29 травня 2018 року
м. Київ
провадження П/9901/532/18
справа № 9901/532/18
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Анцупової Т. О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, третя особа - ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення,
17 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої ради правосуддя, третя особа - ОСОБА_2, в якому просив: скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 26 березня 2018 року (справа № 327дс-18); передати справу на розгляд до Вищої ради правосуддя для вирішення питання про відкриття провадження, про вчинення прокурором ОСОБА_2 дисциплінарного проступку.
Ухвалою судді Верховного Суду від 02 травня 2018 року позовну заяву було залишено без руху та надано десятиденний строк з моменту отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення виявлених недоліків.
У строк встановлений Судом, позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
18 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з уточненим адміністративним позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, третя особа - ОСОБА_2, в якому, з урахуванням уточнень, просив:
- скасувати рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 26 березня 2018 року по справі № 327дс-18;
- зобов'язати Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів розглянути скаргу ОСОБА_1 щодо дій та поведінки прокурора ОСОБА_2 та ухвалити законне рішення по скарзі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки прийняте за обставин, коли висновки члена Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів не відповідають обставинам справи, що призвело до незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у цій справі суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Згідно з ч. 3 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; е)розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Відтак, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 реалізувала своє право на звернення до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, подавши скаргу про вчинення начальником Слобідського відділу Харківської місцевої прокуратури № 5 ОСОБА_2 дисциплінарного проступку.
Порядок та підстави здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурора врегульовано Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII).
Відповідно до ст. 44 цього Закону дисциплінарне провадження здійснюється Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів.
Згідно із ч. 1 ст. 45 Закону № 1697-VII дисциплінарне провадження - це процедура розгляду Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку. Рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу можуть бути оскаржені виключно в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України.
Частиною 2 ст. 45 Закону № 1697-VII встановлено, що право на звернення до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів з дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів розміщує на своєму веб-сайті рекомендований зразок дисциплінарної скарги.
Процедура розгляду дисциплінарної скарги відповідно до Закону № 1697-VII передбачає: 1) відкриття дисциплінарного провадження; 2) проведення перевірки дисциплінарної скарги; 3) розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора; 4) прийняття рішення про наявність підстав для відсторонення прокурора; 5) оскарження рішення, прийнятого за результатами дисциплінарного провадження; 6) застосування до прокурора дисциплінарного стягнення.
Цим Законом визначено також і правові підстави для відкриття або відмови у відкритті дисциплінарного провадження.
Так, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 Закону № 1697-VII член Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів своїм вмотивованим рішенням відмовляє у відкритті дисциплінарного провадження, якщо дисциплінарна скарга не містить конкретних відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку прокурора.
З матеріалів справи встановлено, що рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 26 березня 2018 року по справі № 327дс-18 на підставі п. 1 ч. 2 ст. 46 Закону № 1697-VII відмовлено у відкритті дисциплінарного провадження стосовно начальника Слобідського відділу Харківської місцевої прокуратури № 5 ОСОБА_2, оскільки в дисциплінарній скарзі відсутні конкретні відомості про наявність ознак дисциплінарного проступку прокурора.
Відповідно до пункту 107 Положення про порядок роботи Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, прийнятого Всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року (далі - Положення), рішення про відмову у відкритті дисциплінарного провадження повинне бути вмотивованим та протягом трьох днів з моменту прийняття надісланим заявникові.
Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону № 1697-VII прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або прав, свобод та інтересів якої воно безпосередньо стосується.
Закон № 1697-VІІ надав право оскарження рішень про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорам як суб'єктам, прав та інтересів яких безпосередньо стосуються такі рішення (ст. 50 Закону № 1697-VII).
Особа, яка подала дисциплінарну скаргу про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, має право оскаржити рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів до Вищої ради правосуддя за наявності дозволу Комісії на таке оскарження (ч. 10 ст. 78 Закону № 1697-VII).
З огляду на зазначене, рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів за результатами розгляду дисциплінарної скарги хоч і прийняте у зв'язку з дисциплінарною скаргою заявника, не створює для нього жодних юридичних прав та/чи обов'язків, а з огляду на завдання дисциплінарного провадження і правовий статус Комісії у цих правовідносинах рішення цього органу й не може порушувати особистих прав та/або інтересів заявника.
Відтак оскарженню, зокрема, у судовому порядку підлягають ті рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, які прийняті за результатами дисциплінарного провадження, і право на таке оскарження має прокурор як суб'єкт цього дисциплінарного провадження. Особи, за дисциплінарною скаргою яких Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів приймає рішення у визначеному Законом № 1697-VII і Положенням порядку, не є суб'єктами дисциплінарного провадження і за цим Законом не наділені правом на оскарження рішень Комісії як за результатами дисциплінарного провадження, так і стосовно вирішення питання про його відкриття.
Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах містять постанови Великої Палати Верховного Суду, зокрема у справах № 800/149/18 та № 800/559/17.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої в постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 9901/472/18 поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті ч. 3 ст. 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів і які взагалі не підлягають судовому розгляду.
За такого правового врегулювання та матеріалів позовної заяви суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про відмову у відкритті дисциплінарного провадження, а також діяльність щодо його постановлення у спірних правовідносинах не підлягають оскарженню в судах.
Отже суд дійшов висновку, що законних підстав для відкриття провадження у справі за заявленим позовом немає, а тому відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, у відкритті провадження у справі слід відмовити.
Керуючись ст. 22, 170, 248, 266, 295 КАС України.
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, третя особа - ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Суддя Т. О. Анцупова