Постанова
Іменем України
23 травня 2018 року
м. Київ
справа № 536/2494/15-ц
провадження № 61-12303св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Пророка В. В. Фаловської І. М.,
Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 23 листопада 2016 року у складі судді Чумак О. В.,
У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суд з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», Банк) про захист прав споживачів, стягнення неправомірно списаних грошових коштів з карткового рахунку та моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що у відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім'я позивача в період з 13 жовтня 2010 року до 12 лютий 2013 року, з 19 лютого 2015 року до 07 серпня 2015 року та з 07 серпня 2015 року до часу звернення до суду відкрито карткові рахунки на виплату заробітної плати, з яких банк автоматично списував 50% коштів із зазначенням назви операції «Погашення кредиту» та «Автоматичне списання грошей для погашення простроченої заборгованості по карті 22**66». Таке списання коштів відбувалося на погашення заборгованості по договору б/н від 11 березня 2008 року. Зазначені дії Банку є неправомірними, оскільки рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 24 квітня 2014 року банку було відмовлено у стягненні заборгованості по даному договору, і це рішення набрало законної сили. Також зазначив, що списання грошових коштів з рахунку клієнта банком може мати місце лише на підставі його розпорядження, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом, при цьому умови договору повинні передбачати обсяг інформації, достатній для належного виконання такого списання. Проте жодного договору, який би передбачав договірне списання коштів, як і реквізити рахунків, з яких мало б здійснюватись списання коштів, між ним і банком не укладалось. Цими діями Банку заявникові завдано моральну шкоду, яка виявляється в позбавлені можливості витрачати заробітну плату на утримання родини, перебуванні під емоційним впливом та витрачанні додаткового часу задля відновлення порушених прав.
У зв'язку з наведеним ОСОБА_4 просив суд визнати дії ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо списання коштів із його зарплатних карток неправомірними та стягнути з Банку неправомірно утримані кошти в розмірі
9 386,52 грн та 5 000,00 грн моральної шкоди.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 23 травня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 у липні 2016 року подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 13 липня 2016 року апеляційну скаргу у зв'язку з несплатою судового збору в розмірі 1 818,96 грн залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
01 серпня 2016 року на адресу суду апеляційної інстанції надійшло клопотання ОСОБА_4 щодо звільнення його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції від 23 травня 2016 року на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 15 вересня 2016 року у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 у зв'язку з несплатою судового збору залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 23 листопада 2016 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_4 визнано неподаною та повернуто заявнику.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що 05 листопада 2016 року ОСОБА_4 отримав копію ухвали про відмову у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, з вимогою сплатити судовий збір у розмірі 1 818,96 грн протягом 5 днів з моменту отримання ухвали. Оскільки протягом встановленого строку він не виконав вимог ухвали суду, враховуючи, що без усунення недоліків апеляційної скарги (сплати судового збору) суд не може вирішити питання про відкриття провадження, та відповідно до вимог статей 121, 297 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), апеляційна скарга повинна бути визнана неподаною і повернута заявнику.
У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.
Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалу про усунення недоліків апеляційної скарги він особисто не міг отримати, тому що перебував за кордоном, що підтверджується відмітками в його закордонному паспорті від 15 жовтня та 10 листопада 2016 року. Також ОСОБА_4 зазначив, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив йому у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів», чим порушив його права.
Заперечення на касаційну скаргу Банком не подавалося.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
01 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до матеріалів справи, ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 13 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків протягом 5 днів з моменту отримання копії ухвали. Зокрема запропоновано сплатити судовий збір у розмірі 1 818,96 грн. Роз'яснено, що в разі невиконання цієї ухвали в зазначений строк апеляційна скарга відповідно до вимог частини другої статті 121 ЦПК України 2004 року буде вважатися неподаною і підлягатиме поверненню.
01 серпня 2016 року на адресу суду апеляційної інстанції надійшло клопотання ОСОБА_4 про звільнення його від сплати судового збору на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 15 вересня 2016 року у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 у зв'язку з несплатою судового збору залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що споживачі згідно з вимогами Закону України «Про захист прав споживачів» звільняються від сплати судового збору саме за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав, і цим Законом не передбачено їх звільнення від сплати судового збору за подання апеляційних скарг на судові рішення.
19 вересня 2016 року копію цієї ухвали було направлено на адресу позивача, однак відомості про її отримання на адресу суду не надійшли (а. с. 201).
03 листопада 2016 року судом апеляційної інстанції повторно направлена копія зазначеної ухвали на адресу позивача (а. с. 202).
Згідно з повідомленнямпро вручення поштового відправлення
ОСОБА_4 05 листопада 2016 року отримав поштове повідомлення особисто (а. с. 203).
За змістом частини другої статті 297, статті 121 ЦПК України 2004 року суддя, встановивши, що апеляційну скаргу подано без додержання вимог статей 119 і 120 цього Кодексу або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання ухвали. Якщо заявник відповідно до ухвали суду у встановлений строк не виконає її вимоги, апеляційна скарга вважається неподаною і повертається заявникові.
Врахувавши наведені обставини та норми процесуального права, ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 23 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 визнано неподаною та повернуто заявнику.
Проте, як свідчать матеріали, додані до касаційної скарги ОСОБА_4 з 15 жовтня до 10 листопада 2016 року перебував за кордоном.
Визнаючи апеляційну скаргу неподаною та повертаючи її, апеляційний суд послався на те, що Закон України «Про судовий збір» є спеціальним законом, який регулює питання сплати судового збору, тому Закон України «Про захист прав споживачів», стаття 22 якого передбачає звільнення споживачів від сплати судового збору, до цих правовідносин не застосовується.
У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.
Стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.
Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.
Викладене доводить, щопорушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді справи. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.
Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах
1, 2 розділу V ЦПК України 2004 року, де врегульовано порядок і підстави апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (стаття 292 ЦПК України 2004 року).
Таким чином, суд апеляційної інстанції наведеного не врахував та безпідставно поклав на ОСОБА_4, який звернувся до суду за захистом прав споживача, обов'язок зі сплати судового збору та передчасно визнав його апеляційну скаргу неподаною і повернув її.
Зазначені дії суду призвели до обмеження заявника у реалізації його права на апеляційне оскарження судового рішення.
За викладених обставин ухвала Апеляційного суду міста Києва від
23 листопада 2016 року не може вважатись законною і обґрунтованою та підлягає скасуванню, а справа передачі до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду (частина шоста статті 411 ЦПК України).
Керуючись статтями 406, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргуОСОБА_4 задовольнити.
Ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 23 листопада 2016 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько В. В. Пророк І. М. Фаловська С. П. Штелик