23 травня 2018 року
Київ
справа №804/5655/17
адміністративне провадження №К/9901/15791/18
судді Верховного Суду Білоуса О.В. у справі №804/5655/17 (провадження №К/9901/15791/18) за позовом Громадської організації «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація» в інтересах членів своєї громадської організації ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2017 року позов залишено без розгляду.
Не погодившись з рішенням суду, ГО «Дніпропетровська незалежна Правозахисна Громадська Організація» в інтересах членів своєї громадської організації ОСОБА_1, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року апеляційну скаргу залишено без руху для усунення її недоліків, зокрема надання документу про сплату судового збору у розмірі та порядку, передбаченому чинним законодавством.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року апеляційну скаргу повернуто, оскільки скаржником не виконано вимог ухвали апеляційного суду від 25 вересня 2017 року та не сплачено судовий збір.
Постановою Верховного Суду від 23 травня 2018 року касаційну скаргу ГО «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація» в інтересах членів своєї громадської організації ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що Законом України від 8 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VІ) громадські організації, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи, не визначені платниками судового збору, оскільки вони не є ні юридичною, ні фізичною особою.
Отже, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд дійшов помилкового висновку про те, що громадська організація, яка здійснює діяльність без створення юридичної особи зобов'язана додавати до апеляційної скарги документ про сплату судового збору.
Не погоджуюсь з наведеним висновком колегії суддів про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
За правилами статті 1 Закону № 3674-VI судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом.
Статтею 5 цього Закону визначено перелік осіб, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, при цьому громадські організації у цьому переліку з 1 вересня 2015 року відсутні.
Таким чином, на мою думку, скаржник не має пільг щодо сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Крім того, щодо посилання скаржника на Рішення Конституційного Суду України від 28 листопада 2013 року № 12-рп/13, то слід звернути увагу, що таке тлумачення давалось редакції пункту 7 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, яка діяла до 1 вересня 2015 року.
З 1 вересня 2015 року громадські організації не включено до переліку осіб, на яких розповсюджуються пільги щодо сплати судового збору.
Вважаю за необхідне зазначити, що оскільки статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, отже в тому числі й громадських організацій, то самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням організації та відсутністю у неї коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати.
Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981№ R (81) 7: «В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D).
Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.
У п. 53 Рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), зазначено, що «Право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.
За вказаних обставин вважаю, що Дніпропетровський апеляційний суд повертаючи апеляційну скаргу, дотримався норм процесуального права, а тому в задоволенні касаційної скарги необхідно відмовити.
Суддя О.В. Білоус