Постанова
Іменем України
29 травня 2018 року
м. Київ
справа № 297/3105/16-ц
провадження № 61-1861св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 24 квітня 2017 року у складі судді Фейір О. О. та на ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 02 листопада 2017 року у складі колегії суддів Собослоя Г. Г., Фазикош Г. В., Бісаги Т. Ю.,
У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на нерухоме майно.
Позовна заява мотивована тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 червня 2007 року по 13 січня 2015 року, під час перебування у якому 19 липня 2012 року ОСОБА_4 придбала автомобіль ВАЗ-2190, номер кузова НОМЕР_2, держаний номерний знак НОМЕР_1 (далі - автомобіль) за свої власні кошти, які вона отримала від продажу нежитлових приміщень перукарні ТОВ «АДАМ-ЄВА» у розмірі 23 167,86 грн.
Вважає, що оскільки рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2016 року визначено право власності ОСОБА_4 на 2/3 частини автомобіля, а ОСОБА_5 на 1/3 частину, і його частка у праві спільної часткової власності є незначною і не може бути виділена в натурі у зв'язку з неподільністю автомобіля, а спільне володіння і користування ним є неможливим - є підстави для визнання за нею права власності на автомобіль у цілому та припинення права власності відповідача на 1/3 його частину зі стягненням з неї на користь відповідача вартості вказаної частини.
Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 24 квітня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено: припинено право власності ОСОБА_5 на 1/3 частину автомобіля марки ВАЗ-2190, номер кузова НОМЕР_3, номерний знак НОМЕР_1; визнано за ОСОБА_4 право власності на вказаний автомобіль вцілому; грошові кошти у розмірі 23 330,00 грн, що внесені ОСОБА_4 як грошова компенсація за частку в неподільному майні на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області згідно платіжного доручення № 1 від 15 березня 2017 року, звернуто на користь ОСОБА_5
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спільне володіння і користування автомобілем є неможливим для сторін, частка відповідача у спільному майні є незначною і не може бути виділена в натурі у зв'язку з його неподільністю, а припинення права власності на його частину не завдасть істотної шкоди його інтересам, оскільки ОСОБА_5 в користуванні має інший автомобіль.
Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 02 листопада 2017 року рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 24 квітня 2017 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції при розгляді позовної заяви не допустив неправильного застосування норм матеріального та порушень норм процесуального права.
У касаційній скарзі, поданій 21 листопада 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що позивач на момент звернення до суду з даним позовом не була власником спірного автомобіля, у зв'язку з чим являється неналежним позивачем у справі. Вказує, що суди неправильно визначили вартість спірного автомобіля, адже на підтвердження даних обставин позивач не надала суду належних і допустимих доказів.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2017 року касаційну скаргу залишено без руху.
Відповідно до підпункту 4 пункту першого розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
15 січня 2018 року касаційну скаргу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу; 28 лютого 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
14 березня 2018 року від ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені у відповідності до вимог чинного законодавства, тому мають залишатися без змін, а касаційна скарга - без задоволення.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування немає.
Суди встановили, що рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2016 року, яке набрало законної сили, визначено ідеальні частки у неподільному майні без його реального поділу, а саме за ОСОБА_5 визнано право власності на 1/3 частину, а за ОСОБА_4 право власності на 2/3 частини легкового автомобіля марки ВАЗ-2190, номер кузова НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1.
За змістом статей 60, 70, 71 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності; у разі поділу такого майна частки дружини та чоловіка є рівними; спільне майно подружжя ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
При поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та за умови попередньоговнесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, п'ята статті 71 СК України).
У разі недосягнення згоди між подружжям на отримання грошової компенсації може застосовуватися стаття 365 ЦК України за наявності для цього відповідних підстав і суд може присудити одному з подружжя річ у натурі, а іншому - грошову компенсацію з підстав, передбачених цією статтею (пункт 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).
Відповідно до частини другої статті 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суди з урахуванням наведених положень закону вірно виходили з того, що частка відповідача у спільному майні є незначною і не може бути виділена в натурі у зв'язку з його неподільністю, спільне володіння і користування автомобілем є неможливим, а припинення права власності на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, оскільки у нього в користуванні наявний інший автомобіль.
Оскільки ОСОБА_4 внесла на депозитний рахунок суду суми грошової компенсації вартості 1/3 частини автомобіля, визнання права власності на автомобіль в цілому за позивачем з урахуванням виплати грошової компенсації відповідає вимогам закону.
Судова практика Європейського суду з прав людини підтверджує висновок про те, що вимога попереднього платежу є не просто технічною складовою процедури відчуження майна, яка встановлена законом, а основною вимогою, на якій повинно ґрунтуватися рішення суду про позбавлення особи майна без її згоди (рішення Європейського суду з прав людини від 21 грудня 2010 року (набуло статусу остаточного 21 березня 2011 року) у справі «Андрій Руденко проти України» № 35041/05).
Доводи касаційної скарги відповідача про те, що ОСОБА_4 є неналежним позивачем у справі та щодо визначення вартості автомобіля, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 14 вересня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді Н. О. Антоненко
В.І. Журавель
В.І. Крат