконавчим листом від 30 серпня 2013 року.
Скасовано повідомлення державного виконавця від 04 липня 2017 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа від 30 серпня 2013 року про стягнення з ДП «Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці» на користь
ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 2 303,40 грн, компенсації за невикористану відпустку у розмірі 6 122,76 грн, витрат на відрядження за грудень 2012 року у розмірі 252,08 грн, 2 000,00 грн на відшкодування моральної школи, а всього в сумі 10 678,24 грн.
Зобов'язано державного виконавця розпочати примусове виконання рішення суду та відкрити виконавче провадження за виконавчим листом, виданим
30 серпня 2013 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області у справі № 629/342/13-ц.
У задоволенні іншої частини скарги відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що державний виконавець повернув виконавчий лист без наявності відповідної правової підстави, оскільки ОСОБА_1 належним чином виконала покладений на неї обов'язок щодо пред'явлення виконавчого документа до виконання після відновлення виконавчого провадження, від сплати авансового внеску заявник звільнена відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2017 року апеляційну скаргу міжрайонного відділу Державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та м. Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області відхилено, ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 19 вересня 2017 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про неправомірність повернення державним виконавцем виконавчого документа стягувачу є законним та обгрунтованим. Державний виконавець розглянувши заяву ОСОБА_1 про примусове виконання та поданий оригінал виконавчого листа не мав правових підстав для його повернення на підставі пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».
У січні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
міжрайонного відділу Державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та м. Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 19 вересня
2017 рокута ухвалу апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2017 року, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1
Касаційна скарга обгрунтована тим, що судами попередніх інстанцій не звернуто увагу на те, що підставою для повернення виконавчого документа стягувачу було не подання нею заяви про примусове виконання рішення. Висновки суду апеляційної інстанції щодо зазначення державним виконавцем в оскаржуваній постанові про розгляд саме заяви ОСОБА_1 про примусове виконання є безпідставним, оскільки повідомлення формується в автоматизованій системі виконавчого провадження, де немає можливості зазначити інший вид заяви. Крім того, судом апеляційної інстанції не було розглянуто клопотання міжрайонного відділу Державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та м. Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області про його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 30 травня 2013 року у справі
№ 629/342/13-ц з ліквідаційної комісії ДП «Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці» на користь ОСОБА_1 стягнуто вихідну допомогу в розмірі 2 303,40 грн, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 6 122,76 грн, витрати на відрядження в розмірі 252,08 грн, на відшкодування моральної шкоди - 2 000,00 грн, а усього 10 678,24 грн.
30 серпня 2013 року на виконання зазначеного рішення Лозівським міськрайонним судом Харківської області видано виконавчий лист, який пред'явлено до виконання до Лозівського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, правонаступником якого є міжрайонний відділ Державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та м. Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області.
Після скасування в судовому порядку постанови державного виконавця міжрайонного відділу Державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та м. Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області про повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження було відновлено.
30 червня 2017 року ОСОБА_1, після отримання 12 червня 2017 року постанови про відновлення виконавчого провадження, направила до виконавчої служби оригінал виконавчого листа, виданого Лозівським міськрайонним судом Харківської області 30 серпня 2013 року у справі
№ 629/342/13-ц, разом із заявою про відновлення виконавчого провадження.
У заяві про відновлення виконавчого провадження, ОСОБА_1 зазначала, що вона звільнена від сплати авансового внеску відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження».
Повідомленням державного виконавця від 04 липня 2017 року виконавчий лист, виданий Лозівським міськрайонним судом Харківської області
30 серпня 2013 року у справі № 629/342/13-ц, повернуто стягувачеві без прийняття до виконання на підставі пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з частинами першою - третьою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
До заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.
Статтею 41 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов'язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред'явити його до виконання.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України
№ 512/5 від 02 квітня 2012 року (далі - Інструкція), заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа та квитанцією про сплату авансового внеску, крім випадків, коли стягувач звільняється від сплати авансового внеску відповідно до частини другої статті 26 Закону та у разі виконання рішення Європейського суду з прав людини.
Виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення виконавчого документа (пункт 4 розділу ІІІ Інструкції).
Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо:
1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;
10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1, після отримання постанови про відновлення виконавчого провадження, відповідно до частини другої статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» у місячний строк пред'явила до виконання оригінал виконавчого листа та заяву про відновлення виконавчого провадження, яка містила всі необхідні для заяви про примусове виконання реквізити. Від сплати авансового внеску ОСОБА_1 звільнена на підставі частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки рішення, яке пред'явлено до виконання, стосується стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.
Ураховуючи зазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав у державного виконавця для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання.
Доводи касаційної скарги щодо наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки остання не подала заяву про примусове виконання, є безпідставними.
Як убачається із поданої ОСОБА_1 заяви, у ній зазначені всі необхідні реквізити для примусового виконання судового рішення, передбачені частиною третьою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження». Назва такої заяви «про відновлення виконавчого провадження», замість необхідної при зверненні про примусове виконання - «про примусове виконання», не змінює по суті поданої стягувачем після відновлення виконавчого провадження в порядку статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» заяви про примусове виконання. Відтак, повернення державним виконавцем виконавчого документа без прийняття до виконання здійснене з формальних підстав, та не свідчить про не відповідність виконавчого документа вимогам статей 4, 26 Закону України «Про виконавче провадження».
Доводи касаційної скарги щодо не розгляду судом апеляційної інстанції клопотання міжрайонного відділу Державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та м. Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції не може бути підставою для скасування законного та обгрунтованого по суті рішення суду з формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України), оскільки заявник не зазначив, яким чином не проведення судового засідання в режимі відеоконференції вплинуло на законність та обгрунтованість оскаржуваного судового рішення.
З огляду на наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права, а тому підстав для скасування оскаржуваних ухвал немає.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних підстав.
Керуючись статтями 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу міжрайонного відділу Державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та м. Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області залишити без задоволення.
Ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 19 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: В. А. Стрільчук
Судді: С. О. Карпенко
С.О. Погрібний
О.В. Ступак
Г. І. Усик