10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua
Справа № 275/933/17
іменем України
"30" травня 2018 р. м. Житомир
Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Охрімчук І.Г.
суддів: Капустинського М.М.
ОСОБА_1,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Брусилівського районного суду Житомирської області від "27" грудня 2017 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 районної державної адміністрації Житомирської області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії ,
суддя в 1-й інстанції - Лівочка Л.А.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - смт. Брусилів ,
дата складання повного тексту рішення - 05.01.2018 року,
В листопаді 2017р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позов ОСОБА_2 зазначив, що 19 квітня 2017 року він звернувся з заявою, яка зареєстрована за № Г-112 ( на підставі ст.7 Закону України «Про фермерське господарство», ст. 58 Конституції України), про прийняття рішення про укладення договору оренди землі та передати в користування позивачу земельну ділянку з земель запасу та резерву для ведення фермерського господарства, яка розташована за межами населених пунктів ОСОБА_3 селищної ради за кадастровим номером 1820983500:05:000:0989 площею 171,4828 га згідно розпорядження голови ОСОБА_3 районної державної адміністрації від 14.04.2010 року № 108 «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок».
Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 27.12.2017р. відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, ОСОБА_2 звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та прийняти нове про задоволення його позовних вимог. В скарзі позивач посилається на те, що передача земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства здійснюється виключно за розпорядженням районної державної адміністрації. Крім того, як зазначає скаржник, суд не звернув увагу на те, що предметом спору є саме не прийняття ОСОБА_3 районною державною адміністрацією Житомирської області розпорядження за його заявою від 19.04.2017р., а не передача земельної ділянки в оренду. Розпорядження за його заявою від 19.04.2017 року не надходило. Просив визнати протиправним не надання розпорядження ОСОБА_3 районною державною адміністрацією за його заявою від 19.04.2017 року та зобов'язати ОСОБА_3 районну державну адміністрацію надати копію розпорядження прийнятого за його заявою та стягнути судовий збір з ОСОБА_3 районної державної адміністрації на користь державного бюджету України.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дослідивши докази, зібрані в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржене рішення - скасуванню з огляду на таке.
Судом встановлено, що 19.04.2017 року позивач звернувся до ОСОБА_3 районної державної адміністрації Житомирської області з заявою, яка зареєстрована за № Г-112, про укладення договору оренди та передачі в користування ОСОБА_2 земельної ділянки з земель резерву та запасу для ведення фермерського господарства, яка розташована за межами населених пунктів ОСОБА_3 селищної ради Житомирської області за кадастровим номером 1820983500:05:000:0989, загальною площею 171,4828 га, згідно розпорядження голови ОСОБА_3 районної державної адміністрації від 14.04.2010 року №108 «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» (а.с. 3).
З відповіді ОСОБА_3 районної державної адміністрації Житомирської області від 15.05.2017 року № 147 на заяви позивача , які зареєстровані за № Г-111, № Г-112,№ Г-113, вбачається, що заяви позивача були розглянуті та йому було роз'яснено, що відповідно до ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України орендодавцем земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів є Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи, які передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених ч. 8 ст. 122 ЗК України, у власність або у користування для всіх потреб. Крім того, позивача було повідомлено, що в архівних фондах ОСОБА_3 райдержадміністрації не існує розпорядження від 14.04.2010 № 108 «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок», копію якого позивач додав до своїх заяв, а під даним номером та датою зареєстровано зовсім інше розпорядження голови ОСОБА_3 районної державної адміністрації (а.с.20).
Проаналізувавши вимоги закону, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідача ОСОБА_3 РДА на момент звернення позивача з заявою від 19.04.2017 р. були відсутні передбачені законом повноваження для передачі позивачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення в користування для ведення фермерського господарства та укладення з ним договору оренди таких земельних ділянок, відмовивши в позові ОСОБА_4
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
З матеріалів справи слідує, що 19.04.2017р. позивач звернувся до відповідача з заявою про прийняття рішення про укладення договору оренди землі та передачу її в користування ОСОБА_2 з земель резерву та запасу для ведення фермерського господарства, яка розташована за межами населених пунктів ОСОБА_3 селищної ради за кадастровим номером 1820983500:05:000:0989 площею 171,4828 га згідно розпорядження голови ОСОБА_3 РДА від 14.04.2010р. №108.
Фактично позивачем в заяві ставилось питання про укладення договору оренди землі та передачу її в користування.
Як вже зазначалось, 15.05.2017 року листом за вих. № 147, за підписом першого заступника голови ОСОБА_3 районної державної адміністрації, позивача було повідомлено, що його заява про прийняття рішення про укладення договорів оренди та передачі йому в користування земельних ділянок із земель резерву та запасу для ведення фермерського господарства від 19.04.2017 року розглянута та роз'яснено, що відповідно до ч.3 ст.122 Земельного кодексу України орендодавцем земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів є Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи, які передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених ч. 8 ст. 122 ЗК України, у власність або у користування для всіх потреб. Також позивача було повідомлено, що в архівних фондах ОСОБА_3 райдержадміністрації не існує розпорядження від 14.04.2010 №108 «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок», копію якого він надав до заяви , а під даним номером та датою зареєстровано зовсім інше розпорядження голови ОСОБА_3 районної державної адміністрації.
Зазначені вище дії відповідача щодо не надання розпорядження про надання в оренду позивачу земельної ділянки , позивач вважає такими , що порушують його права та законні інтереси, а тому звернувся з даним позовом.
При апеляційному перегляді судового рішення у справі колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що «фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
Згідно з пунктами 1 та 2 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).
Виходячи з аналізу вказаних норм, суд вказує, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до матеріалів справи позивач звернувся до суду з позовом про визнання дій неправомірними щодо не надання розпорядження про надання в оренду позивачу земельної ділянки, зобов'язання відповідача вчини певні дії.
Таким чином, предметом спору у цій справі є захист приватного інтересу позивача, порушеного, на його думку, відповідачем шляхом не прийняття рішення щодо відведення та передачі в оренду земельної ділянки.
Колегія суддів вважає, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Статтею 80 Земельного кодексу України встановлено, що суб'єктами права власності на землю є. зокрема, територіальні громади, які реалізують це право, безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади (ч.2 ст.2 Земельного кодексу України).
Згідно зі статтею 5 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.
Пунктами «а», «б» частини першої статті 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Це положення узгоджується з вимогами частини другої статті 16 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі», згідно з яким укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Відповідно до ст. 5 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.
Колегія суддів дійшла висновку, що у справі, яка розглядається, орган виконавчої влади (в даному випадку відповідач), реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, відповідно до ст. 5 ЗК України має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими він вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб'єктом земельних відносин.
У цьому спорі учасники земельних правовідносин не підпорядковані один одному, а отже, суб'єкт владних повноважень - відповідач як орган виконавчої влади - владних управлінських функцій , у питанні укладення договору оренди , не здійснює.
Аналогічну правову позицію щодо застосування зазначених норм процесуального права висловлено Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 31.05.2017р. по справі №К/800/49069/15, Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 01 жовтня 2013 року у справі № 21-345а13, Великою Палатою Верховного Суду в поставної від 25.04.2018р. у справі №552/9255/15-а.
За таких підстав колегія суддів зазначає, що цей спір має вирішуватись в порядку цивільного судочинства, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України у редакції, чинній на час прийняття рішень) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За правилами ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Аналіз зазначених обставин справи дає підстави вважати, що спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів місцевого самоврядування, а стосується захисту його приватних інтересів шляхом припинення цивільних прав і обов'язків іншої особи.
Зазначене унеможливлює оцінку відносин сторін у цій справі як таких, що ґрунтуються на управлінських чи контролюючих функціях однієї сторони стосовно іншої, отже, ця справа не має визначених КАС України ознак адміністративного позову.
З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частиною 2 статті 317 КАС України встановлено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
За таких підстав колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, судове рішення суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, постанову Брусилівського районного суду Житомирської області від "27" грудня 2017 р. скасувати, провадження у справі закрити.
Роз'яснити ОСОБА_2 право на звернення, за вирішенням даного спору, в порядку цивільного судочинства.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя І.Г. Охрімчук
судді: М.М. Капустинський
ОСОБА_1
Повне судове рішення складено "30" травня 2018 р.