Постанова
Іменем України
16 травня 2018 року
м. Київ
справа № 761/563/16-ц
провадження № 61-15960св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
представник позивача - ОСОБА_3,
відповідач - публічне акціонерне товариство «Центральне конструкторське бюро «Маяк»,
представники відповідача: Кравець Олександр Володимирович, Сагателян Олександр Робертович, Строжук Іван Васильович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва у складі судді Маліновської В. М. від 12 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Корчевного Г. В., Лапчевської О. Ф., Слободянюк С. В. від 04 травня 2016 року,
Відповідно до пункту 4 розділу XIII ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У січні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Центральне конструкторське бюро «Маяк» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.
Позовна заява мотивована тим, що 04 лютого 2014 року згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України його було звільнено з роботи у зв'язку зі скороченням штату.
10 лютого 2014 року відповідач здійснив розрахунок з ОСОБА_2, але порушив вимоги статей 44, 47 і 116 КЗпП України, оскільки не виплатив вихідну допомогу при звільненні, тому позивач був вимушений звернутися з позовом до суду за захистом порушених прав.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 квітня 2015 року у справі 761/6801/15-ц з відповідача на користь ОСОБА_2 було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 13 тис. 920 грн 52 коп.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23 липня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ПАТ «Центральне конструкторське бюро «Маяк» на користь ОСОБА_2 суми в розмірі 13 тис. 920 грн 52 коп. залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 жовтня 2015 року вказане рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.
Звертаючись до суду він просив стягнути з відповідача на його користь 13 тис. 920 грн 52 коп., але в рішенні Апеляційного суду м. Києва від 23 липня 2015 року вказано про заборгованість у розмірі 35 тис. 649 грн 60 коп., тому просив суд стягнути на його користь додатково різницю середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 21 тис. 729 грн 08 коп.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12 квітня 2016 року провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Центральне конструкторське бюро «Маяк» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач уже звертався до суду з позовом до відповідача про стягнення на його користь середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 04 лютого по 08 грудня 2014 року та в тій справі ухвалено судові рішення. При цьому позивач не скористався наданим йому процесуальним правом збільшити розмір позовних вимог.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 04 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 12 квітня 2016 року залишено без змін.
Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_2 вже звертався до суду з тим же позовом, до того ж відповідача і з тих самих підстав у справі № 761/6801/15-ц і в цій справі було ухвалено рішення в межах заявлених позовних вимог, яке набрало законної сили, що відповідно до положень статті 205 ЦПК України є підставою для закриття провадження у справі.
У касаційнійскарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та передати справу до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки відповідач не сплатив 35 тис. 649 грн 60 коп. компенсаційних виплат за час затримки розрахунку за період з 04 лютого по 05 грудня 2014 року, а ухвалено лише судові рішення про стягнення з нього 13 тис. 920 грн 52 коп. такої заборгованості, то відповідач не виконав положення, закріплені в статті 117 КЗпП України, що порушує його права, які були не повністю захищені судами в справі № 761/6801/15-ц.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
12 квітня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Судами встановлено, що в березні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення на його користь середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 04 лютого по 08 грудня 2014 року в розмірі 13 тис. 920 грн 52 коп.
21 квітня 2015 року Шевченківським районним судом м. Києва в справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Центральне конструкторське бюро «Маяк», третя особа: прокуратура Святошинського району м. Києва, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні було ухвалене рішення, яким заявлені позивачем вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволено та стягнуто 13 тис. 920 грн 52 коп.
Указане рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь ОСОБА_2 13 тис. 920 грн 52 коп. було залишене без змін рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23 липня 2015 року, в якому зазначено, що компенсаційні виплати за час затримки за період з 04 лютого по 05 грудня 2014 року включно становлять 35 тис. 649 грн 60 коп., але позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні саме в розмірі 13 тис. 920 грн 52 коп. і правом на збільшення розміру позовних вимог не скористався.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 жовтня 2015 року зазначене рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 205 ЦПК 2004 року суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК 2004 року зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, яке набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України 2004 року).
За змістом пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
У зв'язку з викладеним, суди першої та апеляційної інстанцій, закриваючи провадження в цій справі, дійшли правильного висновку, що судом уже було розглянуто справу між тими самими сторонами - ОСОБА_2 (позивач) і ПАТ «Центральне конструкторське бюро «Маяк» (відповідач), про той самий предмет - стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку (з 04 лютого по 08 грудня 2014 року) і з тих самих підстав, адже позивач також посилався на положення статті 117 КЗпП України, і в такій справі ухвалено рішення суду, яке набрало законної сили.
Посилання касаційної скарги на те, що минулими судовими рішеннями не вся сума середнього заробітку була стягнута не є підставою для пред'явлення тотожного позову з того самого предмету позову, а може бути підставою для оскарження судових рішень.
Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_2 висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають.
Отже, ухвали судів першої й апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального права.
Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргуОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 12 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 04 травня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь
Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
Ю.В. Черняк