23 травня 2018 року
Київ
справа №2а-1870/7663/11
провадження №К/9901/10506/18, К/9901/10507/18
Судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Стрелець Т.Г.
у справі № 2а-1870/7663/11
Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2018 року по справі №2а-1870/7663/11 касаційні скарги Міністерства фінансів України та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України задоволено.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 4 квітня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року у цій справі скасовано.
У задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства «Алмаз» до Головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, за участю третьої особи - Міністерство фінансів України, про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів - відмовлено.
Колегія суддів прийшла до висновку, що сума коштів, яку суб'єкт господарювання повністю сплатив за отримання ліцензії на організацію діяльності з проведення азартних ігор у розмірі, що дорівнює сумі плати за таку ліцензію, розрахованої відповідно до закону, не може вважатися такою, що сплачена помилково чи надмірно.
Дострокове скасування ліцензії на підставі Закону № 1334-VІ (в його редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) механічно не перетворює на надмірно сплачені кошти частину платежу, повністю сплаченого за користування ліцензією, але не погашеного можливістю здійснювати ліцензовану діяльність упродовж оплаченого ним строку.
В зв'язку з тим, що позовні вимоги щодо стягнення з Державного бюджету України надмірно перераховані кошти в розмірі 487 886,83 гривень за користування ліцензією на організацію діяльності з проведення азартних ігор, є похідними від позовної вимоги про визнання бездіяльності відповідачів протиправною, а судом така бездіяльність відповідачів не встановлена, оскільки жодним нормативно-правовим актом не передбачено повернення коштів (або їх частину) за невикористану ліцензію, видану на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор, то відсутні підстави для задоволення і цих позовних вимог в рамках цього позовного провадження.
Проте, з таким висновком судової колегії я не погоджуюсь та вважаю його помилковим з огляду на нищенаведене.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
Отже, особу може бути позбавлено її майна лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності повинен бути дотриманий принцип справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.
Вирішуючи дану справу, суд мав з'ясувати, чи був дотриманий такий баланс відповідачами як суб'єктом владних повноважень при вирішенні питання про відмову у поверненні позивачу спірних коштів.
06 грудня 2006 року Міністерством фінансів України прийнято рішення № 1156 про видачу ПП «Алмаз» ліцензії на організацію діяльності з проведення азартних ігор.
Згідно з платіжним дорученням № 3 від 4 січня 2007 року приватне підприємство «Алмаз» перерахувало на користь Державного бюджету України грошові кошти у розмірі 997 627,50 гривень за п'ять років користування ліцензією на провадження діяльності з організації і проведення азартних ігор.
Міністерством фінансів України 12 грудня 2007 року позивачу видано ліцензію серії АВ № 082850 строком дії з 06 грудня 2006 року по 05 грудня 2011 року.
15 травня 2009 року був прийнятий Закон України № 1334-VІ «Про заборону грального бізнесу в Україні» (далі - Закон № 1334-VІ), який набрав чинності 25 червня 2009 року, відповідно до пункту 2 статті 4 якого з дня набрання чинності цим Законом видача ліцензій на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор в Україні припиняється, а ліцензії, видані суб'єктам підприємницької діяльності до дня набрання чинності цим Законом, скасовуються.
На підставі цього Закону з 26 червня 2009 року була скасована ліцензія позивача на організацію діяльності з проведення азартних ігор. Невикористаний позивачем період дії зазначеної ліцензії - з 26 червня 2009 року по 05 грудня 2011 року.
Таким чином, частина коштів, сплачених за ліцензію, була не використана ПП «Алмаз» у зв'язку з її раптовим скасуванням на підставі Закону №1334-VІ.
З метою їх повернення позивач звернувся із відповідними заявами до Міністерства фінансів України, Головного управління Державного казначейства України в Сумській області, представництва Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва в Сумській області.
Проте, у задоволенні таких заяв йому було відмовлено.
Вважаю, що відмова державних органів повернути належні позивачу кошти порушила баланс між інтересами суспільства та правом власності ПП «Алмаз» з огляду на наступне.
Європейський суд з прав людини виробив критерії оцінки дотримання органами державної влади вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява № 4909/04) у пункті 39 ЄСПЛ навів загальні принципи застосування статті 1 Першого протоколу і зазначив: «Будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (…)».
У рішенні від 20.10.2011 року (остаточне рішення від 20.02.2012) по справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", відповідно до якого потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).
У даній справі скасування ліцензії ПП «Алмаз» на підставі Закону №1334-VІ покладає на державу обов'язок повернення добросовісному власнику належних йому коштів.
Я не заперечую право держави надавати та скасовувати ліцензії з окремих видів господарської діяльності, але при цьому вважаю свавільною відмову державних органів повернути кошти за невикористану ліцензію у сумі 487 886,83 грн лише з тих підстав, що виплата таких коштів не передбачена жодними нормативно-правовими актами.
Відсутність механізму повернення коштів, сплачених суб'єктом господарювання за невикористану ліцензію, на мою думку, не може бути підставою для недотримання державою гарантій, передбачених у статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Суддя Т. Г. Стрелець