Іменем України
30 травня 2018 року
Київ
справа №820/2398/17
адміністративне провадження №К/9901/20807/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Гімона М.М.,
за участю: секретаря судового засідання Коцюрби В.М., старшого розпорядника Приморського районного суду міста Маріуполя Федоренка О.О.,
позивача ОСОБА_2,
представника відповідача Якименка Я.О.,
розглянувши у режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 820/2398/17
за позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Державної пенітенціарної служби України, про визнання рішення незаконним, стягнення одноразової грошової допомоги, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Харківського окружного адміністративного суду, прийняту 09 серпня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого - Білової О.В., суддів: Бідонька А.В., Мар'єнко Л.М. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду, прийняту 25 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого - Перцової Т.С., суддів: Дюкарєвої С.В., Жигилія С.П.,
ОСОБА_2 заявив такі позовні вимоги:
- визнати рішення Державного департаменту України з питань виконання покарань від 22 квітня 2016 року № 2-16 незаконним;
- стягнути з Міністерства юстиції України, що є правонаступником Державного департаменту України з питань виконання покарань, одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності під час проходження служби в ОВС, відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію», постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 707.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року, адміністративний позов задоволено частково.
Визнано незаконним рішення Державного департаменту України з питань виконання покарань від 22 квітня 2016 року № 2-16.
Зобов'язано Міністерство юстиції України нарахувати і виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності під час проходження служби в ОВС, відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію», постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 707. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Суди встановили, що ОСОБА_2 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України та був звільнений зі служби 29 грудня 2009 року, а 30 грудня 2009 йому встановлено III групу інвалідності у зв'язку з захворюванням та пораненням, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велися бойові дії, захворювання пов'язано з проходженням служби в органах внутрішніх справ, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК № 014756 та свідоцтвом про хворобу.
Тобто, інвалідність позивача пов'язана, у тому числі, з захворюваннями, отриманими під час проходження служби.
14 січня 2010 року позивач звернувся до Державного департаменту України з питань виконання покарань у Харківській області із заявою про призначення одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням III групи інвалідності.
Відповідно до протоколу засідання комісії Державного департаменту України з питань виконання покарань для призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення або інвалідності осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого 05 березня 2010 року, позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги по Управлінню Державного департаменту України з питань виконання покарань у Харківській області.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року по справі № 2а-33/11 адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної пенітенціарної служби України про визнання рішення незаконним та стягнення грошової допомоги - задоволено у повному обсязі. Визнано незаконним рішення державного департаменту України з питань виконання покарань від 05 березня 2010 року № 2-1. Постановлено стягнути з Державної пенітенціарної служби України одноразову грошову допомогу, відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію», постанови Кабінету Міністрів від 12 травня 2007 року № 707.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року по справі № 2а-33/11 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року скасовано в частині задоволення позовної вимоги про стягнення з Державної пенітенціарної служби України одноразової допомоги з прийняттям нового рішення про відмову в її задоволені та про зобов'язання Державної пенітенціарної служби України повторно розглянути заяву про виплату грошової допомоги. В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року залишено без змін.
На виконання зазначеної постанови суду апеляційної інстанції комісією Державної пенітенціарної служби України з розгляду питань щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення осіб інвалідності осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі по тексту - комісія ДПтС України) повторно розглянута заява ОСОБА_2
Відповідно до протоколу засідання комісії ДПтС України від 22 квітня 2016 року № 2-16 комісія дійшла висновку про відмову ОСОБА_2 у виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність ОСОБА_2 встановлено у зв'язку із захворюванням та пораненням, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, а не у зв'язку з проходженням служби в органах та установах виконання покарань.
Позивач, не погодившись з вказаною відмовою, звернувся до суду з позовом.
Суди у цій справі при прийнятті рішень виходили з того, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги встановлене рішеннями суду по справі № 2а-33/11, які набрали законної сили, а Міністерство юстиції України є належним відповідачем у справі, оскільки жодному органу державної влади функції та повноваження Державної пенітенціарної служби України, крім Міністерства юстиції України, не передавалися.
У касаційній скарзі відповідач заявив вимогу про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанції у частині зобов'язання вчинити дії та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зокрема, у касаційній скарзі зазначено, що згідно із встановленим Кабінетом Міністрів України порядком у Міністерства юстиції України відсутні повноваження нараховувати та виплачувати спірну одноразову грошову допомогу.
Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
У відповідності до частини 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу інспекцію» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію».
Згідно з частиною 8 статті 23 Закону України «Про міліцію» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) якщо працівник міліції та члени його сім'ї одночасно мають право на отримання одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених цією статтею, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими законами, виплата відповідних грошових сум здійснюється за однією з підстав за вибором особи, яка має право на отримання таких виплат.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Отже, законом передбачено виплату одноразової грошової допомоги, зокрема, у разі інвалідності, що настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ.
Встановленими у цій справі обставинами підтверджено, що ОСОБА_2 наступного дня після звільнення зі служби встановлено інвалідність, зокрема, у зв'язку з захворюванням, що пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Вказані обставини свідчать про наявність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію».
У касаційній скарзі заявник зазначає, що у Міністерства юстиції України відсутні повноваження нараховувати та виплачувати спірну одноразову грошову допомогу, а тому у задоволенні позову належить відмовити.
Надаючи оцінку вказаним доводам, суд виходить із такого.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 2016 року № 343 «Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» було ухвалено ліквідувати Державну пенітенціарну службу, поклавши на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державна пенітенціарна служба України на час розгляду справи перебуває в стані припинення, рішення про припинення не внесено.
Залишок на фінансування за КПКВ 3601020 "Виконання покарань установами і органами Державної кримінально - виконавчої служби України" за КЕКВ 2730 «Інші виплати населенню» для виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення або інвалідності осіб рядового та начальницького складу відсутній.
Отже, в умовах, що склались, позивач позбавлений ефективної можливості отримати виплату одноразової грошової допомоги від Державної пенітенціарної служби України, яка перебуває у стані ліквідації та не має коштів на такі виплати. У цій ситуації Міністерство юстиції України відмовляє у таких виплатах з огляду на те, що йому передано лише функції з реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.
Суд зазначає, що така ситуація стала можливою виключно через те, що при ліквідації Державної пенітенціарної служби України її функції щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги не передано.
Разом з тим, жодному органу державної влади функції та повноваження Державної пенітенціарної служби України, крім Міністерства юстиції України, не передавалися.
Частинами 1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Для вирішення спору належить звернутись до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
У рішенні від 20 жовтня 2011 року «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, не можуть бути позбавлені можливості реалізації цього права через незабезпечення державою передачі відповідних функцій іншому державному органу після ліквідації Державної пенітенціарної служби України.
Суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 344, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду, прийняту 09 серпня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду, прийняту 25 жовтня 2017 року у справі № 820/2398/17 залишити без змін.
Постанова оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.Л. Мороз
А.Ю. Бучик
М.М. Гімон ,
Судді Верховного Суду