Іменем України
30 травня 2018 року
Київ
справа №522/5744/17
адміністративне провадження №К/9901/22870/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Гімона М.М.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 522/5744/17
за позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду міста Одеси, прийняту 21 червня 2017 року у складі судді Бойчука А.Ю. та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду, прийняту 21 листопада 2017 року у складі колегії суддів: головуючого - Ступакової І.Г., суддів: Бітова А.І., Лук'янчук О.В.,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання протиправною бездіяльності відповідача стосовно не виконання рішення Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2008 року та додаткової постанови Вищого адміністративного суду України від 16 квітня 2009 року стосовно перерахунку пенсії та стягнення недоплачених пенсійних виплат з урахуванням індексації з 22 липня 2011 року.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 21 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року постанову Приморського районного суду м. Одеси від 21 червня 2017 року змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції даної постанови апеляційного суду. В іншій частині постанову Приморського районного суду Одеської області від 21 червня 2017 року залишено без змін.
Як встановлено, ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи та віднесений до першої категорії постраждалих від Чорнобильської катастрофи.
На підставі постанови Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2008 року Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси зобов'язано виплачувати ОСОБА_1 пенсію відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Додатковою постановою Вищого адміністративного суду України від 16 квітня 2009 року зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси провести перерахунок основної та додаткової пенсії ОСОБА_1 відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (в редакції Закону на час звернення позивача за призначенням), з 01 жовтня 2003 року.
01 березня 2017 року позивач звернувся зі скаргою на дії відповідача до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, але 17 березня 2017 року отримав відмову на своє звернення, оскільки, постановою суду зобов'язано Управління провести перерахунок та відповідні виплати з 01 жовтня 2003 року без зазначення кінцевої дати виконання, Управлінням проведено відповідний перерахунок пенсії до внесення змін у законодавство, яке регулює спірні правовідносини, тобто до 22 липня 2011 року.
При цьому з відповіді відповідача від 25 січня 2017 року вбачається, що на підставі додаткової постанови Вищого адміністративного суду України від 16 квітня 2009 року ОСОБА_1 було проведено перерахунок пенсії з 01 жовтня 2003 року, але виплачувалась в перерахованому розмірі до 01 листопада 2011 року.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що відсутність у судових рішеннях кінцевої дати виплати пенсії з урахуванням перерахунку не породжує у боржника обов'язок довічно здійснювати виплату позивачу пенсії у розмірах, встановлених вказаним судовим рішенням. Такий обов'язок у боржника припиняється у разі зміни правового регулювання виплати зазначених соціальних виплат.
Припинення з 23 липня 2011 року пенсійним органом виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2008 року є правомірним, оскільки у позивача з цього часу виникають інші (нові) правовідносини.
Законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому.
У касаційній скарзі позивач заявив вимогу про скасування судових рішень та прийняття нового рішення про задоволення позову.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Відповідач надав заперечення проти касаційної скарги, просив залишити скаргу без задоволення у зв'язку з необґрунтованістю.
Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII).
Статтею 49 цього Закону передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до статті 50 Закону № 796-ХІІособам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами ІІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком.
Згідно зі статтею 54 вказаного Закону в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів ІІ групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.
Законом України від 14 червня 2011 року № 3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» (далі - Закон № 3491VI) Прикінцеві положення Закону України від 28 грудня 2010 року № 2857VI «Про Державний бюджет України на 2011 рік» (далі - Закон № 2857-VI) доповнено пунктом 4, яким, зокрема, встановлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету ПФУ на 2011 рік (пункт 7 Закону № 3491-VI).
На виконання пункту 7 Закону № 3491-VI 6 липня 2011 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» (далі - постанова № 745), яка набрала чинності з 23 липня 2011 року, пунктами 1 і 3 якої визначено інші розміри основної та додаткової пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що оскільки 23 липня 2011 року набрала чинності постанова № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», якою встановлено розмір додаткової пенсії особам, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи, суд касаційної інстанції у справі, що розглядається, дійшов правильного висновку, що положення статей 50, 54 Закону №796ХІІ підлягають застосуванню лише до 23 липня 2011 року, а після вказаної дати застосуванню підлягають положення Закону № 2857-VI та постанови № 745.
Таким чином, з 23 липня 2011 року чинним законодавством встановлено інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону № 796-ХІІ, розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм пенсійного законодавства після 23 липня 2011 року висловлена Верховним Судом України у постанові від 02 червня 2015 року у справі № 21-317а15.
При цьому, відсутність у постанові Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2008 року та додатковій постанові Вищого адміністративного суду України від 16 квітня 2009 року кінцевої дати виплати пенсії з урахуванням перерахунку не породжує у відповідача обов'язок довічно здійснювати виплату позивачу пенсії у розмірах, встановлених вказаним судовим рішенням.
Такий обов'язок відповідача припиняється у разі зміни правового регулювання виплати зазначених соціальних виплат, оскільки судове рішення ґрунтувалось на попередніх нормах, які втратили чинність. Дія такого судового рішення не може бути поширена на правовідносини після зміни правового регулювання, скільки це б призвело до порушення положень частини 2 статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
До того ж, постанова Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2008 року та додаткова постанова Вищого адміністративного суду України від 16 квітня 2009 року не зобов'язували відповідача проводити виплати у певних визначених розмірах. Натомість, зобов'язано перерахувати і виплачувати основну та додаткову пенсії відповідно до статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ (в редакції Закону на час звернення позивача за призначенням).
Це означає, що у разі зміни редакції статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ, відповідач зобов'язаний діяти відповідно до запроваджених змін.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що постанова Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2008 року та додаткова постанова Вищого адміністративного суду України від 16 квітня 2009 року виконано у повному обсязі, а відтак вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача стосовно не виконання вказаних рішень стосовно перерахунку пенсії та стягнення недоплачених пенсійних виплат не підлягають задоволенню.
У касаційній скарзі заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій помилково не врахували, що виплату йому пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном.
З цього приводу суд зазначає, що у спірних правовідносинах не обмежено кінцевим строком виплату пенсії позивачу, а її розмір змінився у зв'язку зі зміною правового регулювання.
Суд апеляційної інстанції ухвалив рішення, правильно застосувавши норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення - без змін.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Приморського районного суду міста Одеси від 21 червня 2017 року у частині, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року, та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року у справі № 522/5744/17 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Л.Л. Мороз
М.М. Гімон
А.Ю. Бучик ,
Судді Верховного Суду